Воюватимемо по-швейцарськи?
Боєздатність України вже хочуть підсилити за принципом Швейцарії, де резервістам надано право зберігати стрілецьку зброю в домашніх умовах. Наскільки такий підхід є обґрунтованим з огляду на нинішні події в Донецькій та Луганській областях? Ці та інші питання вже мусують у стінах парламенту, опираючись на черговий проект закону: у ньому передбачено новий порядок отримання спеціального дозволу для майбутніх власників вогнепальних «стволів».
Обережно, «оборона»
Ще наприкінці березня 2014-го у Верховній Раді зареєстрували законопроект № 4593 (про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення обороноздатності держави). Нині цей документ перебуває на розгляді у профільному парламентському комітеті – з питань національної безпеки і оборони.
Автор проекту – народний депутат Віктор Балога (позафракційний). На його думку, до закону «Про оборону» потрібно внести доволі суттєве доповнення: «Для підвищення готовності населення до оборони та збільшення потенціалу обороноздатності громадяни України, що перебувають у військово-навченому резерві, можуть отримувати на підставі спеціального дозволу для зберігання за своїм місцем проживання автоматичну стрілецьку зброю. Така автоматична стрілецька зброя може застосовуватись після оголошення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях з метою оборони України від збройної агресії іншої держави або групи держав під час вторгнення або нападу їхніх збройних сил, а також окупації або анексії частини території України. Порядок отримання спеціального дозволу на зберігання автоматичної стрілецької зброї особами, які включені до військово-навченого резерву, її зберігання та застосування в умовах воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України…».
Відповідні зміни передбачені і в новій редакції ст. 264 Кримінального кодексу: «Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, а також недбале зберігання автоматичної вогнепальної зброї або бойових припасів особами, які включені до військово-навченого резерву та отримали таку зброю або бойові припаси в порядку, визначеному Законом України „Про оборону” – карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк».
Свою позицію автор обґрунтовує в тексті пояснювальної записки: «В умовах України заслуговує на увагу досвід формування збройних сил Швейцарської Конфедерації, згідно з яким військовозобов’язані резервісти віком до 50 років проходять відповідну регулярну перепідготовку та мають на зберіганні за місцем свого проживання автоматичну стрілецьку зброю, яку можуть використовувати для оборони своєї країни та захисту її територіальної цілісності. З деякими відмінностями такий порядок може бути застосований в українських умовах…».
На думку нардепа, запропонована новела створюватиме можливість не тільки посилити захист територіальної цілісності України, а й запобігатиме незаконному розповсюдженню та обігу зброї. Проте такий підхід навряд чи відповідає сучасним реаліям.
Повернути й забути!
Нині проект Віктора Балоги доволі «сирий»: немає відповідного аналізу профільного парламентського комітету. Поки що є лише негативний висновок представників головного науково-експертного управління (ГНЕУ) Верховної Ради, які звернули увагу на кілька суттєвих моментів.
По-перше, лише законами України визначаються основи національної безпеки, правовий режим воєнного й надзвичайного стану (ст. 92 Конституції). З огляду на це порядок надання державними органами «збройних» спецдозволів має регулюватися саме законом, а не підзаконним актом (як запропоновано в законопроекті). По-друге, правові засади діяльності військового командування вже визначені в базовому акті – законі «Про правовий режим воєнного стану». Отже, саме в цьому документі (у розділі «Перехідні положення») і потрібно закріпити порядок застосування автоматичної зброї громадянами, які належать до категорії осіб військово-навченого резерву.
По-третє, у поданому проекті неврегульовано низку питань. Зокрема, не визначено чітких ознак, які дають змогу зарахувати вогнепальну зброю до автоматичної стрілецької зброї, а громадян – до осіб «військово-навченого резерву». Недоречними є й зміни до ст. 264 КК: у чинній нормі цієї статті вже передбачено відповідальність за недбале зберігання вогнепальної зброї. Тому недоцільною є спроба «виокремити» ще й такий склад злочину, як «недбале зберігання автоматичної вогнепальної зброї». Адже автомати належать саме до вогнепальної зброї.
Крім того, з огляду на специфічність питання, доцільно було б узгодити цей законопроект із зацікавленими державними органами, зокрема з Міністерством внутрішніх справ і Міністерством оборони. Проте таке «ноу-хау» поки що перебуває поза полем зору і міліції, і військових. Якби представники МВС і МО дізналися про «автоматну» ідею нардепа, то, напевно, погодилися б із висновком експертів ГНЕУ: «За результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання…».
Перехід через Альпи
У своїй пояснювальній записці автор послуговується досвідом Швейцарії, на більшій частині території якої простяглися Альпи. Отже, спробуємо разом із вельмишановним нардепом здійснити невеличку подорож до цієї мальовничої та водночас доволі мілітаризованої країни: військовослужбовцями фактично є всі чоловіки (від 20 до 50 років), які в буквальному сенсі сплять із автоматом під ліжком.
За різними оцінками, на руках у місцевого населення – близько півтора мільйона армійських «стволів» (карабінів-напівавтоматів і мисливських гвинтівок) і ще два мільйони пістолетів. Тобто озброєним є майже кожен другий житель. Стрілецьких клубів і тирів майже стільки, скільки й кафе. Боєздатність швейцарців просто вражаюча: за 2-4 години держава здатна розвернути свій бойовий потенціал із 22-тисячної армії до 650-тисячної, а за дві доби – до 2-мільйонної. Якщо говорити коротко, то оборонну систему можна описати за такою схемою: небагато солдат + багато офіцерів + резервісти + навчальні збори = бойове розгортання військ. Тут дуже чітко діє загальновідомий принцип: народ і армія єдині.
Строкова служба у Швейцарії триває 90 днів, а після звільнення в запас кожному видають особисту зброю з двома повними магазинами (гвинтівка та/або пістолет), три комплекти уніформи на всі пори року, бронежилет і каску (все це «добро» зберігається вдома). До 32 років солдати перебувають у положенні «аусцуг» (за 10 років проходить 8 зборів по три тижні), до 42-х – «ландвер» (за цей період проходить збори лише тричі – по два тижні), до 50 – «ландштурм» (1 раз – протягом двох тижнів). Коли швейцарцю виповнюється 51 рік, його відправляють у відставку, забирають зброю, а натомість дарують помповий дробовик (на випадок тотальної мобілізації).
Особливість збройних сил – ставка на офіцерів-резервістів, які проходять додаткові збори (кожен ранг «тягне» на 100 днів). На зборах можна не лише полежати в окопах чи посидіти в танках, а й поспілкуватися з потрібними людьми: бізнесменами, депутатами чи земляками. Від служби не може ухилитися ніхто, від студента до президента.
Проте головна відмінність швейцарської армії від української – доволі «ситий» військовий бюджет: майже 5 млрд доларів. Для порівняння: у травні 2014-го міністр фінансів України Олександр Шлапак повідомив, що наші витрати на оборону збільшилися на половину (з 14 млрд гривень до 20 млрд із «хвостиком»). Тобто на 7,5 млн швейцарців – близько 60 млрд (у гривневому еквіваленті), а на 45 млн українців – утричі менше, до того ж і ця сума збільшена лише «завдяки» бойовим діям на Донбасі.
Право на постріл
Нині вітчизняне законодавство забороняє цивільному населенню носити та зберігати бойову зброю, а для отримання «травматики» необхідно зібрати низку документів. То чи варто звести цю процедуру до мінімуму й дозволити вільний продаж вогнепальних «стволів»?
Згідно із соцопитуваннями (проведеними компанією «Research & Branding Group»), легалізацію вогнепальної зброї для особистого захисту підтримує лише близько десяти відсотків опитаних українців. У простих людей є доволі серйозні побоювання, що замість швейцарського досвіду ми отримаємо американський: із певною періодичністю у ЗМІ з’являються тривожні повідомлення про те, що в черговому штаті озброєні молодчики чи навіть школярі влаштовують стрілянину. Чи не тому в Сенаті США вже порушили питання про посилення контролю під час продажу вогнепальної зброї?
У нас ситуація ще складніша, з огляду на події в Донбасі. Доки у східних областях ллється кров, навряд чи варто видавати «ліцензію на постріл». Невже зброя в руках більшості населення стане панацеєю для погашення конфліктів та усунення недосконалості в суспільно-політичних стосунках між західними та східними регіонами? У такій стабільно нестійкій країні, як наша, нові сплески злочинності можуть відбутися будь-якої миті. А це означає, що кількість озброєних бандитів значно зросте. Таке враження, що дехто у Верховній Раді піклується не про підвищення обороноздатності держави, а про лобіювання інтересів збройного бізнесу. Чомусь народні обранці не поспішають визнати логічний зв’язок між кількістю вогнепальної зброї в населення й кількістю злочинів, вчинених з її застосуванням. Прикро, що в нас ігнорують результати багаторічних досліджень, проведених зарубіжними соціологами й кримінологами: щойно вогнепальна зброя стає легкодоступною, імовірність людської загибелі значно зростає.
Парадоксально, але факт: замість того, щоб наводити лад у країні й зміцнювати систему правопорядку, законотворці пропонують масово роздавати населенню «стволи»: мовляв, якщо законослухняні громадяни масово отримають вогнепальну зброю, то це так налякає кримінальний елемент, що злочинність миттєво піде на спад. Основний аргумент прихильників «народоозброєння» – забезпечення права громадян на захист як одного з основних прав, що характеризують демократичну державу. Якщо керуватися такою «логікою», то в нас узагалі не повинно бути нічого забороненого: чому б, скажімо, у кіосках не дозволити продаж зброї, в аптеках – героїн, у магазинах – зарин? Але така «демократія» буває хіба що в казках, бо ж тільки в казках вогонь бензином гасять.
Загальновідомо, що нагальні проблеми у сфері правопорядку вирішуються не бряцанням «стволів», а через елементарні людські стосунки, зв’язки, взаємодопомогу, культуру поведінки, грамотне управління та планування. Високоорганізоване суспільство вирішує проблеми злочинності (а тим більше – захисту від зовнішнього ворога) централізовано – поліцією та армією. І, зрозуміло, ідея загального озброєння резервістів не може бути альтернативою професійним збройним силам, які мають гранатомети, артилерію, бронетехніку, авіацію, зенітно-ракетні комплекси. У разі воєнної агресії доведеться покладатися, насамперед, на військово-морські, військово-повітряні та сухопутні сили. Інакше «фінал» може виявитися дуже швидким і сумним…
Валентин Ковальський,
м. Київ
