П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
18/06/2015 16:56

«Розливайки»: локальні осередки кримінальності

«Фактор мікросередовища» – це поняття останнім часом все активніше використовують дослідники, які розробляють тему соціальних факторів злочинності. Насамперед ідеться про місця, де історично, стихійно або з об’єктивних причин склалися умови, що підвищують вірогідність скоєння саме тут того чи іншого злочину. Досвідчені оперативники одразу скажуть, що до числа таких «мікросередовищ» традиційно належать заклади громадського харчування найнижчого класу, як їх звуть в народі – «жіночі сльози», або ж «генделики» та «розливайки». Що й казати – дешево й сердито! Сьогодні можна спостерігати, як у таких «точках» деградують цілими поколіннями – від батька до сина, а то й до онука. Відтак, саме тут значно частіше, аніж у пристойних місцях, стаються кишенькові крадіжки, мають місце хуліганські прояви, бійки, а буває – й вбивства. Саме сюди приходять на збіговиська представники низового прошарку кримінальної ієрархії. Тобто, є всі умови для формування так званих малих соціальних груп, в яких девіантна поведінка – не просто норма, а головна умова їхнього існування.

Дані досліджень 

Дуже переконливу статистику зібрав у рамках проведеного ще 2009 року дослідження докторант Національної юракадемії ім. Ярослава Мудрого Богдан Головкін. Він вивчав зв’язок між вживанням алкоголю й наркотиків та скоєнням злочинів. З’ясува­лося, що з понад 350 ув’язнених за насильницькі злочини 68,3% вживали спиртне, майже 40% – наркотики. Тобто алкоголізацію й наркотизацію дозвілля та міжособистісного спілкування науковець розцінює як ключовий етап формування криміногенної орієнтації членів таких груп та передзлочинної мотивації.

Саме в забігайлівках і формується певна субкультура (звісно, не тільки там), генезу якої глибоко вивчали в Чиказькій соціологічній школі. Американські науковці досліджували фактори досягнення молодими людьми соціального успіху через скоєння правопорушень. Фахівці дійшли висновку: найбільше груп, готових діяти в такий спосіб, «зростили» міські квартали бідноти, райони, заселені трудовими мігрантами тощо, де нічого «живого», окрім дешевої закусочної або бару, не було. Причому відомо, що такі осередки формують у певних районах навіть кримінальні традиції, «уславлені», скажімо, в неформальних назвах кварталів.

В Україні також чи не кожен може пригадати один-два, а то й кілька таких «генделиків» у своєму місті, кварталі чи навіть будинку. Розпізнати їх можна за непримітною вивіскою на кшталт: «Бутербродна» чи «Чарочна» й майже цілодобовою наявністю постійних клієнтів, які приходять «заморити черв’ячка» чи швидше – напоїти його. Надвечір у таких «економ-кафе» розгораються нетверезі дискусії, лунають лайка та крики.

Як не дивно, та деякі з таких закладів існують десятиліттями. Вони пережили «сухі» закони, економічний занепад, витримали змагання за відвідувача, перемігши набагато респектабельніших конкурентів. Скільки не напружувалися борці з пияцтвом, скільки депутати й можновладці не обіцяли позакривати бридкі (часто в буквальному значенні, через жахливі санітарні умови) наливайки, значна частина з них продовжує обслуговувати невибагливих клієнтів. Тож не дивно, що саме тут пропивають останні копійки, винісши все з дому, або вкравши в сусіда, б’ють одне одному пики, обкрадають, ґвалтують та навіть убивають. Приміром, міліції вдалося викрити вбивцю 35-літнього чоловіка, якого зарізали в такій от розливайці в Полтаві в лютому цього року.

Поборють там, де борються

Проблему потрібно вирішувати, наступаючи одразу з кількох флангів. Передовсім, потрібно демотивувати тих, хто відвідує такі заклади. А по-друге, просто закривати ці заклади. Здебільшого підстав вистачає. Головне тут – перекрити чиновникам «краник» для збагачення через традиційне хабарництво.

Цього року столична влада та активісти разом з міліцією проводили доволі успішну кампанію із закриття незаконних «розливайок», особливо тих, що розмістились у МАФах на зупинках громадського транспорту. Найбільше таких виявили в районі залізничних вокзалів (Київ-Пасажирський і Дарницький) та станцій метро (здебільшого на лівому березі).

У згаданих «алкозаправках» продавали на розлив почасти навіть не горілку, а розведений водою спирт. Перевірки фіксували: наливали й підліткам. Виявити й закрити такі от «локальні осередки» за умов скоординованої роботи правоохоронних служб та місцевої влади не складно. І громадськість не протестуватиме – лише подякує.

Втім, трапляється й так, що навіть після закриття такі «точки збуту» продовжують свою бурхливу діяльність. Скажімо, в Києві, на Райдужному масиві, «наливайка» розташувалась у приміщенні із забитими фанерою вікнами, куди пускали винятково «своїх». Обслуговували через крихітне віконечко, суворо за графіком, який намалювали на стіні: з шостої ранку й до десятої вечора.

Проблема актуальна й для маленьких містечок. У Надвірній, що на Прикарпатті, громадськість 20-тисячного міста намагалася здолати пивні «розливайки». І міськрада таки ухвалила «Положення про розміщення й порядок облаштування літніх торгових майданчиків». Переламним моментом у боротьбі з пивними лобістами стала міська акція «Пивний убивця». Небайдужі люди в супроводі ЗМІ вийшли на вулиці з плакатами та рушили з рейдом до наметів, аби зафіксувати порушення в їхній діяльності. Учасникам ходи протистояли підприємці й мобілізовані ними молодики у спортивному, були навіть деякі місцеві депутати та шкільні вчителі! Згодом, після перевірки прокуратури, стало відомо, що більшість наметів таки працювала всупереч нормам закону.

Небезпечні закутки столичної Троєщини

На жаль, висновки чиказьких соціологів, як і вітчизняних експертів, щодо локалізації мікросередовищ кримінальності доволі влучно характеризують не зовсім комфортний клімат проживання, що панує на київській Троєщині. Для мера Віталія Кличка, який гаряче виступає проти розливайок, і для керівництва Деснянської РДА тут просто величезний обсяг роботи. Попри те, що на численних нарадах серед нагальних проб­лем району вказують і на потребу закриття всіх «розливайок», в реальному житті це не призводить до якихось кардинальних зрушень. «Чарочні» роблять тут свою гірку справу вже не одне десятиліття. Приміром, у лютому 2013-го неподалік цілодобового кіоску вбили 55-літню жінку. Саме тут постійно торгували спиртним і навколо «точки» крутилася різношерста публіка. Із забігайлівками торік намагалися боротися декотрі кандидати в нардепи. У них і справді дещо виходило. Та після отримання мандатів все зійшло нанівець. На тій же Троєщині вже торік попід пересічним кафе на вул. Сабурова зарізали двох молодиків і поранили ще одного внаслідок конфлікту між компаніями завсідників. Тоді міліція затримала підозрюваного – громадянина Вірменії. А цього року подібна історія сталася неподалік іншої тутешньої «наливайки», з оригінальною назвою «Побєдіт». Там 15 квітня до смерті забили 27-річного киянина, в якого залишилися дворічний син і дружина на сьомому місяці вагітності.

«Якби вони знали, КОГО я втратила!» – реальні наслідки проблеми 

Руслан Сержантов – нормальний сім’янин, не зловживав спиртним, навіть мав невеличкий бізнес: встановлював домофони. Якось увечері його батько Григорій засидівся в генделику, й син вирішив забрати його звідти. Але то виявилося справою непростою, і процес затягнувся до глибокої ночі. У старого були кошти: перед приходом сюди він зняв в банкоматі 3 тис. гривень. Як завсідник закладу Григорій замовив коньяку, закуску та вмостився зі знайомими чоловіком і жінкою «святкувати».

Під ранок Руслан, взявши каву, вийшов на вулицю. Більше рідні його не бачили живим. Неподалік «Побєдіта» до чоловіка причепилися якісь п’яні й забили до смерті. Наразі триває слідство, міліція затримала підозрюваних. Проте «генделик», хоч і під іншою вивіскою, працює далі…

– За версією слідства, основ­ний фігурант справи, 20-літній Максим Магда, під час конфлікту, що виник на ґрунті раптової неприязні, штовхнув Сержантова в ліве плече, внаслідок чого він упав і вдарився тім’яно-скро­не­вою ділянкою голови об асфальт, – зауважує адвокат Володимир Білик. – У Руслана – закритий перелом кісток склепіння і основи черепа, від чого він помер на місці. Тобто подію кваліфікували за ч.1 ст. 119 (вбивство через необережність) КК України. Я спілкувався з експертом, який робив розтин. Офіційна версія не зовсім відповідає висновку свідоцтва про смерть, де йдеться про удари тупим предметом. Тим паче, дісталось і Григорію, коли той за 20 хвилин вийшов надвір і став з’ясовувати в п’яної компанії, що сталось із сином, який нерухомо лежав у калюжі крові. Тобто щонайменше мало йтися про вбивство з хуліганських мотивів. Примітно, що кілька молодих хлопців і дівчат продовжували розвеселе гоготання. Чоловіку заподіяли кілька ударів в обличчя. Той упав, знепритомнів. Затим підвівся й викликав «швидку», а бармен – міліцію. П’яний гурт розбігся, але кінолог зі службовим псом по слідах відшукали свідків і можливих учасників події. Молодиків затримали, але підозру оголосили тільки Магді. Батько за понад місяць не був допитаний ні як потерпілий, ні як свідок. Чому так? У мене є закид до депутатів, які обіцяли боротися з розливайками, але не дотримують слова. Якось я приїхав у «Побєдіт», спеціально одягнувся, як їхні клієнти – «по спортивному», – узяв кави, вийшов назовні, немов повторюючи дії Руслана. І око врізала типова для цього місця картина – попід стіною закладу лежало, обійнявшись, двоє «легенів» – як хлющ п’яних. Я навіть сфотографував це видовище. Люди йдуть, з дітьми, й не реагують, деякі сміються, але не б’ють на сполох, не викликають міліції. От така, товариство, байдужість в’їлась і в наше начальство, і в нас самих…

– Руслан – вихований чоловік, він не мав звички ходити до таких закладів, – розповідає дружина вбитого Гюльнара Сержантова. – Батько попросив допомогти зняти гроші. Може, їх побачили гопники… У те кафе гидко зайти – якби не треба було оберігати від неприємностей тата, Руслан навряд чи й зазирнув би туди. Вже потім приходив Магда... Ми були вдома з матір’ю і з переляку не відкривали. Згодом хтось телефонував на стаціонарний телефон і питав, чи не викликали дитині «швидку». Насправді викликали мені, й про це знав лише свідок – чоловік, з яким у кафе сидів батько. Словом, для нас ця історія – «темний ліс». Очевидно одне – значна провина в подібних історія лягає тягарем на плечі тих, хто утримує трикляті наливайки. Якби вони знали, як нам тепер важко і КОГО я втратила!..

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті