Штраф гірший за в’язницю?

Наше законодавство забороняє втручання в особисте й сімейне життя (окрім випадків, передбачених Конституцією). Проте група опозиційних нардепів чомусь вважає, що покарання за злочини в цій царині варто гуманізувати. Наскільки такі новації є слушними в контексті нинішніх реалій?

Ідеї одного «квартету»

Початок нового року деякі народні обранці вирішили ознаменувати, як на їхню думку, гуманізацією Кримінального кодексу. Принаймні, таке враження складається після ознайомлення із законопроектом № 2612, який передбачає пом’якшення відповідальності за порушення недоторканності приватного життя.

Співавторами цього дітища є четверо нардепів із трьох опозиційних фракцій: Андрій Кожем’якін і Леся Оробець («Батьківщина»), Віктор Чумак («УДАР») та Андрій Міщенко («Свобода»). Зазначені представники депутатського «квартету» пропонують внести зміни до статті 182 КК, яка передбачає покарання за незаконне збирання та використання конфіденційної інформації про особу.

Ідеться про злочини, які, відповідно до чинного законодавства, карають штрафом від 500 до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8 500–17 000 грн), виправними роботами на строк до двох років, трьох- і шестимісячним арештом, обмеженням волі на 3–5 років або ув’язненням на той самий строк. Проте співавтори проекту вважають, що від останніх двох покарань (обмеження та позбавлення волі) треба відмовитись. Натомість радять зосереджувати увагу лише на арештах, виправних роботах і штрафах, розмір яких пропонують збільшити аж до 51 000 гривень. Оце такий «гуманізм»…

Також нардепи рекомендують підвищити розмір істотної шкоди вп’ятеро – зі ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто, за депутатським задумом, кримінальна відповідальність має настати лише після заподіяння шкоди в розмірі 8 500 грн (а не 1 700 грн, як нині). Таке підвищення неминуче призведе до зменшення кількості кримінальних справ проти осіб, які вчиняють злочини в цій сфері.

У прикінцевих та перехідних положеннях законопроекту є ще кілька цікавих новел. Наприклад, для осіб, засуджених до позбавлення волі за статтею 182 ККУ, невідбута частина покарання знижується до відповідного строку арешту (який визначають з огляду на строк невідбутого покарання). Крім того, запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою осіб (яких підозрюють у злочині, передбаченому статтею 182 КК) підлягають перегляду судами за клопотанням обвинуваченого з урахуванням положень Кримінального процесуального кодексу.

Про необхідність внесення змін ідеться в тексті пояснювальної записки: «Для дотримання вимог статті 3 Статуту Ради Європи під час вступу до Ради Європи 9 листопада 1995 року Україна взяла на себе низку зобов’язань, внесених до Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190. На той час цей документ був своєрідною „дорожньою картою” для молодої незалежної України, яка передбачила основні заходи, рекомендовані з боку Ради Європи, для закріплення демократичних процесів у країні…».

Потому, посилаючись на одну рекомендацію та дві резолюції Парламентської Асамблеї Ради, а також план заходів (затверджених президентським указом), вельмишановні нардепи підбивають підсумки: «Отже, необхідність прийняття законопроекту зумовлена потребою гуманізації кримінального законодавства, що є одним із важливих зобов’язань України перед Радою Європи…».

Прикритися Європою

По-перше, під час ознайомлення з проектом впадає у вічі доволі дивний підхід до порушеної проблеми. Чомусь панове законотворці «забули», що злочини у сфері недоторканності приватного життя передбачені не лише статтею 182 ККУ, а й іншими нормами Кримінального кодексу. Наприклад, статтею 162 ККУ (порушення недоторканності житла), статтею 163 ККУ (порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції). Чи, може, шановні співавтори вирішили, що незаконне проникнення до квартири громадянина чи ознайомлення з його листуванням не є втручанням у приватне життя?

По-друге, сумнівною та юридично необґрунтованою здається пропозиція співавторів щодо вилучення зі статті 182 ККУ таких видів покарань, як обмеження волі та позбавлення волі на певний строк, до того ж з одночасним підвищенням розміру штрафів. З цим «ноу-хау» не погодилось у своєму висновку головне науково-експертне управління (ГНЕУ) Верховної Ради: «Така пропозиція жодним чином не обґрунтована статистичними та кримінологічними даними, які свідчили б про неефективність застосування цих видів кримінального покарання».

Також експерти ГНЕУ вважають недоречним посилання нардепів на вимоги Ради Європи щодо гуманізації кримінального законодавства (у пояснювальній записці немає жодного зауваження, що такої «гуманізації» потребує саме стаття 182 ККУ). Нове «розуміння» європейських вимог загрожує обернутися навіть «гуманізацією» покарання за такий суворий злочин, як умисне вбивство, вчинене за обтяжливих обставин, що, згідно зі статтею 115 ККУ, нині передбачає довічне позбавлення волі.

Принагідно зауважмо, що стаття 182 ККУ вже була викладена в новій редакції, внаслідок внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних. А тому чергові доповнення до цієї кримінально-правової норми (до того ж протягом нетривалого відтинку часу) свідчитимуть про непослідовність державної політики в цій сфері. Навряд чи такий підхід сприятиме боротьбі з порушеннями недоторканності приватного життя.

А тепер – арешти!

У запропонованому проекті передбачено й на диво великі розміри штрафів – від 1 500 до 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500 – 51 000 грн). Встановлюючи таке покарання, законодавці повинні були врахувати загальну мету кримінального покарання: виправлення засуджених та запобігання вчиненню нових злочинів (стаття 50 ККУ). Штрафи можуть бути ефективним засобом покарання лише в тому разі, коли вони є реальними з погляду виконання на практиці (тобто такими, щоб засуджені були здатні їх сплатити). Тому фінансові санкції потрібно встановлювати з урахуванням не лише рівня небезпеки злочину, а й загального добробуту громадян і рівня їхніх доходів. Навіщо пропонувати суми, сплатити які для більшої частини нашого суспільства нереально?

За інформацією державних органів статистики, торік середня місячна заробітна плата в Україні становила близько 3 тис. гривень. За такого рівня доходів громадян максимальний розмір штрафу (за діяння, передбачені статтею 182 ККУ) сягатиме 17 середньомісячних зарплат. Отже, ці кошти доведеться збирати майже півтора року. Як виживати за таких умов, з огляду на щомісячні витрати на харчування, оплату житлово-комунальних послуг тощо?

Імовірно, що більшість українців не матиме змоги сплатити такі великі штрафи. Що далі? Зважаючи на таку масову несплату, суди будуть змушені замінювати штрафи громадськими або виправними роботами (відповідно до ч. 5 ст. 53 КК України). Ось такий парадокс: на словах співавтори законопроекту виступають за гуманізацію покарання, а на ділі? Втілення їхніх ідей у життя призведе до того, що надмірні штрафні санкції спровокують збільшення кількості випадків застосування інших видів покарань – арештів і виправних робіт.

Такої ж думки дотримується й профільний парламентський комітет на чолі з Андрієм Кожем’якіним: законопроект необхідно «повернути суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання». Примітно, що той самий нардеп підтримує проект як його співавтор і водночас своїм підписом визнає – цей документ ще треба допрацювати.

Порушення конфіденційності

Кримінальні кодекси багатьох держав (Росії, Латвії, Молдови) містять загальні норми у сфері покарання за порушення прав людини.

У деяких країнах кримінальне законодавство має спеціальний розділ або главу: «Злочини проти недоторканності приватного життя» (КК Литви), «Злочинні діяння в області таємної та приватної сфери» (КК Швейцарії), «Порушення недоторканності й таємниці приватного життя» (КК Німеччини), «Про посягання на приватне життя» (КК Франції).

КК Білорусі розглядає приватне життя в главі про злочини проти сім’ї та інтересів неповнолітніх (а не в главі про злочини проти прав і свобод людини). У польському КК є глава про злочини у сфері обігу інформації. У Нідерландах та США посягання на приватне життя зараховано до злочинів проти громадського порядку.

У деяких країнах кримінальні норми, які стосуються приватного життя, можна знайти не лише в кримінальному кодексі, а й в інших законодавчих актах. Наприклад, у Франції є закон про свободу друку: він передбачає кримінально-правову заборону на опублікування відомостей, які стосуються приватного життя людини (інформація про встановлення батьківства, розлучення, аборти тощо).

Здебільшого кримінальне законодавство інших держав розглядає злочини в царині приватного життя як збирання конфіденційної інформації про особу. Це стосується кримінальних кодексів Росії, Литви, Латвії, Молдови, Казахстану, Болгарії, Білорусі та Грузії.

У країнах Західної Європи звертають увагу на інше – способи та супутні ознаки збору відомостей про приватне життя. Ідеться про порушення конфіденційності слова шляхом запису на магнітний носій (КК Німеччини); умисне посягання на інтимність приватного життя шляхом фіксації слів або зображень (КК Франції); порушення приватної сфери шляхом звукозапису та використання знімальної апаратури (КК Швейцарії); незаконне під’єднання до телефонної лінії для ознайомлення з приватною інформацією (законодавство штату Каліфорнія, США). На жаль, такі підходи мають суттєвий недолік: поза межею кримінальної відповідальності залишаються інші незаконні діяння, шляхом вчинення яких може бути отримана інформація про приватне життя (викрадення документів для збору інформації про приватне життя, стеження за приміщеннями й транспортними засобами з цією ж метою).

Вочевидь, в українських реаліях доцільним було б зарахувати злочини у сфері приватного життя до справ приватного обвинувачення та внести відповідні новели до КПК. Але чи готові наші депутати до таких змін? Питання, як кажуть, риторичне…

Валентин КОВАЛЬСКИЙ,

м. Київ

друкувати

Коментарi

Reflective tape 22/09/2015 9:17
Хорошая должность. Спасибо, что поделился. Reflective tape
sdasd 14/07/2015 7:21
1921 discovered this advantages on the primary chanel replica sale cologne, Not any. 5.