Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Резонанс
04/08/2014 17:29

Зрада: чи є іще «щури» в нашому домі?

У цьому номері «Моментів» опубліковано звернення Колегії МВС України до особового складу органів і підрозділів внутрішніх справ Донеччини й Луганщини – регіонів, де нині тривають воєнні дії. У документі зазначено, що більшість місцевих правоохоронців залишилися вірними Присязі й захищають суверенітет та цілісність держави. Проте відомство нагадало всім, хто носить міліцейський мундир: час вичікування минув, кожен має визначитися, з ким він – з народом чи пристає на сторону зрадників і присягає бандитам. Правоохоронцям сповістили, що відповідні обласні главки через бойові дії тимчасово передислокували. Донецький – у Маріуполь, а луганський – у Сватове. Працівники згаданих органів мали прибути в ці міста для продовження служби або визначитися з іншим територіальним органом, де вони бажали б працювати.

На жаль, далеко не всі знайшли мужність чесно відповісти на цей виклик і вголос заявити про свій вибір. Більше того, чимало правоохоронців не лише ідейно поділили сепаратистські гасла, а й усіляко допомагали терористам, нехай і власною бездіяльністю. Дехто так зненавидів Україну, що навіть пішов воювати зі своїм народом та земляками. Це – зрада, до того ж свідома, «викохана» певними поглядами, із «прицілом» на очевидні бонуси й дивіденди в майбутньому. Це, як доводять останні події, м’яко кажучи, хибний розрахунок. Отже, поговоримо про міліцейську зраду. Що це таке, де її коріння і хто користається такими от перевертнями…

Спершу окупували мізки, а потім – душу
Одразу зауважимо: це явище особливо загострюється в часи таких важких випробувань, які наразі переживає Україна, що фактично воює, відстоюючи незалежність. Питання не в тім, чи є зрадники, а в тім, скільки їх і яку роль вони відіграють у теперішній трагічній кризі. Скажемо одверто – найбезпосереднішу. Адже саме органи правопорядку, попри очевидні досягнення, донедавна були отими «ліфтами», «коридорами» і для корупційних схем, і для політичного, економічного тиску, які не визнавав лише лінивий або упереджений. Відсутність реального реформування, брак патріотично налаштованих кад­рів, здирство і хабарництво, «дахування» тіньового бізнесу тощо призвели до деморалізації й викривлення цього «дзеркала суспільства». Ми проґавили реформи – і не тільки в міліції. Адже зраджували всі – політики, журналісти, вчителі, здебільшого люди, що заплуталися, зневірилися, обманулися.
Проте саме з Донбасу й Луганщини почнеться відродження миру, народження нової армії, міліції, нової держави. На цьому реченні варто закінчити використовувати елементи пафосу, відкладемо їх до закінчення АТО. А тепер із болем визнаємо: всю місцеву владу, і силовиків також, потрібно добряче «почистити», до того ж не лише на Сході, де насправді буде найбільше роботи. «Прання» вже триває – його не уникне ніхто. Принаймні шість сотень правоохоронців Донбасу, як поінформував громадськість очільник МВС Арсен Аваков, за результатами відомчої перевірки, вже примусили розпрощатися з посадами через «низькі ділові та моральні якості». Це ті, хто не чинив спротиву терористам, здавав адмінбудівлі, сприяв їм в одержанні зброї, «зливав» інформацію про євроактивістів, ішов на контакт з емісарами іноземних спецслужб, фактично дискредитував звання міліціонера та скоїв зухвалі злочини, зокрема й державну зраду. Ще для кількох сотень тамтешніх офіцерів та сержантів «люстрація» не відбулася через різні причини, але такого «сита» не минути і їм – очищення триватиме стільки, скільки потрібно. Кожен відступ від Закону знайде відклик у відповідному кримінальному провадженні. Міністр чітко дав зрозуміти, що налаштований на безкомпромісну боротьбу як із негідниками, так і з пристосуванцями в системі ОВС.
Очевидно, що ми почали потроху краще розуміти хто є хто, коли сталося побиття студентів на майдані Незалежності, а потім – непрофесійне й відверто садистське реагування на протести в наступні дні, вже не кажучи про барикадні бої та їхній драматичний фінал з розстрілом Небесної сотні. Тут можна сперечатися до хрипоти про все, що завгодно, але є очевидний факт: тоді зрадники були серед усіх. Проте найвищий ступінь цинізму продемонстрували ті, хто міг і повинен був не допустити кривавої бійні, але таки віддав зловісні накази. Звісно, силовики не звикли їх обговорювати, проте мільйони громадян досі запитують: «А чи могли вони відмовитися виконувати накази командирів і начальників? Яка ціна такої сліпої довіри до „вищої волі верховного”?». Ціна велика – сотні вбитих у Киє­ві й уже майже тисячі – на українському півдні та сході.
Втеча Захарченка, зникнення або ж раптове погіршення здоров’я із тривалим перебуванням на лікарняному деяких відповідальних офіцерів і генералів, що квартирувалися на Богомольця та в інших міліцейських офісах країни нагадувала радше не зраду, а тактичний хід із відступом. А мені видається, що тут влучно висловився Олександр Кумор: «Інколи корабель перестає тонути, тільки-но його покидають щури». Україна немов затихла, навіть полегшено зітхнула й зраділа, не відаючи, яких масштабів горе і зрада чекають її в найближчі місяці. Щоправда, біда, як те не раз бувало, нас консолідувала.
А далі була анексія Криму і повзуча окупація. Спершу окупували мізки, затим – душу, а потім – залишили вибір: або залишаєшся вдома й будеш «нашим», або забираєшся геть і служиш «київській хунті». Усу­пе­реч українському законодавству, кримський парламент затвердив підполковника міліції Сергія Абісова виконувачем обо­­в’язків начальника главку внутрішніх справ автономії. У Севастополі керманичем муніципального УВС став полковник Олександр Поддубов. Напевно, не силоміць же їх змушували визнавати зверхність іншої держави! Згодом обох українська міліція викреслила зі своїх лав за зраду, як і майже 12 тисяч їхніх послідовників. Хто вони – зрадники, жертви обставин, ображені Україною люди? Тут важко відповісти... Але є й ті, хто залишився вірним Присязі, не став розмінною монетою й безіменним пішаком у руках неоімперців і таки поїхав на материк. Хоча так і хочеться закинути «пішакам»: «А чому ви, браття, спасували, не відчули підступу й задуму ворожого?». Та відповіді, вочевидь, не дочекаюся, адже у МВС РФ є своє відомче видання…
З перших днів свого призначення заступник міністра внут­рішніх справ Сергій Чеботар пуб­лічно зізнався у фактично провальній кадровій політиці відомства. Опонувати йому ніхто не став, бо реальну реформу відомства два десятиліття замінювали транспаранти з мало зрозумілими громадськості написами й гаслами. Наразі з’я­вив­ся черговий шанс поставити оті «плакати» в запасник музею.
– Ми не кажемо огульно, що в Донецькій чи Луганській області всі зрадники. Триває розслідування, і до кожного факту підходять конструктивно та відповідально. Ми не хочемо допустити помилки, аби не заплямувати честь людини, – зазначив Сергій Чеботар. – Тим часом відомство успішно апробувало роботу кадрових і люстраційних комісій у процесі призначення наших керівників. Зазвичай, ті, хто себе скомпрометував, не проходять таких перевірок.
Сором зрадників вражає
Що далі розкручувався маховик насилля в державі, що потужнішим ставав вплив «п’ятої колони», то гарячішим ставало чистилище української міліції. Травнева трагедія в одеському Будинку профспілок, захоплення бойовиками заручників, адміністрацій та відділків внут­рішніх справ на сході, мародерство й залякування стали випробуванням, яке витримали не всі правоохоронці. 250 осіб з негативних мотивів (корупція, хабарництво, торгівля наркотиками тощо) звільнили з ОВС на Придніпровській залізниці, чимало правоохоронців «склали посвідчення» в Тернопільській, Львівській, Хмельницькій, Одеській та інших областях. Трагікомічним є самозване проголошення Юрієм Івакіним, колишнім міліцейським генералом і затятим регіоналом, міністром внутрішніх справ «республіки» луганських терористів. Президент і українське МВС відреагували аде­кватно-мит­тєво: зрадника одразу позбавили спецзвання, пенсії, належних пільг, відкривши кримінальне провадження. Віддамо належне й більшості міліціоне­рів-луганців, що відмовилися підкорятися «фейковому міністрові». Сором зрадників особ­ливо вражає на тлі подвигу тисяч працівників міліції, які по-геройськи вистояли, не здалися, не купилися на гнилі обіцянки, не злякалися реальної розправи терористів.
За словами Сергія Чеботаря, від часу анексії Криму через різні причини з ОВС звільнено понад 17 тис. осіб, переважну більшість – за відмову виконувати накази щодо забезпечення правопорядку в зоні АТО та зраду присяги й відкритий перехід у табір ворога чи дезертирство. Наразі, як зауважує заступник міністра, вдалося зупинити негативні процеси, «кадрове бродіння», намітилися позитивні тенденції, що виявилися зрозумілими для більшості міліціонерів, котрі усвідомили, який саме вклад вони здатні зробити в цей час.
Радник МВС України генерал внутрішньої служби Василь Дурдинець бачить серед причин ускладнення криміногенної ситуації такі чинники, як злочинна диверсійна діяльність спеціально підготовлених груп з Росії у східному регіоні України, де фактично розпочато неоголошену війну. Він визнає, що наразі у професійному, струк­тур­но-організаційному, ма­те­рі­аль­но­-технічному плані правоохоронні органи виявилися не готовими до такого зухвальства. Нині потрібно, переконаний він, невідкладно реформувати весь сектор оборони й безпеки країни, зокрема правоохоронні органи.
В Україні активізуються іноземні «агенти впливу»
Тим часом голова Служба безпеки України Валентин Наливайченко висловлює неабияке занепокоєння активізацією в державі розвідок іноземних держав та терористичних проявів поза межами зони АТО. Низка експертів закликають громадян бути пильнішими, а всі інші правоохоронні органи, зокрема й міліцію, долучитися до допомоги спецслужбі у виявленні розвідницької та підривної агентури як сепаратистського підпілля, так і держав, що його підтримує. Під час свого виступу у Верховній Раді очільник СБУ відкрито заявив, що зрадників уже виявили навіть у штабі АТО, котрі допомагали спецструктурам РФ здобувати закриту інформацію або безпідставно втікали з поля бою. Він зауважив, що впродовж трьох місяців служба виявила низку військовиків та керівників у силових відомствах, яким інкримінують вчинення злочину відповідно до ст. 111 ККУ (державна зрада). Доповідач висловив переконання, що головною причиною «зливу» таємних відомостей і «розплоджування» шпигунів є провали в контррозвідувальній діяльності за останні кілька років. З такою думкою погоджується чимало знаних фахівців, зокрема екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, який зауважує на всепроникний вплив ФСБ у силових відомствах України. Нардеп вважає, що на часі посилення заходів контррозвідки, а також реальної протидії дезертирам, зокрема у структурах МО, МВС та СБУ.
То хто ж такі зрадники з правового, наукового погляду, ми вирішили дізнатися в Івана Сервецького, доктора юридичних наук, доцента, професора кафед­ри спеціальної техніки та опера­тив­но-розшукового документування НАВС. Він упевнений: загострення соціально-політичної ситуації в Україні й воєнні дії змушують суспільство й владу задіяти всі можливості для протидії зовнішньому агресору та його «агентам впливу». Зокрема, на цей новий аспект та дещо призабуту загрозу повинні звернути увагу і працівники міліції, адже діяльність агентури іноземної держави у правоохоронних органах дуже небезпечна. Після теракту в небі Донбасу й низки поразок банд бойовиків, активізувалася допомога сепаратистському тероризму від «східних донорів». Мається на увазі не тільки надсилання сучасної зброї, а й диверсійних груп та досвідчених розвідників, здатних до автономної роботи впродовж років.
– Активізація підривної діяльності ворожих спецслужб, змушує нас по-новому усвідомити наявні загрози та якомога ефективніше відпрацювати аспекти правозастосування ст. 111 Кримінального кодексу України, – зауважує Іван Сервецький. – Головною протиборчою структурою цьому явищу в Україні є СБУ, проте і з колег з МВС, прокуратури, військових і навіть звичайних громадян ніхто не знімав обов’язків давати відсіч шпигунам і належну оцінку зрадникам та дезертирам. Суб’єктами відповідальності за злочини, передбачені згаданою статтею Кримінального кодексу є українські громадяни, які умисно вчинили протиправні дії проти державних інтересів.
– Як ви вважаєте, чи є певна специфіка сучасного зрадництва, так би мовити, українські особливості цього явища? – запитую у співрозмовника.
– Так історично склалося, що етнічні росіяни здавна проживають на нашій землі, мають родини, народили дітей, користуються рівними правами, зокрема конституційними, в усіх сферах суспільного життя. Працюють вони і в органах влади, управління, судових та правоохоронних органах, секретних об’єктах воєнного призначення, технічних, науково-дослідних установах, наукових центрах, – відповідає науковець. – Перебувають і на керівних посадах у партіях, рухах, громадських організаціях, опікуються обороною країни. Водночас багато з них підтримує родинні зв’яз­ки з Росією, де живуть їхні родичі та друзі, однодумці й колеги (зокрема у таких галузях, як ВПК). Проте «гібридна» війна загострила взаємини між людьми з наших країн до найвищого градуса протиріч, а декого змусила переглянути погляди, цінності, пріоритети в житті. Свідома частина етнічних росіян в Україні стала на захист від зовнішньої агресії, але дехто бажає відновлення імперії й хоче повернути історію на сто років назад. Натомість і серед етнічних українців є певна когорта, пов’язана з Росією бізнесом, науковими інтересами, ідеологічними вподобаннями, що відкрито чи приховано підтримує «сусідську агресію».
Що найбільше цікавить іноземну розвідку?
На думку пана Сервецького, є низка умов, які сприяють вербуванню іноземними спецслужбами наших громадян, що потенційно становить загрозу для основ української державності. Передусім, іноземна розвідувальна діяльність спрямована на дестабілізацію політичної системи. Професор переконаний: «агентам впливу» тут допомагає консти­ту­цій­но-правовий інститут недоторканності нардепів, суддів, міністрів, що уможливлює вільне й безкарне функціонування шпигунів на найвищих владних рівнях. Серед об’єктів уваги таких спецслужб, стосовно яких відбувається вербування, є не тільки політики, державні керівники високого рангу, науковці, воєначальники, а й очільники правоохоронних органів.
Іншою площиною іноземного впливу є соціальна сфера держави, яка наразі в Україні надто вразлива. Головним завданням суб’єктів розвідувальної діяльності у згаданому сенсі є встановлення контролю над соціальними інститутами, що дозволяє маніпулювати світоглядом громадян. Володіння колективною свідомістю суспільства, координація його поведінки й вдале корегування громадської думки – обов’язкові складові сучасної розвіддіяльності (так звана соціальна розвідка, або СР).
СР спрямована на отримання інформації про світоглядні погляди соціуму, вивчення градації суспільства, проникнення безпосередньо в певні соціогрупи та формування, що викликають тактичний або ж стратегічний інтерес, проведення своєрідних інформаційних, соціальних диверсій, поширення панічних настроїв, правдоподібних чуток, матеріалів у ЗМІ тощо.
– Усе це стає можливим, бо людина практично ніколи не включена до глобальної суспільної взаємодії безпосередньо. Вона завжди входить до певної групи, інтереси й норми поведінки якої впливають на неї, – каже Іван Васильович. – Умовно можна виокремити основні методи проведення соціальної розвідки: контроль над медіа, які здатні створювати відповідну емоційну атмосферу в громаді й розігрівати готовність населення некритично сприймати інформацію; вчинення диверсійних дій у сенсі підриву авторитету органів влади та силових структур; вербування осіб, які мають авторитет та відповідні точки впливу на суспільство в цілому, чи певні соціогрупи; штучне роздмухування вже наявних загальних страхів. Адже відомо: народ, яким керує підсвідомий страх, не здатний творити й бути щасливим, він може тільки підкорятися чужій волі. А елітам цього народу, які теж бояться взяти відповідальність, випадає роль маріонеток. Вони приречені жити за чиїмись правилами, постійно озиратись і виконувати зверхні примхи. Розчарування та недовіра народу до суб’єкта влади – підґрунтя до її делегітимізації.
Не менш важливою цариною вивчення та втручання суб’єктів іноземної розвіддіяльності є економіка України. Об’єктом економічної розвідки (ЕР) є найважливіші галузі, які забезпечують основу функціонування держави, формують національне багатство країни, структури управління виробництвом, форми власності. Звісно, найбільше «агентів» цікавить наш транзитний потенціал, адже Україною проходить 5 з 10 міжнародних транспортних коридорів Європи. ЕР спрямована на вивчення й отримання інформації про найважливіші складові економіки, визначення її уразливих місць й особливостей, вербування осіб, які мають доступ до керівництва стратегічними фінансовими важелями та фондами.
На теренах української держави також ведеться й розвідувальна діяльність стосовно стану нашого військового потенціалу, здатності військ (авіації, сил флоту) вести бойові дії, виконувати функціональні завдання, «діагностуються» й мобілізаційні заходи, настрої серед діючого складу й кадрового резерву, призовної молоді. Іноземні розвідки цікавляться й станом та вразливими місцями вітчизняного ВПК, можливістю негативного впливу на міжнародну вій­сько­во-технічну співпрацю Украї­ни. Також розвідувальні структури роблять усе можливе задля дискредитації нашої армії, правоохоронців в інформаційному просторі та в дипломатичних колах, вербування посадовців, котрі мають доступ до військової таємниці, відповідних наукових знань, винаходів і досліджень. «Агенти впливу» здатні, за наявності достатнього фінансового й політичного ресурсу, лобіювати просування «своїх людей» у всіх сферах діяльності, зокрема молодих науковців, яких схиляють до викрадень цінної інтелектуальної власності та інших дій на користь певних осіб чи груп.
Отже зрада – це не лише покидання місця служби, надання противнику важливої інформації, а й неякісне виконання своєї роботи, розмін на власний економічний інтерес, вигоду, невжиття дій щодо тих осіб, котрі працюють на ворожі й дестабілізаційні сили. Пам’ятаймо про це, шановні українці – ті, хто при посадах, при погонах, в окопах чи навіть на диванах. Зрадити можна навіть нічого не зробивши…
Геннадій КАРПЮК,
 «Моменти»

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті