П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Фоторепортаж
13/11/2014 15:17

На «Південному фронті» – без змін…

– Я «Вепр-01»! Негайно в укриття! – голос командира запорізького батальйону Національної гвардії України підполковника Руслана Глуховця, що передає наказ по радіостанції, розчиняється в гуркоті вибухів. Власне, ця команда – швидше констатація факту, аніж наказ: бійці, покидавши свої справи, без нагадування й зайвої метушні пірнають «під землю». Попри оголошене українською стороною припинення вогню, сепаратисти вдруге за сьогодні ведуть артобстріл наших позицій. Стеля бліндажа, складена з бетонних плит, кількох шарів товстих колод і мішків із землею, раз по раз здригається від вибухів…

Їхня частота щосекунди зростає так, що вони майже зливаються в один суцільний звук і порахувати кожен зокрема практично неможливо. Після найпотужніших «ударів» на шоломи бійців із тихим шурхотом сиплеться земля. «Чогось сьогодні „сепари” розійшлися не на жарт. О, чуєте? Це вже пішли „Гради”», – пояснює мені кремезний сержант, обіймаючи ручний кулемет.

…Дорога в таксі від автовокзалу Маріуполя до аеропорту, де дислоковане об’єднане угруповання НГУ сектору «М» району проведення антитерористичної операції, займає близько 10 хвилин. Таксисти – народ, охочий до розмов, тож за цей час Олег, водій сірого «Чері», який везе мене до аеропорту, встигає розповісти про настрої місцевих. З його слів, більшість жителів Маріуполя підтримують українських військових. Хоча раніше, до цьогорічних травневих подій, коли в місті владу на деякий час захопити бойовики «ДНР», симпатиків єдиної України в місті було значно менше. «Завдяки російському телебаченню…» – пояснює таксист.

З появою «деенерівців» місцева влада десь зникла. Після того, як 9 травня внаслідок збройного нападу згоріла будівля міського управління внутрішніх справ, тут прокотилася хвиля масових грабежів: натовпи нетверезих людей посеред білого дня «розносили» крам із магазинів, а як темніло – маріупольці боялися вийти на вулицю…

Для різного роду кримінальних елементів тоді почалися справжні «жнива». «Свідомі містяни, побачивши, який безлад і свавілля твориться, почали самоорганізовуватися для охорони порядку, – розповідає Олег. – Проте чим ми могли протидіяти озброєним бандитам? Патрулювали якось із трьома хлопцями в моєму мікрорайоні, на всіх – одна „воздушка”, мисливський ніж і дві бейсбольні бити. Дивимося – „малолітки” розбили вікно в магазині й виносять звідти речі. Ми їх скрутили, але за кілька хвилин під’їхала машина з автоматниками в „камуфляжах”… Вийшли, вислухали нас, відпустили грабіжників, а нам наказали забиратися геть, доки вони нас тут не „порішили”. На тому наше патрулювання й закінчилося. Досить нам уже того „ДНР” – люди хочуть порядку та спокою!»…

Діставшись штабу угруповання НГУ в секторі «М», відрекомендовуюсь його керівнику генерал-ма­йору Володимиру Кондратюку, який одразу обіцяє посприяти мені дістатися передової «Південного фронту»:

– Власне, у нас тут на кожному батальйонному опорному пункті можна назбирати матеріалу не на одну статтю. Але якщо хочете туди, де «найгарячіше», то вам – на «чортову дюжину», блокпост № 13А. Там у нас ніколи спокійно не буває…

Блокпост «Тринадцять-А», куди я прибув опівдні наступного дня, розміщено на околиці селища міського типу Талаківка, одразу за яким – смт Сартана. Обидва ці населені пункти з середини жовтня перебувають під масованими артилерійськими обстрілами бойовиків, наслідки яких – зруйновані будинки й людські жертви серед українських військових і мирних жителів. Обстріли тривають і досі – по кілька разів на день. Протягом майже місяця тут тримають оборону військово­службовці батальйонів НГУ під командуванням підполковників Руслана Глуховця та Романа Омельченка, які змінили на позиції колег-гвар­дій­ців із Дніпропет­ровська. Поряд, за покинутою фермою й широким полем, обороняються бійці батальйону морської піхоти з Миколаєва із приданою їм танковою ротою.

Бліндаж, в якому мешкає підполковник Глуховець і його підлеглі, обладнано на фермі, у приміщенні вагової. Власне, військовослужбовці живуть під колишніми вагами, верх яких вони укріпили колодами й мішками із землею. А вгорі, в самому приміщенні, гвардійці влаштували невеличкий продуктовий склад, запаси якого постійно поповнюють волонтери, доставляючи картоп­лю, цибулю, моркву, «закрутки», олію, питну воду, мед…

– Небайдужі люди допомагають нам усім, чим тільки можна, – підвозять продукти, цигарки, засоби гігієни, – розповідає комбат. – Звісно, серед волонтерів найбільше місцевих, маріупольців, але нас відвідують представники всіх регіонів України. Кілька днів тому люди приїжджали із Черкащини – привезли городину, сало, мед. Ось цей бензиновий примус, на якому дуже зручно готувати в польових умовах, також волонтери подарували. Взагалі-то нас централізовано забезпечують гарячим харчуванням, та й волонтери щодня підвозять нам різні домашні страви, але часом бійцям хочеться посмакувати смаженою картоплею та яєчнею…

Нашу розмову з комбатом перериває потужний артобстріл, що триває майже годину. Хвилин за двадцять після його завершення ми з бійцями, вийшовши з бліндажа назовні, спостерігали вогонь у відповідь української артилерії. Позиції артилеристів – кілометрів за п’ять позаду нас, тож ми лише чули гуркіт далеких вибухів і бачили довгі димові «хвости», які залишали в небі реактивні снаряди. 

«Отримали своє сепаратюги! Щоб знали! Уже дістали – ми ж їх не чіпаємо, а вони, бач, що витворяють… І так щодня!» – не стримуючи емоцій, обзивається один із бійців-міно­метників, мобілізований до Нац­гвардії із запасу. Додаючи міцне слівце, цей сивочолий бородатий чоловік завершує: «Ось таке в нас, журналісте, пере­мир’я!..».

Цього разу гвардійцям укотре поталанило: жоден зі снарядів не завдав шкоди їхній позиції. Су­сі­дам-танкістам пощастило менше – по радіо нам передають, що там прямим влученням міни зруйновано бліндаж, є двоє «двохсотих» (загиблих) і двоє «трьохсотих» (поранених) у тяжкому стані… Один із підбитих танків палав до самої темряви, нагадуючи про страшну вогняну завірюху… Утім, українські артилеристи дали бойовикам гідну відсіч: за оперативною інформацією, внаслідок їхньої стрільби у відповідь знищено два ворожі «Гради» з обслугами…

(Далі буде)

 

Олександр КОНОВАЛОВ,

 із району АТО.

Фото автора

 

 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті