Навіщо «операм» урізають права?

Верховна Рада має внести нові зміни до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (щодо нових підстав для закриття оперативно-розшукових справ). З такою пропозицією виступив профільний парламентський комітет – з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Повертаючись до надрукованого

Майже півроку тому ми торкалися цієї теми у статті «Які тепер права в наших „оперів”?». Вона була опублікована ще в березні 2014 року. Йдеться про законопроект № 2420, який передбачає доповнення до ст. 9-2 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність». Нині цей документ уже готують до розгляду в сесійному залі парламенту.

Нагадаємо, що автором ідеї є Віталій Журавський – заступник голови депутатської групи «Економічний розвиток». На його думку, оперативно-розшукова справа повинна бути закрита відразу після «початку досудового розслідування за матеріалами, зібраними під час проведення оперативно-розшукової діяльності у цій справі». Необхідність прийняття проекту № 2420 обґрунтована в тексті пояснювальної записки: «…у частині другій статті 7 Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” зазначено, що у разі виявлення ознак злочину оперативний підрозділ, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, зобов’язаний невідкладно направити зібрані матеріали до органу досудового розслідування для початку здійснення досудового розслідування. Оскільки розкриття злочинів уже не є обов’язком оперативних підрозділів, відповідні оперативно-розшукові справи підлягають закриттю після направлення зібраних матеріалів для здійснення досудового розслідування…».

Такої самої позиції дотримується й профільний комітет, який у своєму висновку ухвалив рішення – «рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду на пленарному засіданні в першому читанні прийняти законопроект за основу». Проте, як відомо, рекомендація «комірників» – це одне, а ось голосування в парламентських стінах – зовсім інше. Тим більше, що ситуація виглядає не такою однозначною, як видається на перший погляд. З одного боку, працівники оперативних підрозділів не мають права проводити процесуальні дії в кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора (згідно з ч. 2 ст. 41 Кримінального процесуального кодексу), а з іншого – тут є певні нюанси, які також потрібно враховувати.

Доцільно доопрацювати!

Хотілося б вірити, що під час обговорення цього питання в сесійному залі парламентарі звернуть увагу не лише на позицію профільного комітету, а й на вельми критичні зауваження з боку головного науково-експертного управління (ГНЕУ) Верховної Ради: згідно з його висновком, «за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання».

Як свідчить експертний аналіз ГНЕУ, автор цієї ідеї (нардеп Журавський) не врахував досить суттєвої деталі: ознаки того чи іншого злочинного діяння можуть бути виявлені оперативними підрозділами в межах зовсім іншої оперативно-розшукової справи. Наприклад, якщо під час розшуку особи, яка переховується від правоохоронних органів, у її родичів була виявлена велика партія кокаїну, то оперативно-розшукова справа автоматично підлягатиме закриттю (незалежно від того, знайдено підозрювану особу чи ні). Адже відповідно до проекту № 2420 цю справу треба закрити відразу «після направлення зібраних матеріалів для здійснення досудового розслідування». Чи є такі законодавчі новели виправданими?

Процитуємо висновок ГНЕУ: «…передача зібраних у результаті оперативно-розшукових дій матеріалів органам досудового розслідування не означає, що відпала необхідність у проведенні подальших оперативно-розшукових дій щодо виявлених фактів чи обставин (наприклад, після початку досудового розслідування досить частою є необхідність проведення таких дій для встановлення особи підозрюваного або для його розшуку). У зв’язку з цим є незрозумілим, як такі дії будуть проводитись після закриття оперативно-розшукової справи…».

Звідси випливає, що проект хоча й пропонує зміни до вищезгаданого Закону, але не враховує його положення: матеріали оперативно-розшукової справи використовують лише як привід (підставу) для початку досудового розслідування. Тобто запропоновані депутатські зміни некоректні: де-юре досудове розслідування не може відбуватися тільки через те, що з’явилися матеріали оперативно-розшукової діяльності. Чому? Відповідь проста: досудове розслідування розпочинається не з моменту отримання оперативно-розшукової справи, а після внесення слідчим (або прокурором) відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Такі відомості вносяться на підставі поданої заяви (повідомлення) про вчинене кримінальне правопорушення або після виявлення обставин, що можуть свідчити про його вчинення (ст. 214 КПК).

Між Законом і Кодексом

Як з’ясувалося, поза увагою проекту № 2420 залишилася доволі суттєва деталь. Річ у тім, що ще понад два роки тому (квітень 2012 р.) набрав чинності Закон № 4652-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». Внаслідок його ухвалення виникли певні колізії між Законом «Про оперативно-розшукову діяльність» і новим Кримінально-процесуальним кодексом.

Насамперед ідеться про негласні слідчі (розшукові) дії, які не підлягають розголошенню (ст. 246 КПК). Проводити ці дії має право слідчий або за його дорученням – оперативний підрозділ органів внутрішніх справ. Раніше ця функція покладалася лише на оперативників. Однак при цьому чіткого розподілу повноважень між слідчими й «операми» в чинному законодавстві не передбачили.

Враховуючи це, експерти ГНЕУ й запропонували відправити проект № 2420 на доопрацювання. Проте члени профільного парламентського комітету дотримуються іншої думки: «…розкриття злочинів уже не є обов’язком оперативних підрозділів, відповідні оперативно-розшукові справи повинні підлягати закриттю після направлення цими підрозділами зібраних матеріалів до органу досудового розслідування…». Про це йдеться у висновку, підписаному головою комітету Андрієм Кожем’якіним: згідно з ним, потрібно «прийняти законопроект за основу».

Отже, депутати не підтримали позицію експертів ГНЕУ, які звернули увагу на очевидні речі. По-перше, під час оперативно-розшукової діяльності (ОРД) можуть виявитись ознаки ще одного (іншого) злочинного діяння, яке не належить до даної оперативно-розшукової справи. По-друге, передача оперативно-розшукових матеріалів органам досудового розслідування не означає, що відпала необхідність у проведенні подальших оперативно-розшукових дій за виявленими фактами. Скажімо, під час досудового розслідування може виникнути потреба у проведенні таких дій із метою розшуку й встановлення підозрюваних осіб. Але чи будуть оперативники їх розшукувати, якщо ця оперативно-розшукова справа повинна бути закрита відразу після «початку досудового розслідування»? Питання, як то кажуть, риторичне.

З поправкою на ЄС і США

Що ми сьогодні маємо? У Законі «Про оперативно-розшукову діяльність» визначені обов’язки підрозділів карного розшуку (суб’єктів ОРД), які не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні. А, відповідно до норм КПК, оперативникам надано право проводити гласні й негласні слідчі дії (за письмовим дорученням слідчого чи прокурора), що свідчить про їх кримінально-процесуальні повноваження. Щоб позбутися цих «нестиковок», потрібно ухвалити окремий нормативно-правовий акт, який міг би визначити правовий статус підрозділів ОРД, систематизувати повний перелік їх прав та обов’язків. На жаль, цього питання у Верховній Раді ніхто не порушує.

Сучасний стан неповної регламентованості повноважень (на законодавчому рівні) призводить до відсутності чіткої правової організації діяльності оперативних підрозділів. Як свідчить аналіз, тривалі дискусії щодо ОРД завершилися де-факто подвійним правовим статусом оперативників: з одного боку, їхні права та обов’язки регламентовані законодавством, а з іншого – відомчими інструкціями й наказами, значний перелік яких становить службову таємницю. Серед вітчизняних науковців переважає думка про віднесення ОРД винятково до «компетенції» законодавчих актів (проте цей підхід ніде не реалізований). Враховуючи те, що основне спрямування карного розшуку полягає в реалізації негласних заходів, виникає потреба в організації та проведенні ОРД на підставі відомчих нормативно-правових актів, а не тільки закону (який не може мати статусу обмеженого доступу). Такий підхід узгоджується з нормотворчим досвідом Європейського Союзу та США: у них регламентація правового режиму отримання оперативної інформації (під час поліцейської розвідки) міститься в законодавчих та інших відкритих нормативних актах. Водночас специфіка діяльності правоохоронних відомств Заходу свідчить про надання оперативним підрозділам доволі широких повноважень під час ОРД.

Нині нам доводиться констатувати лише про часткове вирішення проблеми правового забезпечення ОРД. Отже, на порядку денному постає нагальне питання про створення повноцінної нормативної бази для оперативників шляхом ухвалення парламентом відповідного закону. Це, своєю чергою, сприятиме уникненню правової плутанини й посиленню боротьби з організованою злочинністю.

Валентин Ковальський,

м. Київ

друкувати

Коментарi

omega replica sale 25/12/2014 7:39
Over the wrist it all appearance well-sized together with replica watches sale reserved. Possibly not overly minor, or simply too large. A good good see, as a superior set of ebony slacks. Any exercise is re

Додати коментар