Ломбарди – скупка краденого чи «допустиме зло»?
Нині, напевно, немає жодного більш-менш пристойного міста чи навіть селища, де б не виростали, немов гриби після дощу, мало знані в радянську епоху, та й у перші роки незалежності, заклади під італійською назвою – ломбарди. Суть їхньої «механіки прибутку» доволі проста. Бракує грошей, а треба якось виживати – приносите цінність як заставу, її оцінюють й видають таку своєрідну готівкову позику. А коли з ваших рахунків щезають нулі, ви можете викупити в ломбарді дорогі для серця й пам’яті речі. Звісно, тоді потрібно викласти значно більшу суму, аніж вам простягали в тутешньому касовому віконці. Зазвичай, у скрутну годину люди несуть у такі «пункти обміну» коштовності, мобільні телефони, побутову техніку, антикваріат. Проте не всі власники (або ті, хто видають себе за них) закладених речей приходять й викупляють їх. Так здебільшого вчиняють відчайдушні нероби й ледацюги, що навіть теоретично нездатні піднятися на щабель вище в соціумі, або кримінальники чи їхні дилери, в яких одна мета – якомога швидше, вигідніше й без проблем позбутися поцупленого майна.
Кілька «джинів» в одному «флаконі»
Отже, ломбарди, що свого часу витіснили лихварів-одинаків, за століття існування здобули слави як осередків скупки краденого, так і одних з дієвих інструментів кредитно-фінансової системи. І в тому то й проблема, що ідея таких операцій цілком виправдана, бо є різновидом швидкого мікрокредитування. Проте згадана практика надто ризикова якраз через очевидне використання її переваг у численних злодійських оборудках. Тут у всій красі проявляється закономірний зв’язок прибутковості певної комерційної інституції з попитом на її послуги. Оскільки натепер ломбарди є і секонд-хендом, і комісійкою, і банком, і крамницею, і багато ще чим в одному «флаконі». Адже відповідальний ломбард має ще й зберігати та страхувати взяту у власника річ доти, доки не вирішиться її доля. Добре відомо, що в такі «лавки» заходять антиквари й прихильники задешевої купівлі вживаних, проте якісних речей. Та скільки рядків не написали б про переваги сучасного різновиду лихварства, проте недаремно ж міліція чи не після кожного значного пограбування або крадіжки відпрацьовує згадані заклади…
Звісно, не варто прямо звинувачувати ломбарди в провокуванні якихось кримінальних подій чи тенденцій. Це те саме, що робити закиди лише виробникам алкогольних виробів стосовно того, що нація спивається, відбувається багато трагічних ДТП, кривавих злочинів на побутовому ґрунті, хуліганств і всіляких жахів, на які на тверезу голову навряд чи нормальна людина наважиться. Отак написав і зрозумів: «закидів на адресу» ніяк не уникнути, висвітлюючи тему ломбардівського «добра» й людського «зла».
Вочевидь, не ломбарди шукають постійних клієнтів, а здебільшого якраз навпаки. Погано, що деякі історії, в яких фігурують ці «вмістилища» готівки й скарбів, так і не стають наочними для тих, хто свято вірить, що звернувшись сюди по допомогу, вони надовго забудуть про власні фінансові негаразди. І якщо пересічна людина надто серйозно сприймає отой офіс із привабливою неоновою вивіскою, вона не розуміє, що то лише тимчасова рятівна соломинка, а справжній порятунок ситуації залежить від власних зусиль, і до драматичної розв’язки залишається один крок. Такої, яка сталась у березні в Миколаєві, коли перехожі в одному з дворів багатоповерхівок Парусного провулку побачили нерухоме тіло чоловіка у військовому однострої. Експерти згодом підтвердили: бідолаха, а ним виявився сержант ЗСУ, який мешкав неподалік, помер від вогнестрільного поранення в груди. Сліди на одязі загиблого та знайдені куля й гільза давали підстави говорити про суїцид. Слідство встановило: напередодні 28-літній миколаївець вирізнявся надто нервовою поведінкою, підозріло «грався» з пістолетом, конфліктував із родичами. Напевно, у пік напруги, він попрощався зі своєю половинкою, вийшов на вулицю й уже не повертався. Подальші перевірки вказали, що фатальний постріл пролунав із «Макарова», який пропав із сейфа військової частини. А про одну з причин позбавлення себе життя промовисто свідчили знайдені правоохоронцями численні квитанції з ломбарду про надання позик під заставу побутової техніки та ювелірних виробів. Дружина самогубця підтвердила його значні боргові зобов’язання.
Оперативники добре знають, що почасти крадії мають спільників у ломбардах, а якщо й ні, то там все-таки знайдуть спосіб, як обслужити такого постійного клієнта, як злодій. Приміром, у Вінниці карний розшук певний час «ганявся» за успішним дуетом домушників – брата й сестри (21 та 17 років), які за кілька місяців змогли обікрасти щонайменше чотири десятки квартир. Винишпорене в оселях майно – коштовності, ноутбуки тощо вони здавали в ломбарди.
Так само здобуте чуже добро, проте в значно жорстокіший спосіб, вимінював на гроші кам’янець-подільський убивця, якого сищики поміж собою називали «Розкольниковим». Річ у тім, що затриманий місяць тому чоловік зізнався, що задушив у власних домівках двох самотніх бабусь 68 і 75 років, а потім пограбував їх. До того ж, як вказували огляди місць подій, лиходій спершу позбавляв жертв життя й лише тоді привласнював цінності. Приміром, з уже мертвих тіл знімав прикраси й ніс їх у ломбард. Оперативники затримали цього 22-літнього безробітного жителя райцентру. У довіру до бабусь той входив під виглядом потенційного винаймача квартири чи кімнати. Хтозна, якби не швидка та якісна робота правоохоронців, скількох ще пенсіонерок відправив би до праотців той негідник. До речі, на «першу зарплату» бузувір придбав дорогий мобільний телефон. Іншого «Розкольникова» в лютому затримали охтирські правоохоронці на Сумщині. 29-річний лобур сокирою зарубав 77-літню бабцю. Нелюд знав, що в старенької є певні цінності – гроші й прикраси. Вирішив розжитися. Кредитними картками пенсіонерки скористатися не встиг, а от золото відніс у ломбард. На тому й «погорів».
Шлюзи для своїх
Попри очевидну економічну кризу й неоднозначну репутацію згаданих закладів, у багатьох містах кількість «лихварів у законі» зростає. Хоча з ломбардами тепер починають конкурувати інтернетбарахолки. Станом на 31 березня 2014-го в Державному реєстрі фінансових установ налічувалось 479 ломбардів (2012-го – 458). Приміром, в Одесі лише на одній вулиці Академіка Корольова розташовано близько 40 таких «контор», декотрі з яких працюють цілодобово. Невже українці масово почали нести коштовні речі й заповзялися за безцінь віддавати той ресурс, за яким ще не кожна рука потягнеться навіть у «найчорніший» день? Тут діють кілька чинників. Передусім, спрацьовує перевага ломбардів перед банками в сенсі простішої та значно швидшої процедури позичання грошей, для якої потрібен лише паспорт, ідентифікаційний код і предмет застави – рухоме майно. Здебільшого, інших документів, які підтверджували б належність речі саме тому, хто її приніс, не вимагають. Це практично дає зелене світло краденому добру. Не таємниця й те, що після відкриття ломбарди окупляють вкладені кошти упродовж 2-3 місяців. Водночас, лише щоп’ятий ломбард дотримується вимоги Держфінпослуг щодо розміру власного капіталу, який має становити 200 тис. гривень.
Щоправда, стосовно надання документа, що посвідчує особу клієнта, почасти стаються казуси. Адже не кожен, хто заходить сюди, бажає «світитися», тож і підсовує крадені посвідки, вигадує нереальні дані чи й зовсім не легалізує оборудку, коли віддає товар «під реалізацію» або продає, беззастережно погоджуючись на умови лихваря. За словами експертів, в Україні зростає мережа якраз дрібних ломбардів, які навряд чи спроможні утримувати у своєму штаті гемологів чи мистецтвознавців – це прерогатива іменитих і солідних салонів.
Згадана тенденція свідчить про дві тривожні речі – люди справді позбуваються цінностей, навіть не спробувавши з’ясувати їхню реальну вартість через потребу в «швидких грошах» і зубожіння. Також це сигнал про пожвавлення кримінальної активності злодіїв. Що казати, коли навіть ломбарди з історією й іміджем високої надійності дають не більш як 40 % готівки за принесені речі – хай ними і є старовинні полотна, нумізматичні колекції чи коштовні статуетки. А так у кращому разі клієнтові позичать третину оцінної вартості заставного майна. Особливо невигідно (звісно, якщо це не крадена річ) пробувати щось «виторгувати» за побутову техніку чи вживані мобілки. А найвигідніше здавати автівки за умови, якщо машині не більш як 10 років, – є шанс одержати до 80 % від її ринкової ціни. От тому й крутяться неподалік ломбардів зграйки підгодованих скупників. Саме для «своїх» організовують так звані аукціони, де вони придбавають невикуплені антикваріат, техніку тощо. Це «шлюз» для того, щоб обійти обов’язкове ломбардівське правило – річ управі викупити тільки той, хто її заклав. Так само лихварі намагаються всіляко уникнути обов’язкової передачі виробів із золотих та інших дорогоцінних металів після завершення строку дії угоди, в разі невиконання позичальником зобов’язань, у Держскарбницю НБУ.
Серед найчастіших гостей ломбардів – міліціонери
Щоб усе зрозуміти, варто лише зовні поспостерігати за тим, яка саме клієнтура крутиться навколо осередку такого-от «грошово-речового» обміну. Заможні сюди якщо й приходять, то зовсім не заради позики. Проте там багато молоді, осіб із наркоманською чи алкоголічною зовнішністю й надто знервованих і засмиканих типажів. Саме тому з-поміж найчастіших гостей ломбардів – міліціонери. Тут навряд чи є потреба пояснювати чому… Якраз завдяки предметній співпраці сищиків з такими кредитними установами вдається розкривати чимало крадіжок і навіть убивств. Наприклад, торік у Сімферополі вартові порядку затримала 19-річну дівчину із Сум, що зарізала літню пані в Севастополі, зняла із загиблої ювелірні прикраси, заклала їх у ломбард і втекла в столицю автономії, де переховувалася з донькою. Уже цього року оперативники житомирського УБОЗу викрили банду домушників, які обікрали громадян на суму понад 200 тис. гривень (якраз розмір власного капіталу ломбарду!). Досудове слідство встановило: злочинці позбувалися краденого саме в таких «конторах». А в тому самому Житомирі взагалі сталася доволі курйозна історія. Хлопець кілька місяців розплачувався з господинею орендованого ним житла коштами… вторгованими в ломбардах за поцуплені в неї прикраси! Квартиранта вивели на чисту воду розшуківці міськвідділу міліції, коли хазяйка зрозуміла, що щезли всі родинні коштовності вартістю понад 40 тис. гривень.
Ломбардам «малюють» різні перспективи – від перемоги в конкурентній боротьбі великих закладів і закриття «дрібноти» і, відповідно, стагнації галузі, до дещо райдужніших сценаріїв. Підґрунтям до останніх є погіршення ситуації на ринку банківського кредитування, де нині вимушено підвищують відсотки по кредитах, а умови їх надання стають дедалі жорсткішими, з відчутною бюрократизацією процесу.
Отже, відповідати на запитання «Ломбарди – це скупка краденого чи „допустиме зло”?» доведеться самому суспільству. Адже очевидною є й користь від них. Принаймні, вони мають вносити в автоматизований реєстр дані про споживачів послуг і фіксувати відповідні операції. Також у цих офісах зазвичай нормально ставляться до співпраці з міліцією (інакше уявити складно). Допитливий сищик завжди знайде тут багато інформації для роздумів.
Чи варто вигадувати велосипед? Може, доцільно, із певними поправками, згадати минувшину. Хоча б на якийсь час, доки серед громадян не стане більше свідомих і не покращиться рівень життя. У радянську добу ломбарди були доволі популярними через безвідсоткові позики й статус державних. Тоді заставні речі не пропадали, а за їхній викуп не вимагали значної переплати.
Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»
