П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
15/12/2013 11:53

Дайте волю для відпустки…

Навіщо особам, які перебувають у слідчих ізоляторах, надавати право на короткочасні виїзди до родичів? Таке запитання постає на порядку денному у зв’язку з новою законодавчою ініціативою, що суперечить нормам Кримінального процесуального кодексу й може негативно вплинути на роботу слідства…

Під прикриттям права

«Слуги народу» продовжують вражати наших співвітчизників черговими новелами, які інколи виходять за межі не лише правого поля, а й навіть здорового глузду. Серед останніх «досягнень» – проект № 2039а, в якому передбачено внесення змін до Закону «Про попереднє ув’язнення».

За новим документом, ст. 9 згаданого закону хочуть доповнити такою нормою: особи, які взяті під варту, мають право на… «короткочасні виїзди за межі установи для попереднього ув’язнення на території України на строк не більш як сім діб, не беручи до уваги час, необхідний для проїзду в обидва кінці (не більш як три доби), у зв’язку зі смертю або тяжкою хворобою близького родича, що загрожує життю хворого».

Відповідного до цього, «відпустка» може тривати близько десяти діб. Але й це ще не все. Згідно з проектом, заява про терміновий виїзд «має бути розглянута впродовж доби». Дозвіл на короткочасний виїзд повинен надати начальник установи для поперед­нього ув’язнення. Вартість проїзду оплачує заарештований або його родичі, а «відпускну» процедуру має визначати Міністерство юстиції (у своїх нормативно-пра­во­вих актах).

Доволі цікавим (і несподіваним) є обґрунтування, викладене в тексті пояснювальної записки: «Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного й сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що відмова в задоволенні клопотання особи, яка тримається під вартою, на взяття участі в похороні родича становить втручання в право на повагу до сімейного життя…».

Отакої! Вдумайтесь, шановні читачі, у запропоноване «ноу-хау»: перебування злочинця в слідчому ізоляторі – не запобіжний захід (здійснений для покарання й запобігання новим злочинам), а «втручання у право на повагу до сімейного життя». Тобто виходить повна нісенітниця: у законодавчому органі піклуються не про дотримання законів, а про права тих, хто ці закони порушує?!

Ще один депутатський «прикол» полягає в навмисному (чи випадковому?) спотворенні вимог Кримінально-виконавчого кодексу. Знову цитуємо текст пояснювальної записки: «До речі, засуджені, яких тримають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, мають право на короткочасні виїзди за межі колонії у зв’язку зі смертю або тяжкою хворобою близького родича, що загрожує життю хворого (ст. 11 Кримінально-виконавчого кодексу)…».

Насправді ж, бажане «пояснення» намагаються видати за дійсне. У зазначеній ст. 11 КВК згадується лише про «види органів і установ виконання покарань». А ось про «короткочасні виїзди» йдеться в інших статтях Кримі­нально-виконавчого кодексу: засудженим можуть дозволити такі виїзди в разі виникнення «життєво необхідних обставин» (ст. 59 КВК) або для заохочення «за сумлінну поведінку» (ст. 67 КВК). Звернімо увагу: у згаданих статтях ідеться саме про в’язнів, що вже отримали вирок суду, а не про осіб, яких лише тримають під вартою та проти яких ще не завершені кримінальні справи.


Усупереч позиції МВС

Під час розроблення законопроекту № 2039а не врахували позицію МВС: на відміну від чинного законодавства, яке передбачає лише побачення з родичами на території СІЗО, «короткочасні виїзди» спричинять випадання підозрюваного з поля зору слідства.

За словами деяких парламентарів, із таким дивним «ноу-хау» не погоджується й головне нау­ково-експертне управління Вер­хов­ної Ради: «Пропозиція щодо надання особам, які перебувають під вартою, права на короткострокові виїзди, навіть за зазначених обставин, є юридично необґрунтованою та недоцільною. Адже відповідно до статей 176, 183 Кримінального процесуального кодексу, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише в разі, якщо прокурор доведе, що жоден із м’якших запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам (переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; перешкоджати кримінальному провадженню іншим способом; вчинити інше кримінальне правопорушення). Тому надання права на короткострокові виїзди зазначеним особам зведе нанівець сутність та мету такого запобіжного заходу, як тримання під вартою».

Ще один момент: згідно з ч. 4 ст. 176 КПК, запобіжний захід у вигляді тримання в СІЗО застосовується судом за клопотанням слідчого, погодженим із прокурором. Отже, дозвіл на короткостроковий виїзд особи, яка перебуває під вартою, можуть надавати лише служителі Феміди.

Недоречне й посилання на згадану статтю 8 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, оскільки органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до свого приватного й сімейного життя (за винятком випадків, необхідних для захисту інтересів національної та громадської безпеки, економічного доб­робуту країни та запобігання злочинам).

Проти ухвалення законопроекту виступив і парламентський комітет із питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Під час обговорення цього документа комітетники звернули увагу на те, що запропоновану новелу не підтримали профільні відомства – Міністерство внут­рішніх справ, Генеральна прокуратура та Міністерство юстиції.

 

Судова практика

На думку фахівців, законопроект № 2039а недоцільно ухвалювати з огляду на такі причини. По-перше, «короткочасні виїзди» можуть призвести до втечі осіб, яких тримають під вартою. Насамперед, це стосується тих, хто вчинив тяжкі й особливо тяжкі злочини. Де гарантія, що вони не порушуватимуть закон?

По-друге, у чинному законодавстві немає такого поняття як «тяжка хвороба близького родича». І, зрештою, норми КПК передбачають надання дозволу на такий виїзд лише за рішенням суду. Імовірно, що в нинішніх умовах доцільніше ставити питання не про «відпуску» із СІЗО, а про вирішення проблем, пов’язаних із затягуванням судового розгляду кримінальних справ.

Звернімо увагу на лист омбудс­мена Валерії Лутковської до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ: «2012 року надійшло близько тисячі звернень громадян щодо порушення права на розслідування кримінальних справ у розумні строки, понад 1 800 звернень – щодо порушення права на судове провадження в розумні строки, 750 звернень – щодо необґрунтованого та тривалого тримання під вартою. Дослідження цих звернень засвідчило, що розгляд кримінальних справ у судах здебільшого перевищує 1-3 роки. А якщо справа неодноразово розглядалася судами різних інстанцій, то така тривалість становить 5 років і більше... 2013 році скарги щодо тривалого тримання під вартою продовжують надходити…».

Як свідчить аналіз, затягування розгляду кримінальних справ зумовлені низкою обставин: неявка на засідання осіб, без яких розгляд справи неможливий (свідки, потерпілі, експерт, перекладач); відсутність захисників (адвокатів) підсудного; складність кримінальних справ, спричинена знач­ною кількістю учасників процесу, великим обсягом пред’яв­леного обвинувачення та доказів, які належить дослідити; тривале проведення експертиз та надмірна завантаженість судів.

За відомостями Феміди, характерним недоліком є оголошення необґрунтовано тривалої перерви між судовими засіданнями (від одного до кількох місяців), а також багаторазові відкладення слухання справи. Наприклад, у провадженні суду Херсонської області понад рік перебувала справа за трьома статтями Кримінального кодексу (ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 122 і ч. 4 ст. 187 КК). Нерідко судді не дотримуються процесуальних строків провадження та відкладають розгляд на два й більше місяці (що в умовах тримання під вартою є неприпустимим з огляду на вимоги оперативності розгляду). Приміром, у Галицькому районному суді Львова оголосили пе­рер­ву в розгляді кримінальної справи, унаслідок чого за 10 місяців відбулося лише 5 засідань.

До об’єктивних причин тривалого розгляду кримінальних справ слід зарахувати випадки відсутності вільних залів судових засідань. З цієї причини двічі переносили засідання в Шевченківському районному суді Києва (справа за ч. 2 ст. 307 і ч. 2 ст. 309 КК). Окремі судді, намагаючись виконати вимоги закону щодо встановлення істини, досліджують навіть ті обставини, які фактично справи не стосуються (цим користуються сторони, постійно надаючи для перевірки нові версії або нові клопотання).

Довготривалий розгляд також зумовлений об’єктивними причинами в доволі складних справах, що пов’язані з діяльністю злочинних організацій. Наприклад, у провадженні Апеляційного суду Миколаївської області з 22 липня 2008 року перебуває кримінальна справа, що складається з 345 томів: підсудних обвинувачують у вчиненні понад 50 злочинів, з яких більш як 30 умисні вбивства та замахи на вбивства (60 осіб визнані потерпілими, 500 – свідками). Учасники судового розгляду живуть у різних областях. Нині вже проведено понад 300 засідань.

Очевидно, під час розгляду «легких» справ судам необхідно вирішувати питання про можливість зміни запобіжного заходу на альтернативні, оскільки ризиків (які на досудовому слідстві стали підставою для обрання такого запобіжного заходу) може вже не бути, а строки тримання під вартою таких підсудних (зокрема, через помилки судів) досить тривалі.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ,

 

м. Київ

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті