Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Резонанс
07/02/2014 11:33

Чия земелька буде?

Українська земля багатостраждальна й славетна, вона нас народила-вигодувала і, коли прийде час, усіх безвідмовно прийматиме назад, незалежно від того, скільки добра чи зла на ній та для неї ми зробили. На жаль, український чорнозем не лише «плекають хлібороби, чатують ліс лісівники, і про рекордні врожаї щороку марять агрономи». Не тільки добрими справами сповнені думи декотрих співгромадян, особливо тих, кого доля чи корумповані зв’язки допустили до посад із розподільною функцією. 

Корупція, хабарництво та чиновницький «футбол» – цвіль, яку потрібно винищити

Так, праведного гніву в громадян нині не позичати, як і у ЗМІ. Надто вже глибинний і багатокомпонентний епікриз у цієї хвороби, щоб отак, одним законодавчим рішенням чи показовою «посадкою» кількох корупціонерів, відправити чорноземних «дерибанників» у незворотне історичне плавання рікою Забуття. Варто зізнатися: гени корупціонера, хабарника, рвача глибоко засіли і в нас, пересічних людях, звиклих за гроші вирішувати свої, навіть дрібні, проблеми «поза чергою», а потім гнобити при нагоді чинов­ників-вимагачів. Треба ламати традиції, які за суттю є кримінальними. Тільки переосмислення узвичаєної століттями подвійної моралі, визнання такого неприємного, але не невиліковного діагнозу всім суспільством, допоможе спрямувати потік слів і безмір законів у практичну площину. Громада ж має не лише критикувати, а й допомагати правоохоронцям працювати краще. І тема земельних відносин тут – одна з ключових.

Ключова тому, що операції з гектарами наділів та ділянок є поживним «міцелієм» для службових зловживань, який варто видаляти цілком, а не вибірковими «пощипуваннями». Рік тому на підсумковій колегії в МВС заявили: із задокументованих міліцією хабарів (на суму 50 млн гривень) левову частину давали якраз за вирішення різноманітних земельних питань. Але натепер, як і за кілька літ до тієї наради, згадане співвідношення в структурі «білокомірцевої» злочинності залишається стабільним. От і відомча колегія в січні 2014-го теж наголошує на необхідності подолання корупційної «гід­ри», щупальці якої оповили найкращі українські землі. До того ж боротьба за ласі шматки територій подеколи набуває характеру відвертих кримінальних воєн. Як то було в історії з убивством мера Симеїза Кирила Костенка – вочевидь замовній акції, про що говорив генпрокурор і з яким погоджувалися слідчі.

«Земельна» проблема складна, бо формально повноцінного земельного ринку в країні немає – фактично маємо доволі відомих «феодалів», які з легкістю долають будь-які нормативні перепони на шляху до гектарного «приросту». Свого часу, виступаючи перед працівниками прокуратури, Президент України Вік­тор Янукович зауважив: «Організована злочинність і корупція, правопорушення в бюджетній та земельній сферах залишаються загрозою національній безпеці». А що буде,  коли у вільний продаж, немов у супермаркеті, надійдуть поля та ниви,  не береться прогнозувати жоден поважний експерт. Тому це важливе з економічного та правового погляду питання намагалися вирішити в доволі традиційний для України спосіб – відкласти його розгляд, увівши мораторій на продаж сільгоспземель аж до 2016-го. Звісно, це суща формальність, бо така біржа вже давно функціо­нує. Щоправда, вона тіньова, а від того доволі приваблива для багатьох гравців саме через відсутність на полі гри незалежних арбітрів.

З іншого боку, скасування мораторію не вигідне саме чиновникам, бо тоді, звісно, за умови започаткування цивілізованого земельного ринку, земельні ділянки від кількох соток до тисяч гектарів, окрім заповідних територій, справді стануть і товаром, і потужним активом кожного, хто ним володіє. Тоді в людей з’я­виться можливість оперувати тією власністю без зайвої державної чи місцевої самоврядної регуляції. Хоча б теоретично. Нині ж деякі голови сільрад стали неабияк впливовими й заможними завдяки своєму статусу та праву виділяти землі. Чи не найбільше таких «роздай-голів» засіло в столичному передмісті. Звісно, причину такого «феномену» не варто пояснювати. Свого часу СБУ викрила голову Калинівської селищної ради Васильківського району, який вимагав і одержав хабар за виділення в приватну власність ділянок. 

41-річний посадовець налагодив схему розпродажу ділянок, що належать громаді, встановивши за те сприяння доволі «апетитний» розмір гонорару. За винесення бажаного дозволу на розробку землевпорядної документації й рішення щодо виділення 13 га землі у приватну власність одному з претендентів на калинівські наділи здирник забажав півмільйона гривень. Працівники спецслужби провели оперативне «обрізання хотілки» хапузі, спіймавши його на гарячому. Іншого рвача з Київщини – очільника відділу здійснення інспекторської діяльності Управління контролю за використанням та охороною земель Держінспекції сільського господарства, схопили в процесі збагачення 20 тисячами доларів. Облпрокуратура певний час перевіряла інформацію, а затим спільно з СБУ упевнилася: вимагач і справді отримує добрячі бонуси до платні, обіцяючи не нараховувати штрафних санкцій за самозахоплення ділянки одним із підприємств.

 

Тече вода і на гору багатому в хату. А вбогому в яру треба криницю копати

Михайло Лестуха – киянин, педагог, доволі скромна й тиха людина, яка дуже зрідка звертається по допомогу, бо сам звик її надавати, адже він працює в одному зі столичних інтернатів для діток-інвалідів. У редакцію «ІЗ» чоловіка змусила прийти несправедливість і чиновницький «футбол», що триває який рік поспіль навколо його намагань законно вступити у правовласність на придбану ще «за царя Гороха» ділянку.

– У селі Заріччя, що належить Погребівській сільраді Васильківського району, у липні 2001-го ми купили хатину з присадибною ділянкою й окремим наділом у 30 соток. На все у попередніх власників був державний акт. Нам, однак, треба було отримати кадастровий номер на ділянки, щоб їх приватизувати з хатою й отримати держ­акт на моє ім’я. Та коли довелося через кілька років виготовляти документи, я зіткнувся з тим, що зникла належна техдокументація, а з райвідділу Держкомзему на мій запит взагалі відповіли, що її там… не було! Мовляв, кадастровий номер тепер неможливо визначити. Як таке могло статися, коли він є у мене на руках? – обурюється Михайло Федорович. – У Василькові сказали, що нічим не зарадять, бо в їхній комп’ю­терній базі немає належних даних. Із тією відпискою я звернувся у Верховну Раду, щоб допомогли знайти техдокументацію, раз у районі такі безпомічні чиновники сидять. Через місяць документи відшукали, але це не зрушило проблему з мертвої точки. Із тим я ходив у прокуратуру, але там відіслали куди подалі, сказавши: такі речі їх не цікавлять. І ця історія тягнеться багато літ.

Ділянка пана Лестухи з естетичного та агротехнічного погляду «ніяка» – розташована неподалік гноярки, та ще й на бідних піскових ґрунтах. Гостеві редакції образливо, бо він плакав перед чинушами, адже вони були його останньою надією: «Про яку справедливість можу розповідати власним нащадкам? До чого дожилися?». Виявляється, каменем спотикання тут є так звані «накладки» в планах суміжних ділянок, допущені землевпорядниками, які ніхто не хоче ліквідовувати, що заважає Лестусі стати повноправним власником. На цей суттєвий недолік вказує звірка планів із супутниковими знімками. Скаржник каже: у нього немає таких грошей, щоб знову викликати геодезистів і платити всім, хто причетний до вирішення проблеми.

– Чому за чиїсь помилки та халатність маємо розплачуватися власним гаманцем і нервами? Таке враження, що ми дійні корови, – ледь стримується худенький чоловік передпенсійного віку. – Та й як мені зібрати оті гроші? Нема до кого прийти й поскаржитися. Один Господь знає, скільки кілометрів по кабінетах і коридорах находив, нікому моя біда не потрібна. Тільки журналісти до мене по-людяному поставилися: вислухали й поспівчували, не виставили за двері, не обманули, давши перед тим надію. 

…Як колись писав Тарас Шевченко: «Тече вода і на гору багатому в хату. А вбогому в яру треба криницю копати».

– Я не можу розпорядитися своїм майном так, як хочу. Вкладаєш гроші, а потім розумієш, що можеш лишитися ні з чим: приїде «крутелик» на джипі, купить усі документи, пригоне бульдозер, знесе мій «теремок» і поставить палац. Попри кризові явища, земля попід Києвом має неабиякий попит, – каже гість редакції. – Якось прихожу, а на ділянці вже стирчать кілочки: сусідка, маючи формальний привід через оту кляту геодезичну «накладку», де на паперах її наділ «виліз» на мій, зібралася там господарювати! Ледь вдалося помиритися. Навіщо та гризня? Інколи люди ладні через «накладки» повбивати одне одного. Треба не чубитися, а єднатися, добиватися разом своєї правди. Інакше Україна поволі стане суцільною Кайдашевою сім’єю.

 

З листа пана Лестухи в редакцію

«…Я зі своєю сім’єю придбали житловий будинок із господарськими й надвірними спорудами в селі Погреби Васильківського району. На земельні ділянки є державний акт, також видано кадастровий номер 2010-го. …Навесні 2011 року вирішили передати землю дітям. Але в архіві районного відділу Держкомзему не виявилося технічної документації, виготовленої васильківським ТОВ „Земельний кадастр”. Поморочили мені голову, поганяли з відділу у відділ. Завдяки тодішньому голові парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Григорію Калетніку (доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НААНУ, народний депутат України IV–VI скликань. – Авт.), до якого я звернувся, у Держземагентстві вдалося знайти й повернути технічну документацію. Проте там зазначено, що кадастровий номер ділянки так і не визначено. А тут ще „вилізли” оті накладки. Я вже не знаю, що робити...».

Зрештою влітку 2012-го перевірка документації землеустрою з’ясувала: належні папери щодо встановлення меж ділянки в натурі таки є, а от кадастровий номер справді не визначено й «накладки» підтверджують супутникові знімки. Проте, хоч у пана Лестухи є довідка, що в Держкомземі сформовано кадастрові номери його ділянок на підставі розробленої техдокументації, посвідченої держактом приватної власності на землю, реально він не може нею розпоряджатися.

Звісно, це не історія про земельне рейдерство, це історія про бездушність. Доки Лестуха боровся з бюрократією за свої сотки, те саме васильківське «посадовництво» займалося оборудками з гектарами. Рік тому прокуратура з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Київ­щини перевіряла законність надання в оренду та власність земель водного фонду та водних об’єктів. І встановила, що на Васильківщині в користуванні померлої особи, всупереч профільному законодавству, перебуває земельна ділянка водного фонду площею 1,7 га. Тоді договір оренди припинили, гектари повернули сільській громаді. Раніше та сама прокуратура повернула державі 45,5 га землі військового містечка у Василькові експертною вартістю понад 36 млн гривень через задоволення судового позову. Тоді низці осіб безпідставно роздали акти на володарювання ділянками, які суд згодом визнав недійсними. Схожу схему «роздачі на дачі» наглядова інстанція виявила торік у селищі Коцюбинському. Генпрокуратура повідомила: упродовж 2009–2010 рр. селищна рада незаконно передала землі лісового фонду у власність 501 громадянину для ведення будівництва й обслуговування житла.

Лестусі, напевне, було б цікаво, що, як повідомляла прокуратура області, ще 2007-го Погребівська сільрада, всупереч вимогам закону, безоплатно передала у власність приватного сільгоспвиробника 27,4 га земель експертною вартістю майже 14,5 млн гривень, на підставі чого з’явилися держакти правовласності на ділянки, що згодом стали предметом спору. Також стало відомо, що проекти відводу не розробляли й вони не проходили належної землевпорядної експертизи. Згодом суд визнав акти на володіння землею недійсними.

 

«Кримінальна» географія й міліцейська картографія

Як «ІЗ» повідомили в ДДСБЕЗ МВС, торік служба задокументувала фактів отримання неправомірної вигоди на загальну суму майже 29 млн гривень, здебільшого у процесі вирішення земельних питань, регуляторно-дозвільних відносинах. На Буковині голова сільради одержав 130 тис. доларів «матдопомоги» за надання в оренду земельної ділянки. На Львівщині мерові одного з міст і двом його заступникам виділили 1 млн гривень «гонорару» за продаж частини міської території. А от в.о. голови селищної ради на Херсонщині змовився з головою земельної комісії й ухопив 730 тис. гривень «ліваку» за сприяння у виділенні землі. Зауважмо: безівці виявили 1,4 тис. кримінальних правопорушень у сфері земельних відносин, зокрема низку незаконних операцій, із них майже 560 стосуються процесу приватизації. Предметом протиправних посягань в зазначених випадках стала загалом 21 тис. га земель, зокрема 18,3 га – сільгосппризначення, 748 га – оздоровчо-рекреа­цій­­ні, природоохоронні та істори­ко-куль­турні терени, 358 га поцупили з лісового фонду, а майже 5 тис. га захопили самовільно. До суду скеровано кримінальні провадження за 900 правопорушеннями (з них 764 – оборудки з ділянками сільгосппризначення), сума збитків від яких у завершених досудових розслідуваннях становить 367 млн гривень.У Києві вже направлено в суд кримінальне провадження (60 епізодів злочинної діяльності) щодо учасників угруповання, до якого входили депутат облради, приватний нотаріус, посадовці Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі. Понад два роки вони протиправно привласнювали ділянки на Бориспільщині загальною площею 208 га та вартістю 163 млн гривень, а потім легалізували шляхом перепродажу підконтрольним комерційним структурам. Іншим регіоном наживи на різноманітних земельних ґешефтах є Крим, хоч там правоохоронці й мають значні успіхи у справі викриття кримінальних ділків. Свого часу УДСБЕЗ автономії виявило факт незаконного відчуження ділянки площею 17 га держпідприємства й передачу у власність однієї з сільрад півострова.

Заступник начальника управління ДДСБЕЗ МВС Іван Дьомін якось зауважив, що є кілька найпоширеніших способів прокрутити вигідне дільце на землі, не забруднивши ноги в масткому чорноземі. Приміром, такою схемою наживи є введення до складу фермерського господарства підставних осіб задля безоплатного привласнення земельних ділянок. Посадовці підробляють заяви від імені громадян про надання їм наділів. Також оборудники практикують фальшування рішень суду чи громадських зібрань. Наприклад, на Хмельниччині викрито підроблення працівниками РДА заяв від імені 10 громадян про передачу ділянок загальною площею 22 га, що завдало державі збитків на суму майже 225 тис. гривень. А на Львівщині предметом п’яти кримінальних проваджень стали «липові» рішення Феміди, що визнали право власності на низку «городів», що зайняли 4 га полів. Звісно, «державні» люди ризикують посадами не за «дякую»: почасти вони безсоромно призначають прохачеві сплату добрячої компенсації, бажано у твердій валюті. Приміром, на Буковині торік бе­зівці викрили сільського голову, який за труди з надання львів’я­нину в оренду десяти гектар земель водного фонду зажадав аж 130 тис. доларів. На Одещині колега чернівецького хапуги зголосився на гривневе підношення – 812 тисяч в українській валюті цілком вдовольнили б очільника села, від якого залежала видача дозволу на розробку документації землеустрою для відведення ділянки під розбудову промислового об’єкта.

Передовиками у виявленні правопорушень у земельній сфері є вінницькі правоохоронці. Торік вони презентували новітнє програмне забезпечення, розроблене на кафедрі комп’ютерного й еколого-економічного моніторингу Вінницького національ­ного технічного університету. Очіль­ник обласного УДСБЕЗ Іван Наумов зауважив, що електронну геоінформаційну систему моніторингу й обліку природних ресурсів та корисних копалин регіону створили ще 2009-го на замовлення ОДА. УМВС запропонувало перевести її в картографічну площину, що значно спростило б роботу міліції з виявлення правопорушень у цій галузі. Ідею підтримали й успішно упровадили. Тепер, за допомогою такої мапи, GPS-координат і даних відповідного кадастру, значно простіше виявити порушення, пов’я­зані з використанням земель. Приміром, програма одразу виявляє ділянку сільгосппризначення, розташовану на території родовища. Тоді в міліції з’яв­ляються підстави перевірити правомірність її надання. Упровадження цієї розробки підтримало й Міністерство внутрішніх справ, є пропозиція використати напрацювання вінничан і в інших регіонах.

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті