Ангели в тіні

Нещодавно в Румунії відбувся V чемпіонат світу серед тілоохоронців, у якому взяли участь представники Державної служби охорони при МВС України. Єдиною жіночою командою на згаданому форумі, яка виступала нарівні з чоловіками, була дівоча когорта з п’яти працівниць столичного спецпідрозділу міліції охорони «Титан». Звісно, уже традиційно так склалося, що чи не найпомітнішими й найкрасивішими учасницями й цього міжнародного заходу заслужено стали українки. З нашими землячками днями зустрілися кореспонденти тижневика.

Їхня «простота» – для непосвячених

Зауважимо, що в згаданих змаганнях взяли участь десять команд. Найкращі бодігарди Білорусі, Болгарії, Великобританії, Грузії, Румунії й України цьогорічного вересня зібрав сонячний Бухарест. Щоправда, тут відмовили в участі збірній ФСБ і команді охорони президента РФ. Росію представляли лише делегати від однієї приватної охоронної структури.

Цікаво, що «застрільниками» чемпіонату свого часу стали ветерани УДО, які створили Міжнародну асоціацію тілоохоронців (IBA). Відтоді такі першості з багатоборства працівників галузі фізохорони проводять почергово в країнах, чиї представники входять до складу організації. Приміром, торік цей захід приймала грузинська земля.

Чемпіонати IBA дають можливість не лише зібратись у вузькому колі фахівцям із різних країн, поспілкуватися на професійні теми, налагодити співпрацю, обмін досвідом, а й показати практичний рівень підготовки, здобути чи перейняти в колег нові підходи, прийоми роботи. Звісно, що кожна структура має власну нормативну базу, певні обмежені ресурси техніки, фінансування. Проте саме засадничі принципи охорони фізичних осіб, механізм реагування на складні ситуації, яких чекають від кандидата в бодігарди, кондиції підготовки й вимоги щодо постійного утримування ним відповідного «тонусу» фактично мало чим відрізняються навіть у різних державах.

Тому, попри непросту внутрішньоукраїнську ситуацію, керівництво Департаменту ДСО чудово розуміло потребу участі відомчої делегації з Києва в цьому турнірі. Приїзду наших красунь із «Титана» не завадили ані деякі фінансово-організаційні проблеми, ані інші перепони. Мікроавтобус, люб’язно наданий команді рідною службою, на румунському кордоні радо зустрічав генеральний консул України в Сучаві (місто з майже десятитисячною українською діаспорою) пан Василь Боєчко. Не менш теплий прийом на десеовців чекав і в Бухаресті.

Звісно, учасники чемпіонату мали боротись у межах стандартних вправ без якихось суттєвих сюрпризів: рукопашний бій, екстремальне водіння авто, стрільба, супроводження VIP-клієнта, надання першої меддопомоги охоронюваній особі. На перший погляд, бодігарди мають усі зауважені елементи виконувати автоматично-бездоганно – за таку здатність їх і беруть на роботу й платять пристойні гроші. Але ця «простота» – для непосвячених. Щоб насправді стати рятівним ангелом, який, немов тінь, супроводжує свого роботодавця, потрібно пролити чимало літрів поту в спортзалі, вистріляти купу боєприпасів, постійно вишколювати холоднокровність духу й оволодіти секретами тактики передбачення й відвернення небажаних подій.

Іспити, «вигадані» життям

IBA встановила етапи змагань за чіткою програмою. Хоча підготовка наших «титанівців» цілком відповідає міжнародним стандартам, однак кожен такий старт вимагає посиленого тренінгу. Приміром, не щодня ж охоронці стикаються з потребою екстремально покерувати автомобілем чи скористатися зброєю. Уявіть собі контрольну вправу. Іде умовний охоронюваний у супроводі трьох бодігардів. Лунає команда: «Загроза!», і за п’ять секунд спецпризначенці мають вразити з пістолета («Глок») мішені. Інша вправа – потрібно чимдуж десантуватися з машини й із положення лежачи теж відстрілятися.

Про це й дещо більше ми погомоніли з київськими «титанівками» Наталією Гацанюк, Ганною Дементьєвою й Ольгою Артемовою, для яких це вже далеко не дебютні змагання. Адже всі вони спортсменки – майстри спорту або КМС із кікбоксингу, панкратіону, карате тощо й працюють тілоохоронцями кілька років.

Дівчата зауважують: важливим є вміння самостійно оцінювати різноманітні загрози, що чатують на клієнта. Тому випробувальні вправи цілком «змальовані» з реального життя. Приміром, коли йшлося про подолання смуги перешкод на авто чи пошук захованого в машині «пекельного пристрою», пані з «Титана» мали не лише віртуозно крутити кермом, а й продемонструвати знання певних азів саперної справи. Так само дуже «життєвим» є іспитовий етап виведення підопічного, що дістав ушкодження, із небезпечної зони. Долаючи впродовж 400-метрової дистанції придумані організаторами підступні ускладнення, команда повинна була евакуювати постраждалого до транспортного засобу. У тому, що жінки не поступалися чоловікам під час змагань з рукопашного бою чи тактики й техніки пішого супроводження з виконанням прийомів фізичного захисту, впевнились і жителі Бухареста, і його гості. Адже ці стадії змагань відбулись у міському парку відпочинку. Загалом, дівчата із спецпідрозділу ДСО посіли 7-е загальнокомандне (зауважте!) місце.

– Для мене, принаймні нині, ця робота дуже цікава, вона немов продовження того, чим я займалася ще з дитинства, тобто спортом, якому віддала багато років життя, – розповідає Наталія Гацанюк. – До того ж подобається діяльність, пов’язана з відповідальністю за безпеку людей.

Ганна Дементьєва здавна відвідувала секцію стрільби. «Кульовим спортом» також захоплювалася, як і її батьки, а тато ще й служив у міліції. Закінчивши навчання в НАВС і здобувши фах психолога, молода офіцерка відчула прагнення кимось опікуватися, когось оберігати. Це бажання вона сповна втілює в «Титані». До речі, усі наші співрозмовниці незаміжні. Проте гарантувати, що їхнє міцненьке сердечко хтось уже не розбив, не можемо. Принаймні, щодо Ганни є перевірена інформація – вона готується до весілля, до якого залишилися лічені дні. Отож, кавалери, поспішайте. Звісно, якщо ви не слабкодухі…

Зближення тілоохоронця й замовника неминуче

Зазначимо, що клієнтами дівчат із «Титана» здебільшого є жінки й діти: у службі вміють зважати на ризики, із якими потенційно стикаються її працівники. Також перевагами «титанівок» нерідко послуговуються зірки шоу-бізнесу.

– Ми почасти, умовно кажучи, нянями й навіть мамами буваємо, – зі знанням справи говорить пані Дементьєва. – От у мене вже є великий досвід роботи з дітьми. Хоча своїх поки що немає, але на службі напрацювала такий от «бонус», що в майбутньому обов’язково згодиться! До речі, ті дітлахи із цікавістю довідувалися про те, як їхня охоронниця виступила на змаганнях у Румунії. Це, напевно, тому, що ми спілкуємося як друзі, оскільки вони вже старшокласники.

– Загалом у київському «Титані» служить двадцятеро дівчат. І які вони в мене молодці! Так, ці тендітні панночки не привезли нам «золото», але ж вони пропустили вперед команди представників служб охорони президентів своїх країн! – коментує перебіг чемпіонату заступник командира полку «Титан» Микола Вікарій. – Зауважу, що в Бухаресті перемогли наші – хлопці з УДО. Такі змагання потрібно проводити якомога частіше, зокрема й в Україні. Ми можемо змагатися поміж силовиками й охоронцями-приватниками – тут доцільно формувати традиції як галузевого партнерства, так і здорової конкуренції.

Микола Володимирович наголосив: деякі клієнти позитивно, а дехто й не зовсім ставляться до того, що їхні охоронці виступають на змаганнях. Доводиться їм пояснювати: такі професійні старти потрібні не так «Титанові», як замовникам. Адже таке тримання в тонусі неодмінно позитивно позначиться на якості охоронного сервісу. Тобто на їхній безпеці. Звісно, бодігард, який постійно займається собою, – кращий фахівець, аніж колега, що ходить у спортзал чи тир раз на кілька місяців.

– Знаєте, завданням тілоохоронця зовсім не є ходіння за клієнтом із серйозним обличчям й обов’язково в темних окулярах. Це значний обсяг роботи, яку мало хто бачить і знає, – проводить побіжний лікнеп бодігард зі стажем Вікарій. – Щоправда, дещо залежить і від можливостей замовника. Якось один пан спитав, чи не можемо ми на шляху його пересування нишпорити скрізь і навіть зазирати в каналізаційні люки. Мовляв, щоб бодігард-ескорт був «президентського» класу. Я відповів ствердно, це реально влаштувати. Проте його спантеличило й опустило на землю резонне запитання: «А ви готові платити замість ста тисяч гривень на місяць за нинішній „звичайний» супровід щонайменше один мільйон за його люксовий варіант?». Адже якісна повноцінна охорона перших осіб у державі настільки вартісна, що потребує зусиль мільйонів платників податків. А от наші клієнти платять зі своєї кишені. Через те в когось охорону забезпечує два десеовці, а в декого – більш як десять.

Насамкінець розповімо почуту в офісі ДДСО при МВС замальовку про тілоохоронця, який із трирічним сином пані-клієнтки на подвір’ї чекав на виїзд. Виходить матуся, кличе: «Ваня!», а той Іванко чомусь розплакався й прилинув до «титанівця». Малий настільки звик до охоронця й так зрідка бачив батьків, що мало не називав його татусем.

– Замовник звикає до наряду й навпаки, – зауважує Микола Вікарій. – Згодом бодігарди дізнаються чимало подробиць про життя чужої родини, скажімо так, інтимних, які не варто розголошувати. Таке зближення вартівника й замовника неминуче, інакше вони довго не проіснують як взаємозалежний «організм».

Геннадій КАРПЮК, «Моменти».

Фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО

та з фотоархіву дівчат

друкувати