Нацгвардію підсилять танками і ППО

Майже рік тому Верховна Рада ухвалила Закон «Про Національну гвардію України» (№ 876-VII). Проте в лютому 2015-го цей документ зазнав значних змін. За задумом, новації мають зміцнити боєздатність гвардії та розв’язати кадрові питання. Зокрема, якщо раніше командувача НГУ призначала Верховна Рада за поданням Президента України, то тепер це питання вирішуватиме безпосередньо глава держави за поданням міністра внутрішніх справ.

Броня міцна

Нещодавно народні обранці ухвалили в трьох читаннях закон №1848 (щодо удосконалення організації та порядку діяльності Національної гвардії). Як і раніше, у складі НГУ діятимуть органи військового управління, оперативно-територіальні об’єднання, авіаційні частини, підрозділи з охорони громадського порядку, загони спецпризначення, а також підрозділи з охорони важливих об’єктів, спеціальних вантажів, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій.

Проте у статті 5 законопроекту з’явилося доволі суттєве доповнення: організаційно Нацгвардія також складається з «танкових, артилерійських військових частин (підрозділів), військових частин (підрозділів) протиповітряної оборони, бойового забезпечення (радіаційного, хімічного і біологічного захисту, інженерного забезпечення)».

У цій же статті йдеться про те, що порядок несення служби, а також права та обов’язки військовослужбовців, «визначаються відповідним статутом, що затверджується Верховною Радою».

А порядок охорони, зокрема ядерних об’єктів та інших держоб’єктів, «затверджується Кабінетом Міністрів». Окрім того, у складі НГУ має бути не менше як 52 000 військовослужбовців (а загальна чисельність не повинна перевищувати 60 тис. осіб).

Відтепер командувача НГУ, його першого заступника й заступника призначає та звільняє Президент України за поданням міністра внутрішніх справ (досі ці питання вирішувалися без участі глави МВС). Певні зміни торкнулися й статті 18 чинного Закону про НГУ: нацгвардійці отримали право застосовувати вогнепальну зброю в декількох випадках: для захисту громадян від будь-якого нападу (раніше – лише від збройного нападу), відбиття нападу на особовий склад НГУ або членів їхніх сімей (раніше – лише від збройного нападу), відбиття нападу на об’єкти, які охороняються (раніше – лише від збройного нападу). Право на відкриття вогню настає в разі затримання особи, яка чинить збройний опір, а також у випадку, коли зловмисник погрожує застосуванням не тільки зброї, а й «інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю військовослужбовця Національної гвардії України».

Необхідність ухвалення такого закону обґрунтована в тексті пояснювальної записки: «Враховуючи обмежений час підготовки та терміновість, з якою було прийнято Закон «Про Національну гвардію України», у його змісті наявні юридично-технічні недоліки, а окремі норми не узгоджуються з іншими законами. Крім того, ситуація, яка склалася в південно-східних областях (зокрема через проведення антитерористичної операції), зумовлює необхідність удосконалення організації та порядку діяльності Національної гвардії України…».

Хто затверджує статути?

Загалом новий закон дістав схвалення в головному науково-експертного управлінні Верховної Ради. Водночас експерти зауважили, що затвердження статуту НГУ (яким визначається організація і порядок несення служби, а також права й обов’язки військовослужбовців) «не випливає з повноважень Верховної Ради». Що ж означає такий парадокс? Річ у тім, що в переліку парламентських повноважень (затверджених Основним Законом) нічого схожого немає. Тобто затверджувати статут може лише керівництво НГУ та МВС. На цей момент чітко вказує стаття 85 Конституції: у довгому переліку повноважень (він складається із 37 пунктів) згадується лише про «затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних сил, інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ». Таким чином, ухвалення актів, які по суті містять інструктивні положення, не вимагає участі народних обранців.

З іншого боку, заради справедливості варто нагадати: такі прецеденти з’явилися вже давно. Наприклад, 24 березня 2009 року Верховна Рада затвердила три статути Збройних сил: Статут внутрішньої служби (Закон № 548-XIV), Статут гарнізонної та вартової служб (Закон № 550-XIV) та Дисциплінарний статут (Закон № 551-XIV).

Проте, як свідчить практика, участь парламентарів в ухваленні подібних рішень призводить до ускладнень, пов’язаних із необхідністю нових доповнень до таких військових документів. Наприклад, у другій декаді лютого 2015 р. народним обранцям довелося ухвалювати проект закону №1762: у ньому передбачено внесення змін до ст. 6 Дисциплінарного статуту (обов’язки командира щодо затримання підлеглого в разі скоєння злочину), а Статут внутрішньої служби доповнили статтею 22-1 (право командира застосовувати не лише заходи фізичного впливу щодо підлеглого, а й навіть зброю в разі злісної непокори).

Певна річ, до статуту НГУ також можуть вносити зміни і доповнення. У таких випадках батькам-командирам доведеться знову звертатися по допомогу до Верховної Ради. Відразу зазначимо, що ця процедура є доволі тривалою і складною. З огляду на те, що ні МВС, ні тим більше НГУ, не мають права законодавчої ініціативи, такі питання вирішуватимуться лише через Кабмін, який повинен буде розробити відповідний проект закону й передати його на парламентську реєстрацію. А після цього ще потрібно буде чекати, і доволі довго, його розгляду у профільному комітеті, ухвалення в сесійній залі, до того ж у трьох читаннях. То чи не простіше передати такі «статутні» повноваження саме тим, хто ними опікується безпосередньо – профільним міністерствам і відомствам? На жаль, нині це питання сприймається як риторичне.

Були б гроші…

Як свідчить аналіз, новий закон надає Нацгвардії можливість отримати армійське озброєння – танки, артилерію – та створити підрозділи протиповітряної оборони (ППО). Проте незрозуміло: як це реалізувати?

Нагадаємо, що торік завод ім. Малишева відвантажив партію вітчизняної бронетехніки для потреб НГУ, точніше для тих її підрозділів, які беруть участь у військових діях на сході України. За словами гендиректора заводу Миколи Бєлова, йшлося про «танки модифікації Т-64 БВ-1, на яких проведена відповідна модернізація» (для удосконалення комплексу керування вогнем). Проте цих танків недостатньо через бойові втрати в районі проведення АТО. Вочевидь постає питання про виділення нових коштів для підвищення боєздатності НГУ. Але для цього треба ухвалювати ще один закон, тобто вносити зміни до закону про Держбюджет-2015.

Однак співавтори «гвардійського» закону №1848 (нардепи Іван Вінник і Сергій Пашинський) не надали відповідного фінансово-економічного обґрунтування. У тесті пояснювальної записки вони обмежилися лише однією фразою: «Прийняття проекту закону не потребуватиме додаткових витрат із Державного бюджету України». Зважаючи на відсутність коштів, необхідних для закупівлі танків, виникає проблема щодо укладення нового контракту із заводом Малишева. Але наразі це питання в парламентських стінах не порушується.

Також доведеться вирішувати чимало проблем і щодо підрозділів ППО. Звідки їх узяти? Може, представники Міноборони мають «поділитися» ними з НГУ? Зрозуміло, армійці навряд чи передаватимуть нацгвардійцям бойові частини, які захищають наше небо. Скажімо, 96-та зенітно-ракетна «Київська» бригада (яка оберігає столицю від ворожих нальотів) і надалі залишатиметься у складі Збройних сил України? Цілком можливо, що йдеться про оснащення НГУ, насамперед, переносними зенітно-ракетними комплексами на зразок «Стінгера» чи «Стріли», які вражають повітряні цілі на низькій висоті.

У будь-якому разі підвищення боєздатності Нацгвардії залежить від її фінансування. Адже на придбання техніки та озброєння потрібні великі кошти, про які народні обранці чомусь так і не подумали. Окрім бюджетних моментів, парламентарі не врахували і юридичні. Адже в новому «гвардійському» законі зазначено, що він «набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування». Водночас, у статті 27 Бюджетного кодексу наголошується: будь-які закони, що впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджету, повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує плановому (в іншому разі норми таких законів застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного за плановим).

Тож закон про НГУ залишився без найголовнішого – фінансового підкріплення. Хочеться вірити, що народні обранці невдовзі внесуть зміни до держбюджету, бо в нинішніх умовах часу для роздумів практично немає.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ,

м. Київ

друкувати