Навіщо внутрішні війська «призивають» до армії?

За останні 18 років Верховна Рада внесла дев’ять змін до закону про внутрішні війська МВС. Проте остання – десята – депутатська ініціатива, яку нашвидкуруч приготували в опозиційному таборі, прикро вражає дивним «ноу-хау»: підрозділи ВВ уже хочуть «перекинути» до Міністерства оборони…

Несподіваний «УДАР»

Ще напередодні Нового року в парламентських стінах зареєстрували законопроект № 3765, який передбачає внесення змін до Закону України «Про міліцію» (щодо передачі внутрішніх військ МВС Міністерству оборони).

Нині цей документ перебуває в комітеті з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Автор – член фракції «УДАР» Віктор Пинзеник.

Очевидно, після парламентських виборів-2012 вельмишановний нардеп вирішив «переключитися» на сферу правоохоронну. А що з цього вийшло? У запропонованому проекті є несподівані новели. На думку Пинзеника, спеціальні підрозділи міліції треба створювати «за згодою Верховної Ради». Також він пропонує заборонити «створення і функціонування військових формувань у структурі міліції». І, нарешті, у Прикінцевих положеннях проекту йдеться про те, що Кабмін повинен протягом двох місяців (з дня опублікування нового закону) передати військові формування зі структури МВС до Міноборони «з відповідним збільшенням граничної чисельності Збройних сил України».

Свою позицію «ударівець» обґрунтовує в тексті пояснювальної записки: «Відповідно до чинного законодавства внутрішні війська є одним із підрозділів Міністерства внутрішніх справ України. Таке підпорядкування суперечить логіці, бо війська мають інше призначення, а тому не можуть бути у структурі Міністерства внутрішніх справ. Проектом закону пропонується внести зміни до Закону «Про міліцію» стосовно передачі військових формувань зі структури Міністерства внутрішніх справ України до структури Міністерства оборони України».

Такі депутатські новації викликають, м’яко кажучи, здивування. Насамперед, незрозуміло: навіщо член «УДАРу» прагне законодавчо заборонити те, чого немає – «створення і функціонування військових формувань в структурі міліції»? Який стосунок має Закон «Про міліцію» до внутрішніх військ МВС? Невже нардеп вважає, що підрозділи ВВ входять до складу міліції?

Доволі дивною здається і пропозиція щодо створення спецпідрозділів міліції «за згодою Верховної Ради». Такий підхід суперечить чинному законодавству: міліція в Україні – орган виконавчої, а не законодавчої влади (згідно зі статтею 1 Закону «Про міліцію»).

Проаналізувавши проект, важко повірити в так званий прогноз результатів (викладений у пояснювальній записці): «Прийняття проекту Закону України „Про внесення змін до Закону України «Про міліцію»” сприятиме вдосконаленню чинного законодавства в частині функціонування військових формувань в Україні».

Закони, укази, постанови…

Спеціально для нардепа Пинзеника нагадуємо: правовою базою для ВВ є не лише Закон «Про міліцію», а й інші нормативно-правові акти, до яких, насамперед, належать 19 законів, зокрема «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про військовий обов’язок і військову службу» та інші.

Окрім того, життєдіяльність внутрішніх військ регулюють чотири президентські укази (про військове управління ВВ, про резерв ВВ, про МВС тощо), парламентська постанова (про матеріальну відповідальність військовослужбовців), 20 урядових постанов і розпоряджень (про застосування спецзасобів, про військові частини спецпризначення ВВ, порядок обчислення вислуги років, про граничну чисельність ВВ тощо), а також 13 наказів Міністерства внутрішніх справ (стосовно служби в лавах ВВ, продовольчого та грошового забезпечення, проведення службових розслідувань тощо).

Таке враження, ніби автор проекту № 3765 не звертає уваги на ці «дрібниці». До того ж він, напевне, «забув», що в разі передачі внутрішніх військ до Міноборони доведеться вносити зміни до ще кількох десятків нормативно-правових актів, які регулюють діяльність Збройних сил (починаючи від міжнародних угод, законів, президентських указів та урядових постанов і закінчуючи наказами міністра оборони та начальника генерального штабу).

Якщо скеровуватися логікою «ударівця», то підрозділи ВВ не можуть перебувати у структурі МВС, «бо у військ інше призначення». Але якщо говориш «а», то треба сказати й «б». На перший погляд, внутрішні війська мають низку ознак, притаманних армії: внутрішня структура армійського типу (взвод, рота, батальйон, полк, бригада), особовий склад проходить військову службу й має військові звання, у питаннях внутрішньої та вартової служби, загальновійськового тактичного застосування використовуються норми статутів Збройних сил, служба осіб рядового, сержантського та офіцерського складу ВВ регламентується положенням про проходження військової служби, озброєння та оснащення військових частин ВВ здійснюється за певними нормами сухопутних військ. Проте, попри загальні характерні риси, внутрішні війська виконують завдання всередині країни: це охорона громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, боротьба зі злочинністю, охорона й оборона важливих державних об’єктів, об’єктів МВС, супроводження спеціальних вантажів, здійснення пропускного режиму на об’єктах, конвоювання заарештованих і засуджених, переслідування й затримання осіб, які втекли з-під варти, охорона дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав в Україні (до вирішення цих завдань армію залучати забороняється).

Правоохоронні функції ВВ суттєво відрізняються й від завдань спеціального правоохоронного формування у складі Збройних сил України: діяльність військової служби правопорядку ЗСУ спрямована на виявлення причин, передумов і обставин злочинів та інших правопорушень, вчинених саме у військових частинах та на військових об’єктах (до їх числа також належить розшук дезертирів, участь в охороні військових об’єктів, провадження дізнання, захист майна ЗСУ, забезпечення безпеки дорожнього руху військових транспортних засобів, участь у гарнізонних заходах, тримання військовослужбовців на гауптвахті й у дисциплінарному батальйоні).

А як там, у Європі?

За відгуками багатьох експертів, законопроект № 3765 не має шансів на ухвалення в парламентських стінах.

По-перше, як уже зазначалося, чітко видно «нестиковку» з великою кількістю законів, указів і постанов, які є правовим фундаментом лише для внутрішніх військ (а не для армійських підрозділів, що мають свої нормативно-правові акти).

По-друге, збільшення чисельності Міноборони за рахунок внутрішніх військ суперечить нашим міжнародним зобов’язанням і планам оборонного відомства. За даними Генштабу ЗСУ, до 2017 року лави захисників Вітчизни скоротять майже вдвічі (приблизно до 90-100 тис. осіб.). Завдяки цьому розраховують збільшити частку бойових частин і спрямовувати вивільнені кошти на розвиток армії.

Як свідчить зарубіжний досвід, у різних державах світу існують формування, аналогічні українським «вевешникам». Скажімо, у країнах СНД (Росії, Білорусі та Казахстану) підрозділи ВВ входять до складу Міністерства внутрішніх справ. Якщо ж вести мову про Євросоюз (за інтеграцію у який продовжує «воювати» наша опозиція), то й тут ситуація далеко неоднозначна. Зокрема, у розміщеному на сайті ВВ МВС України матеріалі «Реформуючи війська, необхідно враховувати європейський досвід» читаємо: «Командування внутрішніх військ враховує в своїй діяльності ініціативу народних депутатів України щодо внесення змін до чинної законодавчої бази військ правопорядку. У зв’язку з появою ініціатив щодо реформування внутрішніх військ, пропонуємо проаналізувати європейські практики у сфері законодавчого регулювання аналогічних військових формувань із правоохоронними функціями…».

Візьмімо для прикладу Національну жандармерію Франції, яка поєднує в собі функції внутрішніх військ і військової поліції (разом із Національною поліцією є складовою частиною правоохоронної системи Франції). Діяльність французьких жандармів має міжміністерський характер: координується з Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ та Міністерством юстиції.

У Португалії Національна республіканська гвардія підпорядкована міністру внутрішніх справ, незважаючи на те, що вона тісно пов’язана зі збройними силами. Гвардійці мають статус військовослужбовців, виконують функції кримінальної поліції, адміністративної поліції, військової поліції та інші завдання (відповідають за розслідування 80 відсотків порушень на території країни).

Румунська жандармерія теж має статус військовослужбовців і виконує такі завдання: охорона об’єктів, матеріальних активів і цінностей (що мають особливе значення для забезпечення функціонування держави), охорона дипломатичних представництв, міжнародних установ (які здійснюють діяльність на території країни), охорона та транспортування спеціальних вантажів, забезпечення громадського правопорядку (спільно з національною поліцією), боротьба зі злочинністю.

У Туреччині жандармерія має подвійне підпорядкування – під час виконання функцій охорони громадського порядку виконує накази Міністерства внутрішніх справ, у решті випадків – накази Міністерства оборони. Турецькі жандарми мають статус військовослужбовців. До речі, цей статус мають і карабінери Італії, що належать до оборонного відомства.

Як свідчить практика, єдиних правил щодо діяльності правоохоронних органів Європи немає. І це зрозуміло: принцип застосування сили з метою забезпечення внутрішньої безпеки не може бути універсальним (у різних країнах виробили різні підходи до вирішення цієї проблеми). У зарубіжних державах структуру й підпорядкування правоохоронних (силових) органів затверджували, керуючись власними історичними передумовами та національними особливостями.

Отже, і нам варто скористатися своїм досвідом та унікальністю внутрішніх військ МВС: в умовах мирного часу та за надзвичайних ситуацій вони виконують правоохоронні функції в державі, а в разі введення правового режиму воєнного стану – беруть участь у забезпеченні оборони держави, захисті її суверенітету, територіальної цілісності й національних інтересів шляхом безпосереднього ведення бойових дій. Хіба це не європейський підхід?

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ,

м. Київ

друкувати