«П’ятий кут» олігарха
Чи може олігарх стати олігархом лише завдяки чесному зароблянню стартового й наступного «капіталів»? Чи є такі багатії щирими, коли підтримують ту чи іншу політичну платформу, чи, все-таки, вони, як у бізнесі, так і в своїх поглядах, ціннісному виборі, принаймні в публічних заявах, кроках, є заручниками кон’юнктури? Тримати ніс за вітром – запорука виживання будь-кого, хто обтяжений зайвими фінансовими «відкладаннями», й навряд чи мільярдери дадуть відверту відповідь на згадані вище простонародно-наївні запитання. І тут справа не у природі збагачення як такого чи громадянстві, даруйте за ретро-шаблонізм, конкретного товстосума, що зумів сконцентрувати у своїх руках неабиякі статки. Інстинкт самозбереження особи у статусі успішної людини, як і відповідного реноме в ділових і владних колах, робить дива із будь-ким, чий добробут опинився під загрозою. Тим паче, добробут, до джерел появи та підживлення якого може виникнути небезпідставний інтерес правоохоронних органів. Однією з таких неоднозначних персон у світі бізнесу є опальний казахський олігарх Мухтар Аблязов, затриманий рік тому у Франції за запитом України.
Камуфляж опозиційності
Розібратись у справжніх причинах того, чому саме екс-голову ради директорів БТА Банку вимагали затримати слідчі органи України, Росії, Казахстану й Киргизії непросто. Звісно, що в них був формальний привід – банкіра розшукували через підозру в організації системи кримінальних оборудок і шахраювання. Зокрема, вітчизняні правоохоронні органи мали інформацію про те, що ця особа добряче «наслідила» і в нашій країні. Проте на захист фігуранта міжнародного ордера щодо затримання Аблязова виступила правозахисна спільнота, наголошуючи, що він – жертва цинічного замовлення недемократичних режимів, на кшталт резонансного процесу над Михайлом Ходорковським у РФ.
Після того, як у серпні 2013-го Франція вустами представника тамтешнього МЗС заявила про арешт фінансовою поліцією в Каннах екс-глави БТА Банку, виконавши постанову київського суду, чимало експертів висловилися про його швидку екстрадицію в Україну або в Казахстан. Торік один із представників міліцейського відомства прямо зауважив на причетності затриманого до вчинення низки злочинів у сфері економіки, серед яких нашій країні найбільших збитків заподіяли шахрайства в особливо великих розмірах.
Очевидно, йдеться про діяльність української філії згаданої фінустанови. Мовляв, через те згаданого пана банкіра й оголосили в міжнародний розшук, звернувшись до можливостей Інтерполу. Проте очікуваного прибуття паризьким рейсом в аеропорт «Бориспіль» конвойного «почету» із особою, котрій пред’явлено дуже «недитячі» закиди, так і не було. Напевно, уже нині варто «розібратися» з цим фактом і з’ясувати, чи справді в багатьох пострадянських країнах відбувається відсів і штучна криміналізація окремих персон бізнесової й інших еліт, котрі не влаштовують правлячі режими через невідповідність «коду лояльності». Дехто навіть не сумнівається, що в тій же Росії чи Казахстані саме так і є. Не заперечуватимемо того й ми. Але заради справедливості зауважимо: під личиною певної політичної опозиційності чи невгодності інколи маскується суто кримінальна сутність…
Мухтар Аблязов – доволі відома в Казахстані особистість. Окрім роботи у банківському секторі, певний час той керував республіканським міністерством енергетики, індустрії та торгівлі. Його звинуватили у зловживанні службовим становищем, розкраданні бюджетних грошей і нелегальній комерції. А в Росії цього пана заочно заарештували через підозру в незаконному виведенні активів очолюваного ним найбільшого приватного казахського банку за кордон і в шахрайстві. Казахстан закинув Аблязову розкрадання $5 млрд, які той намагався легалізувати через інвестування в різні російські проекти. Такі самі схеми той, вочевидь, практикував і в Україні.
2009-го влада націоналізувала БТА Банк, а його керманич утік у Лондон, шукаючи політичного прихистку, оскільки оголосив себе жертвою «назарбаєвської диктатури» й переслідувань. «Утікачеві» вдалося переконати британську владу у своїй щирості, про що вона невдовзі добряче пожалкувала. Коли на засіданнях Високого суду Лондона за позовом його рідного банку він мав відкрити джерела своїх мільярдних активів, «біженець» стійко витримував «знущання», так і не показавши всіх карт його мудрої гри. Зрештою, така хитрість вартувала відповідачу 22-місячним арештом за неповагу до Феміди. Проте, щоб не відбувати покарання, пан Мухтар утік до Італії, де намагався разом із родиною «заплутати сліди», використовуючи підроблені документи. Подейкують, що вирахувати канську схованку олігарха допомогли сищики детективної агенції «Gadot» із Ізраїлю, яких винайняли саме з цією метою.
Хто захищає брехунів?
Навесні активізувалися правозахисники, котрі заповзялися вимагати від української влади скасувати запит на екстрадицію пана Аблязова. Мовляв, він свого часу фінансував казахську опозицію (на початку 2000-х організував «Демократичний рух Казахстану» та «Демократичний вибір Казахстану») і нинішні звинувачення є нічим іншим, як помстою за опір диктатурі та підтримку альтернативних політичних проектів. Усе може бути, проте чомусь видається, що тут «котлети» надто густо замішані із «мухами». Позиція згаданих правозахисників, які ввімкнули діяльний форсаж із настанням в Україні нової політичної реальності, не витримує критики офіційною позицією судових і правоохоронних органів країн, де встиг «побігати» опальний олігарх. Дивно, чому саме заклик правозахисників про призупинення співпраці українських силовиків із недемократичними державами, датований 26 березня 2014-го, ґрунтувався якраз на прикладі Аблязова, якого в тексті названо «біженцем і в’язнем сумління». Його не зовсім коректно порівняли із відомим учасником московських «болотних протестів» Леонідом Развозжаєвим.
Звісно, варто добре вивчати питання перед тим, як допомагати окремим країнам у пошуку їхніх підданих, зокрема, каналами Інтерполу. Потрібно запобігати й фактам таємного переміщення в такий спосіб за межі країни громадян – і своїх, і чужих. Проте, напевно, не варто й підігравати сценаріям, коли звичайна робота правоохоронних органів перекручується й подається як політична «фабрикація». Приміром, у квітні в УНІАН адвокат Олег Левицький наголосив, що «…українські слідчі складали тексти звинувачень і запити на екстрадицію під диктовку спецслужб Казахстану, які у своїй країні сфабрикували обвинувачення для опозиційного політика, колишнього власника БТА Банку». Правозахисники вимагали також відкликати міжнародні ордери на арешт низки інших фігурантів справи.
Схоже, що до розв’язки в історії олігарха Мухтара Аблязова таки лишилося небагато часу. Адже Великобританія нещодавно побила його головну карту, позбавивши статусу політичного біженця. Знайомство з цим персонажем для європейського обивателя стало справжнім шоком, коли з купи суперечливого інформаційного «лушпиння», що поналипало на образ цієї людини в медіа, таки почали проглядати зерна істини.
У ЗМІ, завдяки певним «вливанням» і домовленостям, доволі вдало мусувався образ Аблязова як «демократа» й «борця за правду», мало не заступника всіх злиденних і вбогих. Мало хто замислювався, як йому вдавалося очолювати один із провідних банків Казахстану й водночас фінансувати опозицію, тобто «протистояти системі», від якої той згодом утік до Лондона. Напевно, правильнішою є інша версія подій – олігарх свою партію використовував винятково для захисту від переслідування правоохоронцями, як механізм впливу на свідомість людей. Вивівши близько 5 мільярдів доларів активів у офшори, Аблязов, по суті, розікрав свій банк.
Окремі медіа навіть стали звинувачувати британську Феміду мало не в продажності, а фігуранта процесу позиціонувати як жертву авторитарних режимів. Але то був явний «перебір». Оскільки, окрім уже згаданих країн, ґешефтами казахського банкіра й діяльністю афілійованих йому компаній цікавилися правоохоронці Кіпру, Угорщини, Латвії, Ірландії, Фінляндії та низки інших, вочевидь не «тоталітарних» держав. Однак це не заважало деяким ЗМІ тиснути на судову систему Франції з тим, щоб Аблязова випустили під заставу. Але Париж устояв. Багато в чому завдяки лондонському прецеденту, коли олігарх утік із Туманного Альбіону.
Велика ціна «казусів» і «помилок»
У грудні 2013-го представник прокуратури Франції звернувся до апеляційного суду в Екс-ан-Провансі із закликом задовольнити клопотання влади України й РФ щодо екстрадиції злочинця. На початку січня 2014 року Аблязову фактично виписали «квиток». Адвокат банкіра-втікача Пітер Сахлас тут же заявив, що рішення ухвалили незаконно й необґрунтовано. Великобританія пережила судову епопею, в якій обвинуваченим фігурував фінансовий шахрай, і засудила його. При цьому юристам олігарха вистачає нахабства твердити про невинуватість підзахисного. Нині інформаційна компанія на користь Аблязова нагадує дрібну нікчемну метушню без глобальної мети. По всіх стратегічних напрямах він програв і тепер триває тактичне протистояння, щоб не допустити його екстрадиції.
Звісно, Аблязова обслуговують найкращі адвокати, які всіляко гальмують судовий процес, чіпляючись до найдрібніших нюансів. У хід ідуть усе ті самі виверти. Зрештою, на початку квітня касаційна інстанція в Парижі скасувала рішення про екстрадицію й повернула справу на розгляд до суду Екс-ан-Провансу. Це не означає, що французи передумали екстрадувати Аблязова. Париж дуже чутливо реагує на будь-які спроби незаконного тиску, заявивши одного разу олігархові, що його «спроби залякати французьке правосуддя» не увінчаються успіхом. Головною і єдиною причиною появи такого рішення стала організаційна помилка. Її суть у тім, що на одному з офіційних протоколів бракує підпису обвинуваченого. А це жодним чином не заперечує й не впливає на суть вердикту суду.
Інша причина в тім, що Аблязова так і не відправили в підконвойний рейс – юридичний казус, у який потрапили українські правоохоронні органи. Про це повідомляла казахська преса. Виявляється, водночас відбулося два судових засіданнях, на яких розглядалось одне питання – про право юристів французької фірми «Winston & Strawn LLP» брати участь у слуханнях у справі про екстрадицію Аблязова. Одне засідання пройшло в Ліоні, друге – в Києві. Результат – два взаємовиключних рішення. Річ у тім, що у грудні 2013-го з’явилися нові учасники процесу – французькі юристи Жиль Біго та Гійом Фор як представники інтересів України. Дозвіл з’явитись у суд їм надав український слідчий. На думку іншої сторони процесу, це рішення є незаконним, бо суперечить законодавству. Апеляційний суд Ліона вирішив, що представників України допустять на судовий процес восени, де розглядатиметься запит на екстрадицію Мухтара Аблязова. Водночас Печерський райсуд Києва визнав дії згаданого слідчого щодо видачі приватним юристам, які представляють БТА Банк у Франції, дозволу з’явитися до суду незаконними. Той казус потребує вирішення, інакше будь-яка ухвала щодо екстрадиції Аблязова буде незаконною.
І хоч усе це – не більш ніж чергова спроба відстрочити час, розв’язка – не за горами. Та чи знайде Аблязов свій «п’ятий кут» для схову? Побачимо.
Юліана ПАКСЮТКІНА,
Геннадій КАРПЮК, м. Київ
