П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
20/05/2014 9:32

«Звільнити зі збереженням посади…»

Намагаючись підвищити соціальні гарантії військовозобов’язаних, Верховна Рада внесла зміни до законів, що стосуються проведення часткової мобілізації. Як держава піклуватиметься про захисників Батьківщини, що вже перековують орала на мечі, попрощавшись із мирною працею на своїх підприємствах? Нині ці та інші питання ще потребують суттєвого доопрацювання.

«Трудові» зауваження

За словами виконувача обо­в’яз­ків міністра оборони Михайла Коваля, в Україні повністю виконано план часткової мобілізації, новобранці вже «пройшли комплекс підготовки та працюють за призначенням».

Отже, у нашій державі з’я­вив­ся ще один вид військової служби – «за призовом під час мобілізації, на особливий період» (згідно зі змінами до законів, ухвалених ще в березні 2014-го). За новобранцями впродовж року зберігаються місце роботи та середній заробіток на підприємстві (незалежно від підпорядкування та форми власності). Про це йдеться в доповненнях до статті 119 Кодексу законів про працю (КЗпП).

До запропонованої новели виникли зауваження у представників головного науково-експерт­ного управління (ГНЕУ) Верхов­ної Ради. Проаналізувавши цей документ, вони надали депутатам свій висновок: «Звертаємо увагу, що, згідно з трудовим законодавством, призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу є підставою припинення трудового договору (ст. 36 КЗпП), у цих випадках працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі двох мінімальних заробітних плат (ст. 44 КЗпП)».

На думку експертів ГНЕУ, одні норми «конфліктують» з іншими: стаття 119 КЗпП гарантує призовникам «збереження місця роботи, посади й середнього заробітку», а дві інші статті того ж Кодексу суперечать такому підходу, бо в них ідеться про розір­вання трудового договору й виплату лише вихідної допомоги (у розмірі двох «мінімалок»). Така «різновекторність» може боляче вдарити як по кишені новобранця, так і по фонду заробітної плати підприємства.

Як відомо, цього року мінімальний розмір зарплати становить 1 218 гривень. Тобто за нормами статей 36 і 44 КЗпП на рідному підприємстві новобранцю повин­ні виплатити лише 2 436 гривень. А якщо робити підрахунки за статтею 119 КЗпП (виплачувати середню зарплату протягом року), то сума виявиться більшою щонайменше вдесятеро. І, зрозуміло, що в таких ситуаціях можуть виникнути серйозні суперечки, які загрожують судовими позовами аж до Вер­хов­ного Суду. Але чи зможе вища Феміда виконати свій обо­в’язок головного арбітра, зважаючи на те, що чинні норма­тивно-правові акти Міноборони та Кабміну (про них йтиметься далі) акцентують увагу на військових зборах, а не мобілізації? Як при цьому «примирити» різні «військові» норми того ж самого (невійськового) трудового Кодексу?

Надати чітку відповідь не може навіть профільний закон – «Про військовий обов’язок і військову службу» (до якого теж внесли відповідні зміни). У ньому, згідно з березневим рішенням парламенту, зафіксували дві категорії призовників: тих, хто йде на військову службу за призовом, і тих, хто йде на військову службу «за призовом під час мобілізації на особливий період». Як відрізнити одних призовників від інших? За віковим цензом? Але ж мобілізовувати на особливий період можуть і тих, кого мають призвати на строкову службу (18–25-річних юнаків).

Очевидно, без підзаконних актів тут не обійтися. Потрібно розробити чіткий юридичний механізм, який забезпечуватиме дію статті 119 КЗпП. Лише в такому разі можна буде говорити про соціальні гарантії військово­зобо­в’язаних і захищати їх від тих роботодавців, що прагнуть розір­вання трудового договору (послуговуючись ст. 36 КЗпП). Проте на цьому проблеми не закінчуються.

 

Що скажуть пенсіонери й бізнесмени?

Де-факто нові законодавчі зміни призвели до того, що новобранці отримали право на дві зарплати: одну – за рахунок своїх підприємств (упродовж року), іншу – у вигляді грошового забезпечення. Тут Верховна Рада справді подбала про їхні інтереси.

Але в такому разі потрібно внести зміни й до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»: у ньому йдеться тільки про грошове забезпечення, яке «виплачують у розмірах, що встановлює Кабінет Міністрів України» (залежно від посади, звання, вислуги років тощо). Адже, якщо громадянина прийняли (призвали) на військову службу, він набуває статусу військовослужбовця з відповідним порядком мате­ріально-грошового забезпечення. Іншої (додаткової) зарплати для нього не передбачено.

Також потребує доопрацювання ще одна новела, яка стосується змін до Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ» (п. 3 розділу I). Ідеться про те, що на період мобілізації захисників Вітчизни з числа пенсіонерів такі особи втрачають право на отримання пенсії за вислугою років. Звісно, така пропозиція є доволі дискусійною. За­уважмо: у нинішніх (мирних) умовах чимало військових пен­сіо­нерів, які працюють, одночасно отримують і пенсію, і зарплату. Тож факт позбавлення пенсії (внаслідок мобілізації) призведе до порушення вимоги статті 22 Конституції, яка передбачає недопущення звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод громадян.

Відповідні запитання виникають і в лавах роботодавців. З одного боку, призов працівника на військову службу – підстава для звільнення (ст. 36 КЗпП). З іншого – «призов на мобілізацію» начебто є новим (досі невідомим) видом військової служби. Це означає, що правові наслідки повинні бути дещо іншими – з роботи можна звільнити зі збереженням посади й середньої зарплати (як це передбачено під час виклику резервістів на військові збори). Але чи варто ототожнювати мобілізацію зі зборами? Навряд чи. Унаслідок мобілізації військовозобов’язаний переходить у повне розпорядження держави на невизначений термін, а цей факт уже ставить під сумнів збереження місця роботи.

І, нарешті, останнє: якщо на військову службу призивають директора, у колективі виникає багато проблем: потрібно вносити корективи до Єдиного державного реєстру юросіб, переоформлювати право розпорядчого підпису (за банківськими рахунками), а для подання податкової звітності в електронній формі – змінювати власника електрон­них ключів. На всі ці «сюрпризи» треба реагувати швидко та своєчасно. Адже без належного юридичного оформлення бізнесу буде завдано чималих збитків.

 

Відповідь бухгалтерам

Раніше призовникам виплачували зарплату за час, відпрацьований до початку навчальних зборів, та середній заробіток за перші півмісяця зборів. Але спеціального коду нарахувань для позначення такої оплати (зі збереженням середнього заробітку протягом року) ніде не передбачалося. Саме тому в бухгалтерів з’явилося запитання: як позначати оплату військово­зо­бо­в’я­заних у нинішніх умовах? З огляду на актуальність цієї проб­леми, Пенсійний Фонд України надав роз’яснення (лист ПФУ № 9846/05-10 від 11.04.2014 р.).

Як зазначає ПФУ, у такому разі потрібно керуватися Інструкцією Міноборони № 80 від 12.03.2007 р. (про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військо­во­зобов’язаних та резервістів). У цьому документі зазначено, що за працівниками, призваними на військові збори, зберігаються місце роботи й середня заробітна плата (яка виплачується за час, відпрацьований до дня припинення роботи у зв’язку з від’їздом на збори). За решту часу перебування на зборах зарплата виплачується у звичайні строки, що встановлені на підприємстві (де працює військо­возобов’я­заний).

Про це свідчить і урядова постанова (№ 1644 від 23.11.2006 р.): виплата середнього заробітку військовозобов’язаним проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни. У зв’язку з цим бухгалтерам запропонували проводити відповідні розрахунки. Наприклад, якщо загальна сума нарахованої в березні 2014 року зар­плати працівника-новобранця становила 3 798 грн, то розмір утриманого податку у вигляді єдиного соціального внеску сягає 136,73 грн (3 798 грн х 3,6%). Звідси випливає: трудові відносини між підприємствами й такими працівниками не повинні перериватися.

Спершу все ніби зрозуміло. Але річ у тім, що обидва нормативні акти (урядова постанова та Інструкція Міноборони) акцентують увагу на військових зборах, а не на мобілізації. Вочевидь, народним депутатам іще доведеться попрацювати над багатьма непростими запитаннями. Адже в сучасних умовах новобранець, який ризикує власним життям, соціально захищений значно слабше, ніж, приміром, представниця слабкої статі, яка йде в декретну відпустку. Як відомо, власник підприємства зобов’я­за­ний зберігати за нею робоче місце впродовж трьох років, тоді як за призовником – лише рік. Більше того, з погляду зайнятості «вигідніше» потрапити у в’язницю, аніж на військову службу: після відбуття покарання колишнім злочинцям надається право на пільгове працевлаштування, до того ж за квотою, що є обов’яз­ковою для українських роботодавців. На цьому наголошує Закон «Про зайнятість населення».

А чи приймуть роботодавці знову на роботу тих, у кого мобілізація триватиме більш як рік? Нині сумна статистика свідчить: людям із солідним досвідом військової служби найпростіше влаштуватися на роботу охоронцями чи водіями із невеличкою зар­платою. Загалом, якщо говорити про запропоновані новації, то все ж таки потрібно враховувати складнощі сьогодення: таку мобілізацію в новітній історії незалежної України оголошено вперше. І немає нічого дивного в тому, що у вітчизняному законодавстві експерти виявляють низку суперечностей та колізій, які ще потребують уваги Верховної Ради.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, м. Київ

Фото прес-служби  Національної гвардії України

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті