Дорога до храму в кожного своя

Праця правоохоронця, воїна завжди була і почесною, і ризиковою місією. Байдуже, з якого боку загрожує ворог – чи він внутрішній, що зазіхає на майно і права громадян, чи зовнішній, який жадає захопити твою країну. Без сили духу, незламності й вірності Присязі жодного супротивника не здолати. Віра – моральна опора для тих українців, хто зі зброєю в руках боронить рідний край від агресора чи на службі закону викриває лиходія. За роки незалежності міліцейське відомство налагодило тісні зв’язки із Церквою, стало уважніше дослухатися до Слова Божого. При багатьох підрозділах внутрішніх справ вибудували каплички й навіть храми. Один з найзначніших серед них – храм Святого мученика Іоанна Воїна в Донецьку, зведений на території обласного главку. Поряд розміщено меморіал, де увічнено імена загиблих правоохоронців.

Під заступництвом святого мученика

Ініціатором побудови церкви з меморіальним комплексом на честь правоохоронців Донбасу на початку 2000-х став тодішній керівник донецької міліції генерал-лейтенант Володимир Малишев. Значною мірою ця ідея знайшла своє швидке втілення завдяки фінансовим пожертвам міліціонерів. Свій внесок у справу зробили й деякі підприємства, установи й приватні особи. Спорудження храму тривало майже дев’ять місяців, й напередодні Дня Незалежності 2001 року його освятив митрополит Донецький і Маріупольський, священноархімандрит Свято-Успенської Святогірської Лаври Іларіон. Настоятелем храму став ієромонах отець Кипріян. Зовні споруда нагадує свічку – символ пожертви й молитов.

Відтоді тут проводять служби, молебні, хресні ходи за загиблими чи померлими правоохоронцями, ліквідаторами наслідків аварії на ЧАЕС, сюди за розрадою приходять і «цивільні» парафіяни, і їхні брати та сестри, які служать в органах внутрішніх справ. Саме цього повсякчас прагнув знаний православний подвижник схиархімандрит Зосима, який мріяв, щоб жителі шахтарського краю духовно збагачувалися, частіше зверталися до Господа. Якраз Зосима надихнув і благословив міліцейське керівництво набратися сміливості й реалізувати амбітний план зі спорудження храму Святого мученика Іоанна Воїна.

Тепер сюди йдуть і для того, щоб з Божого благословення почати нове життя, охрестити дитя, обвінчати молодят. Часто навідуються до церкви й пам’ятного меморіалу курсанти Донецького юридичного інституту МВС. Відвідування таких місць – важливий пункт у програмі становлення майбутнього правоохоронця. Примітно, що Іоанна Воїна здавна шанують як захисника та заступника служивих. Кажуть, за допомогою молитов до святого викривають злодіїв, знаходять викрадені речі.

Ви боретеся з видимим ворогом, ми – з невидимим

– До мене тут нетривалий час служив протоієрей Михаїл, – зауважує отець Кипріян, настоятель храму Святого мученика Іоанна Воїна. – Спершу парафіян приходило небагато. У нас як буває: люди звикають до одного священика, і коли його кудись переводять, то йдуть за ним. Можливо, чимало люду не знало, що «міліцейська» церква відкрита для всіх. Довелося проводити роз’яснювальну роботу і з населенням, і з правоохоронцями. Приміром, на одному з донбаських телеканалів є програма «Дорога до храму», де я не раз заявляв: наша церква не відомча й відкрита для всіх. Віряни помаленьку дізнавалися про те, заходили, хрестилися, вінчалися, поминали. Більше стало приходити й міліціонерів.

Правоохоронців тривожать, передусім, власні внутрішні конфлікти, боротьба з викликами, – продовжує розмову священик. – Я їм кажу: «Ви боретеся з видимим ворогом, а ми – з невидимим». І треба об’єднувати наші зусилля. А прохання в парафіян бувають різні. Навіть просять посприяти кращому розкриттю злочинів. Так, це життя, і далеко не все складається у службі, як того хочеться. За ці десять років ми уклали власний міліцейський молитвослов і видали його накладом у кілька тисяч примірників. Там є, наприклад, молитва за ближнього свого – колегу, що дістав поранення, молитва за міліціонера, що виїздить на затримання злочинців. Також у храмі оперативники просять благословення перед серйозною операцією, бо розуміють: якщо не сьогодні, то завтра ризикуватимуть життям і їм потрібні захист і налаштування на успіх, віра у вище заступництво в їхній шляхетній справі. У церкву постійно заходять два друзі-сищики, почасти навіть зі зброєю, бо повсякчас перебувають на службі й не можуть із нею розлучатися. Хлопці причащаються, беруть благословення. Загалом, душпастирська робота нині дуже потрібна серед воїнства. Сталін у війну повернув із фронтів священиків, а на передовій навіть узвичаїли хресні ходи. Шлях до Бога в кожного свій – хтось вірує і ходить у церкву тому, що так вчиняли діди-прадіди, а дехто відчув таку потребу після того, як подивився смерті в очі…

Ієромонах Кипріян зауважує: не завжди міліціонери мають рацію, інколи психологічно зриваються, допускають якусь нетактовність, грубість. Саме про це вони говорять на сповідях. Священик каже, що від цього негативу, особливо якщо доводиться працювати в напруженій обстановці, не застрахований практично ніхто. Однак приходять не тільки ті, кому погано, чи в кого щось у житті не складається. Йдуть і ті, хто вважає, що в них усе добре, і просять відслужити подячний молебень. Так, у Господа варто не лише просити. Треба й віддавати, звертатися до нього не тільки у скруту.

«Святі диваки» на краю донецької землі

Якщо виникає потреба, міліціонери на Донбасі можуть приділяти увагу духовному зростанню, християнському самовихованню не лише в згаданому храмі обласного главку. У деяких районах регіону здавна склалися партнерські й навіть дружні стосунки поміж колективами правоохоронців і наставниками-церковниками. Зокрема, такі взаємини практикує очільник Тельманівського райвідділу внутрішніх справ Федір Гріппа. Він переконаний: контакт із церквою стримує деяких колег від негідних вчинків.

Отець Віктор – із шахтарської родини, працював водієм у Донецьку, проте понад 20 літ тому круто змінив життя, ставши настоятелем збудованого 1864-го Свято-Преображенського храму в с. Коньковому – глушині неподалік російського кордону. Саме він освячував Тельманівський райвідділ міліції. Його часто запрошують на професійні свята правоохоронці, яких священик повсякчас благословляє на добрі справи.

Зауважмо: згаданий храм багатий святинями. Зокрема, це камінь із відбитком стопи Богородиці й слідом від її посоху; ікони, що мироточать; цілюще джерело, відвідати яке прагнуть багато прочан. Від ікон Володимирської Богоматері, Спаса на Обрусі й Миколая Чудотворця линуть пахощі, що наповнюють церкву ароматами бузку, польових квітів, меду. Примітно, що церква не має дзвонів, за них тут… використані газові балони.

– 33 роки я прожив у малометражці в Донецьку. Коли дали парафію в селі, поїхав у провінцію, на природу, – розповідає отець Віктор. – Нині всією родиною й за допомогою «бригади» із двох найманих будівельників уже кілька років ремонтуємо храм. На жаль, постійно не вистачає коштів, це пов’язано з певними особливостями ставлення до церкви на сході України. Тут надто потужно пройшовся ідеологічний «каток» радянської системи.

Найвизначнішою реліквією Конькова й загалом унікальним явищем християнського світу, на думку настоятеля, є камінь Богородиці. Деякі дослідники порівнюють його з тим кам’яним відбитком, що перебуває у Почаївській Лаврі. Одначе православна церква офіційно ще так і не визнала, що «коньковський» слід справді належить Діві Марії.

– Уперше дізнався про його існування 1996-го – на той час я прослужив у тутешній парафії лише шість літ. Якось від старожилів довідався про уламок скелі, на якому Божа Матір залишила слід стопи, – розповідає отець Віктор. – Меж моєму здивуванню не було. Згодом у розвідку вирушила наша невеличка пошукова група. Ходили навколо села дня зо три, доки не знайшли камінь. То було непросто через густі чагарникові зарості на ділянці. Дивно, та місцеві не хотіли допомагати, адже гадали, що той кусень граніту вказує на… великий скарб! А коли його таки виявили, хтось із коньковців узяв трактор і заповзявся копати навколо, щоб дістатися до цінностей. Марно… Шкода, але багатьох людей нині тільки злато-срібло цікавить. Не повірите, та коли шукачі скарбів нічого не знайшли, то почали зубилом довбати… камінь! Свята наївність і темнота... Неуки пошкодили слід Богородиці. За переказом одного з «вандалів», відбиток стопи «було видно, немов на пісочку». Як там не було, а ми вирішили святиню забрати в храм.

Неподалік церкви кілька сотень років б’є цілюще Богородичне джерело, утворене підземними водами горизонту сарматських вапняків, яким понад 13 млн років. Може, саме в тім і криється неабияка лікувальна дія цього струменя свіжості? Понад 40 років тому його занесли в перелік гідрологічних пам’яток природи. Але ще донедавна він мав доволі непривабливий вигляд. Усе змінилося, коли 2000-го за відродження джерела узялися родина отця Віктора й парафіяни Свято-Преображенської церкви. Нині зроблено доріжки, капличку й купальні, де вода цілорічно зберігає сталу температуру – +10 градусів. Кажуть, найблаготворніший вплив вона чинить на людей із проблемами зору, якщо нею вмитися. На Водохреще сюди приїздить безмір прочан з усього Донбасу й навіть із сусідньої Росії.

– Звісно, буває, що в купелях серед ночі напідпитку молодь бешкетує чи пиячить місцевий люд, було, що вчиняли крадіжки пожертв на храм, – зауважує син настоятеля Григорій. – За значного напливу відвідувачів ми виставляємо міліцейсько-козачі патрулі – райвідділ на таке погоджується безвідмовно.

Деякі «аборигени» вважають самого священика та його родину не просто дивними, а навіть «безпутними». Живуть вони в хаті, що мало не розвалюється, проте всі сили та кошти віддають на ремонт храму й розбудову комплексу навколо цілющого джерела. Що ж, як кажуть, кожному своє…

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».

Фото Олега ТАБОРОВСЬКОГО, Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА

друкувати

Коментарi

hermes birkin bags replica 13/05/2014 5:45
In support hermes birkin bags replica of you are going to have an understanding of a attribute of your element.
xmobi.com.ua 12/05/2014 16:38
Аккумулятор Fly BL4017
asdfz 25/04/2014 6:41
Presently there is definitely an fake chanel tiniest particulars. The people at the rear of the actual replica gucci reproductio