Чи треба карати за спам?
У Верховній Раді підготовлено незвичайний «сюрприз» для операторів і провайдерів телекомунікацій: їх збираються притягати до відповідальності за електронні повідомлення, що масово розсилаються споживачам без попереднього погодження з останніми. З такою пропозицією виступила група народних депутатів, які запропонували внести відповідні зміни до низки законодавчих актів.
Відповідальність – подвійна
Своєю появою у світі спам повинен завдячувати компаніям, які активно рекламують власні товари та послуги. Останнім часом усе популярнішою стає реклама, що здійснюється шляхом масового розсилання всіляких повідомлень. Вочевидь, саме тому до профільного парламентського комітету (з питань зв’язку) був переданий законопроект № 3739, розроблений представниками фракції «УДАР»: Олександром Мочковим, Русланом Сольваром і Павлом Рябікіним. На їхню думку, ст. 1 Закону «Про телекомунікації» потрібно доповнити абзацом: «Спам – електронні, текстові та/або мультимедійні повідомлення, які без попередньої згоди (замовлення) споживача умисно та/або масово надсилаються на адресу його електронної пошти, інших служб передачі повідомлень або кінцеве обладнання абонента». Також депутати пропонують розширити права споживачів, щоб вони могли висувати вимоги до операторів телекомунікацій щодо нерозповсюдження та блокування спаму (доповнення до статей 32 і 39 Закону).
Відповідні зміни передбачені й у доповненні до ст. 148-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення: за розсилання спаму операторам і провайдерам доведеться відшкодувати завдані збитки й сплатити штраф у розмірі «від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (510–680 грн). Ті ж самі дії, вчинені повторно, «тягнуть за собою відшкодування збитків, завданих абонентові, та накладення штрафу в розмірі від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян» (850–1 700 грн).
Отже, за те ж саме порушення винуватцям доведеться нести подвійну відповідальність: не лише сплачувати штрафи, а й відшкодовувати завдані збитки. Це означає, що операторам і провайдерам «світитимуть» ще й позови з боку споживачів (щодо морального та матеріального збитку). Певна річ, такі судові процеси декому досить відчутно вдарять по кишені. Тим паче, що на варті інтересів фізичних та юридичних осіб стоїть Закон «Про захист прав споживачів» (що передбачає пред’явлення окремого позову про відшкодування збитків).
Про необхідність ухвалення нового проекту йдеться в тексті пояснювальної записки: «Останнім часом проблема небажаних спам-повідомлень загострилась у зв’язку з масовим поширенням відверто шкідливих повідомлень, які іноді носять шахрайський характер. У зв’язку з широким розповсюдженням смартфонів по SMS надсилають посилання на троянські програми, що викачують гроші з рахунків абонентів… Наявність спаму не тільки дратує абонентів, але й істотно ускладнює розвиток ринку легальної мобільної реклами – адресної, що спрямовується тільки тим абонентам, які попередньо погодилися на її отримання».
Виходячи з даних експертів, нардепи роблять невтішний висновок: жертвами мобільного шахрайства в Україні вже став кожен п’ятий абонент стільникового зв’язку. За різними оцінками, спам займає від трьох до десяти відсотків SMS-повідомлень, а на електронній пошті ці показники коливаються в межах від 70 до 90 відсотків.
Від постанови до законопроекту
Уперше «спамове» питання в Україні порушили майже дев’ять років тому. У серпні 2005-го Кабмін ухвалив Постанову № 720 «Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг». У цьому документі зазначено, що «спам – не замовлені попередньо споживачами електронні повідомлення, які або є масовими, або в яких не наведено правдивих відомостей про повну назву, власну поштову чи електронну адресу замовника чи відправника цих повідомлень, або подальше отримання яких споживач не може припинити шляхом інформування про це замовника чи відправника».
Проте відповідальності за спам урядова постанова не передбачала: у п. 26 є лише посилання на те, що «особи, які винні в порушенні законодавства про телекомунікації, несуть відповідальність згідно із законодавством». Згодом до цього питання повернулись у Верховній Раді шостого (минулого) скликання. Це засвідчив проект № 9575, який був зареєстрований у грудні 2011 року. Щоправда, тоді йшлося не про адміністративну, а про кримінальну відповідальність за посягання у сфері інформаційної безпеки. З цією метою запропонували доповнити Кримінальний кодекс новими статтями: 361-3, 362-1, 362-2 і 363-3 КК.
Зокрема, ст. 361-3 КК передбачала суворі санкції за масове розсилання електронних повідомлень: якщо це зашкодило інтересам людей і держави або спричинило тяжкі наслідки, то такі діяння каралися не лише штрафом від однієї до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17000–85000 грн), а й позбавленням волі на строк від двох до восьми років з конфіскацією майна та позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
За незаконне створювання перешкод для надання телекомунікаційних послуг (ст. 362-1 КК) законодавець пропонував запровадити штрафи до п’ятисот «мінімалок» (8500 грн) та виправні роботи – до одного року, а в разі спричинення тяжких наслідків – штрафи до тисячі «мінімалок» (до 17000 грн), обмеження волі до трьох років з конфіскацією програмних та технічних засобів (за допомогою яких був вчинений злочин). Такі ж санкції передбачалися і в ст. 362-2 КК (незаконне надання доступу до службової і таємної інформації).
І, нарешті, ст. 362-3 КК, в якій прописане покарання за ненавмисну шкоду (через порушення правил масових розсилань електронних повідомлень): такі діяння, згідно з проектом № 9575, повинні каратися штрафом до однієї тисячі «мінімалок» (17000 грн), громадськими роботами (на строк до 240 годин), виправними роботами (до двох років), обмеженням волі (до трьох років), конфіскацією програмних і технічних засобів, за допомогою яких був вчинений злочин.
Проте запропоновані новації не отримали подальшої парламентської підтримки. Адже кримінальне покарання за поширення спаму не є дієвим: зазвичай воно не призводить до порушення або припинення роботи комп’ютерних мереж. На практиці досить важко уявити, як регулярні масові розсилання самі собою можуть спричинити істотне порушення реалізації прав і свобод фізичних та юридичних осіб або державних чи громадських інтересів.
Водночас, як стверджують експерти, потрібно створювати нормативне підґрунтя для легалізації масового розсилання повідомлень, бо воно набуває значення важливого для економіки держави каналу постачання даних до користувачів товарів і послуг.
З досвіду «дядька Сема»
За відгуками експертів, найвдаліший приклад нормативного опису особливостей спаму – федеральний закон США («CAN-SPAM Act»). Як з’ясувалося, американці в певних випадках дозволяють розсилання кореспонденції, якої не замовляв отримувач.
Заокеанський досвід щодо регулювання відносин у цій сфері наштовхує на кілька цікавих висновків. Особлива увага там приділяється правовому регулюванню саме комерційної електронної пошти. У такий спосіб вирішується дуже важлива проблема протидії спаму. На законодавчому рівні фіксується класифікація нормативних підходів до масових розсилань, залежно від їхнього змісту. Якщо через спам поширюються комп’ютерні віруси (порнографія) чи створюються умови для подальшого шахрайства, то таке розсилання однозначно визнається злочинним і дістає належну юридичну оцінку (у контексті відповідних законів). З іншого боку, коли масове розсилання передбачає поширення повідомлень рекламного характеру, то дії осіб, які його здійснюють, визнаються суспільно небезпечними тільки в разі порушення встановлених правил використання електронної пошти. Таким чином враховується особливість спаму: він у деяких формах вважається корисним суспільним явищем.
У «спамовому» питанні Сполучені Штати обрали так звану демократичну модель «opt out» («відмовлятися»): відправник повідомлення не повинен вводити в оману отримувачів щодо його змісту або джерела, а отримувач, своєю чергою, повинен мати можливість відмовитися від подальшого отримання такої кореспонденції. Значно жорсткіша інша модель – «opt in» («вибирати»): правомірним є лише таке масове розсилання, яке відбувається на електронні адреси отримувачів, котрі його попередньо замовили.
До критеріїв суспільної небезпечності спаму американці віднесли несанкціоноване використання комп’ютерів або використання їх для введення в оману, фальсифікації реквізитів електронних листів (для унеможливлення ідентифікації відправника), використання чужих ІР-адрес для масових розсилань від свого імені, використання електронних поштових адрес або доменних імен, зареєстрованих із фальсифікованими відомостями (у таких випадках неможливість ідентифікації відправника забезпечується спотворенням даних щодо реєстрації адрес джерел повідомлення).
Загалом, федеральний закон («CAN-SPAM Act») пропонує розгалужену систему кваліфікаційних ознак поширення спаму. Серед них на окрему увагу заслуговує механізм визначення розмірів шкоди, заподіяної масовим поширенням повідомлень, та розмірів прибутку (отриманого шляхом вчинення «спамових» злочинів). Ці ознаки розглядаються у прив’язці до проміжку часу: до відповідальності притягають лише тоді, коли сума завданих збитків (пов’язаних із розсиланнями) перевищила 5 тис. доларів за рік. У такому разі враховується специфіка завдання спамом шкоди.
Опираючись на цей передовий досвід і досвід інших країн, нашим депутатам слід розробити комплекс юридичних заходів, які б установлювали відповідальність за порушення правил масових розсилань. Цілком очевидно, що ця проблема вимагає критичного аналізу національного законодавства та внесення пропозицій для його вдосконалення.
Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ,
м. Київ
Коментарi
-
22/09/2015 9:32
Просто милуючись свою роботу і цікаво, як вам вдалося цього блогу так добре. Це так чудово, що я не можу дозволити собі, щоб не йти через цю цінну інформацію всякий раз, коли я в Інтернеті!
