Відчиняйте, міліція! Військова

Військову службу правопорядку, яка перебуває у складі Збройних сил України (ЗСУ), планують замінити Військовою поліцією. Новостворений правоохоронний орган мають підпорядкувати міністру оборони, а безпосереднє керівництво ним здійснюватиме начальник Генерального штабу ЗСУ. Проте такий підхід не враховує вимоги Конституції, Кримінального процесуального кодексу та інших законів.

Функції нового органу

19 квітня Військова служба правопорядку відзначатиме свій 13-й день народження, який, напевно, буде для неї останнім. Причина очевидна: у Верховній Раді зареєстровано законопроект № 1882 «Про Військову міліцію». Йдеться про нове правоохоронне формування, призначене для забезпечення правопорядку в лавах Збройних сил. У разі введення воєнного або надзвичайного стану на Військову поліцію додатково покладаються завдання: участь у боротьбі з диверсійно-розвідувальними групами та незаконними збройними формуваннями, організація діяльності військових комендатур, контроль за рухом транспортних засобів і перевезенням ними вантажів. Згідно з рішенням Президента України, військових міліціонерів також можуть залучати до участі в охороні громадського порядку спільно з підрозділами міліції та Національної гвардії.

У ст. 7 проекту прописано функції Військової міліції: виявляти кримінальні та інші правопорушення серед військовослужбовців та працівників Збройних сил, здійснювати досудове розслідування злочинів, проводити гласні й негласні пошукові заходи для розшуку дезертирів, боротися з терористами та диверсантами, вести нагляд за дорожнім рухом військових транспортних засобів, здійснювати контроль за станом пропускного режиму на військових базах, складах та арсеналах тощо. Під час виконання своїх завдань військові міліціонери можуть регулювати дорожній рух (у разі проходження колон військових транспортних засобів), перевіряти у військовослужбовців документи та порядок носіння форми одягу, утримувати порушників на гауптвахтах, застосовувати вогнепальну зброю, бойову техніку та спеціальні засоби для припинення правопорушень. У випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей чи переслідуванням злочинців, військові міліціонери мають право безперешкодно входити в будь-який час доби на земельні ділянки, в житлові та інші приміщення громадян, на територію державних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (з наступним повідомленням про це прокурора протягом 24 годин).

Військова міліція розслідуватиме понад три десятки видів злочинів, пов’язаних з порядком несення військової служби (згідно зі змінами до ст. 402–421, 425–435 Кримінального кодексу). Як зазначено у ст. 5 проекту, чисельність нового правоохоронного органу – «не менше як 1,5 відсотка від загальної чисельності Збройних сил», – тобто йдеться про 3 750 військових міліціонерів. Такий висновок напрошується у зв’язку з ухваленням Закону 235-VIII (згідно з яким чисельність Збройних сил становитиме 250 тис. осіб). Умови грошового забезпечення для військових міліціонерів, а також розміри їхньої грошової надбавки встановлює Кабінет Міністрів. Порядок проходження служби в підрозділах Військової міліції регулюється Законом «Про військовий обов’язок і військову службу», а пенсійне забезпечення здійснюється за Законом «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Назву змінили, помилки залишили

Співавторами цієї новели є народні обранці Микола Паламарчук та Віктор Король. Ще на початку цього року вони подали до парламенту законопроект № 1805 «Про військову поліцію», але 27 січня Верховна Рада відхилила цей документ і зняла з розгляду.

Тож треба віддати належне обом «нормотворцям»: вони не розгубились і вже за два дні (29 січня) зареєстрували своє дітище під іншою назвою – «Про Військову міліцію». На перший погляд, нічого дивного тут немає: у парламентських стінах такі коники викидають доволі часто (коли намагаються пролобіювати якісь ідеї чи інтереси). Проте цього разу панове депутати дещо «недостаралися»: назву документа змінили, а слово «поліція» прибрали не в усіх його положеннях. Звернімо увагу, наприклад, на ст. 13 проекту: «Головне управління Військової міліції, Центральне управління Військової міліції та територіальні управління Військової поліції можуть комплектуватися державними службовцями». Аналогічні помилки трапляються і в інших нормах документу: у ст. 3 термін «поліція» повторюється тричі, у ст. 9 та 18 – по одному разу, а в Прикінцевих положеннях законопроекту – двічі.

Оскільки згаданий проект передбачає зміни до інших нормативно-правових актів, то термін «поліція» залишився й у запропонованих доповненнях до цих самих актів. У редакції ст. 5 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність» вирішили написати, що оперативно-розшукова діяльність здійснюється підрозділами… «Військової поліції». Такі помилки можна побачити й у змінах до Кодексу України про адміністративні правопорушення: нова редакція ст. 185-6 КУпАП загрожує штрафом (340–850 грн) для тих чиновників, які залишили «без розгляду подання Військової поліції щодо усунення порушень закону».

Проте, як свідчить подальший аналіз, ця проблема зумовлена не лише банальними граматичними помилками. Річ у тім, що новий законопроект «Про військову міліцію» суперечить президентському указу № 311/2008, який наголошує на створенні саме Військової поліції. Зазначений указ затвердив Концепцію реформування кримінальної юстиції, де чорним по білому написано: «Військова служба правопорядку у Збройних силах України має бути перетворена у військову поліцію, яка запобігатиме злочинам, виявлятиме і розкриватиме їх та здійснюватиме досудове розслідування справ про злочини…».

Чи погодиться Президент України вносити зміни до указу № 311/2008 заради депутатського законопроекту? Імовірніше – навпаки: народним обранцям доведеться ще раз перейменовувати свій документ і замість слів «Військова міліція» вживати термін «Військова поліція». Адже Верховна Рада взяла курс на реформування правоохоронних органів з урахуванням вимог європейського права. І саме тому в парламентських стінах уже перебувають два законопроекти (№№ 1692 і 1692-2), які передбачають створення поліцейських структур.

Всупереч законодавству

Нинішня проблема на ниві нормотворчості зумовлена тим, що вітчизняне законодавство доволі часто страждає через так звану політичну доцільність. Яскраве свідчення такого підходу – законопроект № 1882: у тексті пояснювальної записки до цього документа зазначено, що одна з причин створення Військової поліції – коаліційна угода 2015 року.

Звісно, немає нічого поганого в тому, що народні обранці дійшли спільної думки в питаннях реформування правоохоронної системи. Але ж при цьому варто було б звернути увагу на доволі важливий момент: правовий статус Військової міліції чи Військової поліції як «військового правоохоронного формування» не вписується у вітчизняне правове поле й узагалі вважається антиконституційним. Насамперед, варто нагадати про вимоги ст. 17 Основного Закону: військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян. У цій же статті згадується лише про військові формування і правоохоронні органи держави. Тобто захисників Вітчизни не варто плутати із захисниками правопорядку.

Чинне законодавство чітко розрізняє такі поняття, як «військове формування» та «правоохоронний орган». Зокрема, у Законі «Про оборону України» написано: «… військове формування – створена відповідно до законодавства України сукупність військових з’єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності…». Натомість правоохоронні органи – державні органи, «які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції». На цьому наголошує Закон «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави».

Проте ці законодавчі норми чомусь не врахували. На думку співавторів проекту, Військова міліція повинна отримати статус органу досудового розслідування. До речі, такі ж ідеї висувалися й раніше: ще 2012 року деякі «слуги народу» виступали за те, щоб підрозділи Служби правопорядку ввійшли до переліку органів досудового розслідування. Проте під час ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу такі пропозиції не були враховані. Звертаючи увагу на цей факт, у тексті пояснювальної записки (що додається до проекту № 1882) написали: «Як наслідок, наразі в державі склалась ситуація, коли фактично в бойових умовах, під час виконання завдань в районі проведення антитерористичної операції, чинна система органів досудового розслідування не забезпечує ефективне та оперативне розслідування масових військових злочинів, що негативно впливає на стан боєготовності військових частин і підрозділів ЗС України та інших військових формувань…».

Насправді ж головна проблема полягає в тому, що в «гарячих точках» правоохоронні органи не завжди спроможні ефективно виконувати свої функції: коли гармати починають стріляти, закони змушені «замовкати». Також варто звернути увагу на ще один суттєвий момент: після набуття чинності положеннями ст. 216 КПК досудове розслідування військових злочинів має належати до компетенції слідчих органів МВС. Проте в пояснювальній записці обидва співавтори чомусь зробили помилковий висновок: мовляв, розслідування цієї (військової) категорії злочинів «стане невластивою функцією» для МВС. Чи має такий законопроект право на життя? Здається, найкращою відповіддю на це запитання є висновок головного науково-експертного управління Верховної Ради: «За результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно повернути суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання»…

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, м. Київ

друкувати