Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Резонанс
18/12/2013 18:30

Замах на… «Беркут»

Хвиля вуличних протестів докотилась із майдану Незалежності до Богомольця та Грушевського. Дехто з народних обранців, піддавшись на провокаційні заяви пікетників, уже пропонує розформувати підрозділи міліції спеціального призначення «Беркут». Проте такі новації суперечать чинному законодавству в правоохоронній сфері.

Спецпроект одного нардепа
Нещодавно у Верховній Раді народився законопроект № 3720, який передбачає внесення радикальної новели до Закону України «Про міліцію». Автор новоспеченого дітища – позафракційний депутат Сергій Міщенко, колишній член «сердечної» фракції БЮТ (з якої вийшов перед виборами 2012-го.
Отже, на думку вельмишановного нардепа, зі складу МВС потрібно вилучити спеціальну міліцію, а частину 2 ст. 7 закону – викласти так: «Створення спеціальних підрозділів міліції, а також інших структурних підрозділів за принципами покращеної фізичної чи іншої спеціальної підготовки забороняється».
Свою позицію автор обґрунтовує в пояснювальній записці: «Україна взяла на себе низку міжнародних зобов’язань, які стосуються дотримання прав людини та основоположних свобод у діяльності органів забезпечення правопорядку. На шляху європейської інтеграції Україна взяла на себе низку зобов’язань щодо уніфікації законодавства, зокрема судової та правоохоронної системи. Рухаючись у цьому напрямку Україна скасувала спеціальні суди, у першому читанні прийнято проект закону «Про прокуратуру». Настав час ліквідувати спеціальну міліцію…».
Дивна логіка: до чого тут спеціальні суди, до яких належали суди військові? Як вони стосуються міліцейських спецпідрозділів? Також незрозуміло, чим зумовлена «прив’язка» до законопроекту «Про прокуратуру». Такий підхід не відповідає вимогам юриспруденції: у нормативно-правових актах не допускається посилання на проекти законів, які невідомо коли зможуть набрати чинності.
Цитуємо пояснювальну записку: «Спеціальна міліція, тобто спецпідрозділи швидкого реагування «Беркут», «Сокіл» та інші, дискредитували себе під час виборів до Верховної Ради України 2012 року… Але обурення всього народу України, службових осіб, політичних діячів, незважаючи на партійну чи ідеологічну належність, викликало побиття мирних громадян у ніч з 29 на 30 листопада 2013 року…».
«Розписавшись» за весь народ, пан Міщенко згадав і про негативну реакцію Заходу: «Застосування грубої сили до учасників Євромайдану засудили міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс, міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт, посол США в Україні Джеффрі Пайєтт. І це неповний список офіційних осіб, які відреагували на неприпустимі дії спецпідрозділу „Беркут”»…
«Засудили…». Відколи це політичні заяви чужоземців потрібно сприймати як істину в останній інстанції? Зрештою, такі висловлювання – примітивна спроба зовнішньополітичного втручання, що аж ніяк не прикрашає представників шанованих держав.
Де це видано: спікер литовського Сейму використовує свій візит для підтримки «майданних» правопорушників, а потім ще й ображається на відмову від офіційної зустрічі керівництва України?
Право чи політика?
Як засвідчив аналіз, поданий законопроект є, м’яко кажучи, «сирим»: немає відповідного вис­новку ні профільного парламентського комітету, ні головного нау­ково-експертного управління Верховної Ради. У пояснювальній записці навіть нічого не сказано про подальшу долю «розформованих» міліцейських спецпідрозділів.
Фінансово-економічне обґрунтування проекту (наведене в пояснювальній записці) містить лише одне речення-абзац, мовляв, внесення змін до Закону «Про міліцію» (щодо ліквідації спеціальних підрозділів) «не потребуватиме додаткових фінансових витрат із Державного бюджету України».
Викликає сумнів і так званий прогноз наслідків (який теж зазначений у пояснювальній записці). За словами автора, його новація «сприятиме вдосконаленню законодавства України у сфері правоохоронної діяльності, що підвищить рівень довіри до інститутів держави, насамперед, до правоохоронних органів». Вдумайтесь, шановні читачі, у таке «обґрунтування»: механічне скорочення міліції – це «вдосконалення законодавства» та «підвищення довіри» до правоохоронних органів.
Пропонуючи таке «ноу-хау», автор фактично перебирає на себе повноваження Міністерства внутрішніх справ, Уряду й навіть Президента. Адже в разі реалізації ідеї нардепа Міщенка потрібно вносити зміни до Закону «Про Кабінет Міністрів України», президентського указу 
№ 462/2012 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» і, зрештою, до тексту Положення про МВС.
За Законом «Про Кабінет Міністрів України», саме Уряд наділений повноваженнями у сфері національної безпеки, затверджує чисельність працівників міністерств, а також може скасовувати акти центральних органів виконавчої влади (зокрема й накази щодо створення правоохоронних структур).
У статті 42 Закону сказано, що прем’єр-міністр вносить на розгляд глави держави «подання про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів».
Згідно з Положенням про МВС (закріпленим президентським указом), саме міністр внутрішніх справ вносить до Кабміну «подання про утворення в межах загальної чисельності міністерства і коштів, передбачених на його утримання, ліквідацію й реорганізацію органів внутрішніх справ як юридичних осіб, затверджує положення про них, їхню структуру та штатний розпис». За погодженням з Урядом, глава МВС також утворює (ліквідує, реорганізовує) органи внутрішніх справ.
Чому на ці законодавчі моменти не звернув увагу вельмишановний представник законодавчого органу? Не хотів би звинувачувати «дорогого Сергія Григоровича» в юридичній безграмотності. Усе-таки пан Міщенко закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого, має науковий ступінь кандидата юридичних наук. За його плечима – робота на посадах старшого помічник генпрокурора та радника прем’єр-міністра (із правових питань).
Проте хтозна: може, дається взнаки перебування в комітеті з питань правової політики? Там (і не тільки там) політику легко й швидко перетворюють на право, а право – на політику.
Дивна «європеїзація»
Ніхто не заперечує проти того, що Конституція України дає право на свободу мирних зібрань і вільне висловлення своїх поглядів. Але не варто плутати закон і демократію зі свавіллям і вседозволеністю. Міністерство внут­рішніх справ зокрема й Кабмін загалом відповідають перед Президентом і Верховною Радою, а не перед натовпом розлючених ура-патріотів.
Якщо вже панове-опози­ціо­нери так страшно невдоволені діями нинішньої влади, то для цього передбачено чіткий правовий механізм, пов’язаний із відповідним парламентським рішенням. Не вистачає голосів? А хто ж у цьому винен? Якщо на виборах 2012-го народ здебільшого підтримав Партію регіонів, яка сформувала Кабмін, то як можна цим вибором нехтувати? Зрештою, хто ж заважає іншим політсилам підготуватися до парламентських виборів та створити іншу більшість (для втілення своїх обіцянок і програм)?
Парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що палкі прихильники євроінтеграції живуть не за законами, а «по понятіях». Від органів влади, насамперед, Кабміну та МВС, вимагають дотримання прав і свобод, але при цьому самі діють, як злочинці: влаштовують масові провокації, захоплюють адміністративні споруди й проявляють злісну непокору правоохоронцям.
Хай би як дивно, але таке «протестантство» дістало широку підтримку Заходу: у Європі та США (де Його Величність Закон стоїть на першому місці) чомусь не звертають увагу на численні правопорушення опозиції, а лише гучно критикують тих, хто несе відповідальність за громадський спокій та правопорядок в Україні.
Прикро вражає й поведінка деяких релігійних конфесій: на словах вони начебто є християнами, а на ділі – підтримують антизаконні діяння представників політичних сил. То чи ж не час над цим задуматись і зробити відповідні висновки? До того ж кожному з нас, а не тільки правоохоронним органам, які продовжують виконувати свої обов’язки, попри політичні провокації та інформаційні війни…
Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, м. Київ
довідка «ІЗ»
Лицеміри, вийміть колоду зі свого ока!
Представники США, Литви та інших держав, які розкритикували українських правоохоронців, замовчують про незаконні (і навіть кримінальні) діяння своїх поліцейських.
За інформацією ЗМІ, поліцейські штату Каліфорнія (США) застрелили 13-річного підлітка лише за те, що він відмовився кинути на землю іграшковий автомат Калашникова. У прес-релізі окружного відомства зазначено: у місті Санта-Розі помічники шерифа покликали підкріплення й багаторазово спробували впливати на хлопчика усно, після чого випустили низку куль. Батько вбитого Родріго Лопес заявив, що стрілянина не мала сенсу: «Мій син позбувся життя. Його більше немає з нами просто через чиюсь помилку». Свідок Браян Застрау сказав місцевій пресі, що нарахував сім пострілів поліцейських.
Ще одне «ноу-хау» США – інструкція військової поліції для «операцій під час цивільних заворушеннях»: у ній описано, як повинні використовувати бойові ресурси всередині країни для придушення заколотів і навіть убивства під час масових громадянських заворушень. Цей документ випустили ще 2006-го для вивчення у військово-поліцейській школі армії США.
У «демократичній» Литві поліція використовувала сльозогінний газ для розгону противників «гей-параду». Близько 800 поліцейських, зокрема кінних, спочатку стримували натиск демонстрантів, але після масових польотів димових шашок у право­охоронців, довелося затримати близько двох десятків чоловік, серед яких виявилися депутати парламенту. А в сусідній Латвії суд визнав, що поліція незаконно розігнала противників вулиці Дудаєва, зокрема парламентарія Володимира Бузаєва та двох екс-депутатів Ризької думи.
Чому ж такі дії не отримали негативної оцінки світової спільноти?
друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті