Покарання за вбивство чи «наїзд» на Конституцію?

Хіба можна за вбивство однієї людини карати значно суворіше, аніж за теракт, під час якого гине маса людей? Хоч як дивно, дехто з опозиційних нардепів лобіює саме такий парадоксальний підхід, спрямований як проти Основного Закону, так і проти Кримінального кодексу.

Дві новації одного генерала

Є підстави вважати, що серед нинішніх народних обранців багато «слуг народу», які зіткнулися з юриспруденцією лише після того, як отримали парламентські мандати та значки. Адже як пояснити той факт, що в будинку під куполом на Грушевського час від часу народжуються доволі дивні проекти. Згадаймо хоча б про спробу створити міністерство упаковки або запровадити кастрацію для гвалтівників. Авторами новел такого роду виступають, зазвичай, нардепи, не здатні об’єктивно оцінити наслідки від такого законоПОтворення. Отже, тут усе зрозуміло. Незрозуміло інше: як розцінювати дії депутатів, що свою молодість присвятили охороні закону, а в солідному віці зазіхають на його букву і дух?

Розібратись у цьому ми намагалися ще два місяці тому, коли опублікували статтю «Штрафи за... безпеку міліції». Головним «героєм» того вересневого номера був генерал-лейтенант міліції Геннадій Москаль, який виступав за запровадження адмінпокарання (від 850 до 13 600 грн) для працівників МВС, котрі не оприлюднюють широкому загалу своїх персональних даних. Це той самий Геннадій Геннадійович, який дістав звання кандидата юридичних наук, закінчив Київську вищу школу міліції МВС СРСР ім. Дзержинського та Академію МВС СРСР ордена Трудового Червоного Прапора.

Якщо раніше генерал-лейтенант міліції виступав проти міліції (у лавах якої перебував не одне десятиліття), то тепер він уже «перемкнувся» на Кримінальний кодекс. Про це свідчить його законопроект №2351а, який уже дістав негативну експертну оцінку в парламентських стінах.

Отже, за задумом Москаля, потрібно зробити жорсткішою чинну ст. 69 КК. Тобто нардеп хоче заборонити норми, які передбачають призначення м’якшого покарання з урахуванням усіх обставин. У такому разі суд має виносити вирок, незважаючи ні на особу винного, ні на інші моменти, викладені в кримінальній справі.

Ще одне «ноу-хау» стосується ст. 115 КК (умисне вбивство). Нині за такий злочин передбачено позбавлення волі на строк від 10 до 15 років (або довічне ув’язнення з конфіскацією майна). Проте Геннадій Геннадійович має іншу думку щодо цього: мовляв, має бути не «від десяти до п’ятнадцяти років», а «п’ятнадцять років». Чим викликані такі новації?

На «мажорній» ноті

Основне правило Кримінального кодексу – покарання має бути адекватним вчиненому злочину з урахуванням усіх обставин, необхідних для винесення справедливого вироку.

Проте, хоч як дивно, генерала Москаля чинні норми КК не влаштовують. Бо він, бачте, переймається впливовістю нечистих на руку суддів і правоохоронців. Про це свідчить текст його пояснювальної записки: «…практика доводить, що різні «мажори» та люди, які мають зв’язки та великі гроші, завдяки «впливу» на суд та правоохоронні органи, мають змогу взагалі пом’якшувати покарання за вчинення страшного злочину – умисного вбивства при обтяжуючих обставинах…».

Посилаючись на відсутність смертної кари (у зв’язку із міжнародними зобов’язаннями України перед Радою Європи), Геннадій Геннадійович пропонує узаконити жорсткіше покарання в новій редакції ст. 115 КК: або 15-річне ув’язнення, або довічне позбавлення волі. До чого це призведе?

Де-факто, 15-річне «сидіння» за ґратами перетворюється на безальтернативне покарання для двох категорій осіб: для тих, які вчинили вбивство у віці до 18 або понад 65 років; для жінок, що перебували у стані вагітності під час вчинення злочину або винесення вироку (до них довічне позбавлення волі не застосовується, згідно зі ст. 64 КК). Отже, «безальтернативна» пропозиція суперечить засадничим положенням КК і кримінального судочинства.

Саме тому з ідеєю нардепа не погодилось головне науково-експертне управління (ГНЕУ) Верховної Ради: «Слід також зазначити, що санкції чинних статей КК, які передбачають такий вид покарання, як довічне позбавлення волі, обов’язково містять альтернативний вид покарання – позбавлення волі на певний строк (ст. 112 «Посягання на життя державного чи громадського діяча», ч. 3 ст. 258 «Терористичний акт», ст. 348 «Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця», ч. 1 ст. 442 «Геноцид»). До того ж ці санкції – відносно-визначені, тобто мають нижчу та вищу межі. Жодна стаття чинного КК України не містить безальтернативної санкції, оскільки це абсолютно не відповідає загальновизнаним положенням доктрини кримінального права…».

Як стверджують експерти, суд повинен призначати покарання, враховуючи не лише ступінь тяжкості злочину, а й особу винного та обставини, що пом’якшують його відповідальність (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК). За вчинення злочину має бути призначене покарання, необхідне для виправлення особи та запобігання новим злочинам (ч. 2 ст. 65 КК). Зазначені положення закріплені й у міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою.

Ціна атаки на Основний Закон

Головний «прикол» проекту Москаля полягає в тому, що вельмишановний кандидат юридичних наук намагається «наступити на горло» Основному Закону. Адже запровадження безальтернативних санкцій за вчинення злочину суперечить ст. 61 Конституції, згідно з якою відповідальність особи має індивідуальний характер.

По суті, нардеп не враховує (чи ігнорує?) рішення Конституційного Суду: «…суд індивідуалізує покарання, необхідне й достатнє для виправлення засуджених; загальні засади призначення покарання не містять винятків щодо неврахування ступеня тяжкості; керуючись загальними засадами призначення покарання, суд має призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання; згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи» (справа №15-рп/2004 від 02.11.2004р.).

До чого може призвести такий «наїзд» на Конституцію з боку опозиційного нардепа? Ще раз процитуємо висновок ГНЕУ: «…у разі прийняття запропонованих змін складеться ситуація, за якої, наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів однієї людини (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) буде каратися винятково позбавленням волі на строк п’ятнадцять років. У той же час, за застосування зброї масового знищення, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 439 КК), може бути призначено й менш суворе покарання».

Оце така «законотворчість»: на думку пана Москаля, за вбивство однієї людини потрібно карати значно суворіше, аніж за терористичний акт, під час якого гине багато людей. То чи ж варто дивуватися, що запропонована ідея дістала негативну оцінку ГНЕУ: «З огляду на викладене є підстави вважати, що передбачені законопроектом зміни унеможливлюють як реалізацію права засудженої особи на пом’якшення покарання, так і можливість для суду врахувати при призначенні покарання обставини, які його пом’якшують (ст. 66 КК)».

Наших «БЮТ»…

Проти ухвалення законопроекту №2351а також виступив профільний парламентський комітет (з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності).

Посилаючись на негативне рішення ГНЕУ, головний «комітетник» Андрій Кожемякін у своєму висновку зазначив: «Комітет рекомендує Верховній Раді України за результатами розгляду на пленарному засіданні в першому читанні цей законопроект (реєстр. №2351а) відхилити».

До речі, співдоповідачем на парламентському засіданні (з цього питання) призначено самого Кожемякіна, що, як і Москаль, належить до опозиційної фракції «Батьківщина». Цікаво буде спостерігати, як б’ютівці з генеральськими погонами боротимуться один проти одного, незважаючи на спільне «серце».

З поправкою на афект

Особливої уваги в контексті встановлення покарання за різні види злочинів, пов’язані з умисним заподіянням людині смерті, заслуговує стан сильного душевного хвилювання (афект) особи, яка вчинила вбивство. З цього приводу навіть була ухвалена постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини» (№1 від 1 квітня 1994 р.): згідно з рішенням ВСУ, спричинення смерті у стані сильного душевного хвилювання кваліфікується тільки за ст. 116 КК (вбивство у стані афекту), навіть якщо воно й мало ознаки особливої жорстокості.

Якщо вбивство вчинене після того, як стан сильного душевного хвилювання зник, дії винного варто кваліфікувати за ст. 115 Кримінального Кодексу. Протиправна поведінка потерпілого в цьому разі може бути визнана обставиною, яка пом’якшує покарання. Важлива ознака для об’єктивної оцінки злочину – час його вчинення (цей злочин може статися й тоді, коли винний перебуває у стані афекту, що триває лише кілька хвилин).

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років (або позбавлення волі на той же строк). Проте, як свідчить статистика, звільнення від кримінальної відповідальності за вбивство, вчинене у стані афекту, на практиці не застосовується. Принаймні, досі не було жодного випадку, коли до особи, визнаної винною за ст. 116 КК, застосовували б інститут звільнення від кримінальної відповідальності. Хоча з юридичного погляду перешкод для цього немає. Так, злочин, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 116 КК, – це злочин середньої тяжкості. Отже, за його вчинення особа може бути звільнена від покарання за наявності хоча б однієї з трьох підстав: у зв’язку з передачею особи на поруки (ст. 47 КК), у зв’язку зі зміною обстановки (ст. 48 КК), у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК).

Отже, законодавство України встановлює різну відповідальність за різні види злочинів, які пов’язані з умисним заподіянням смерті людини. А тому спроба зробити Кримінальний кодекс суворішим шляхом внесення змін на кшталт передбачених проектом Москаля не витримує жодної критики. У профільному комітеті це вже зрозуміли. Останнє слово – за Верховною Радою.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ,

м. Київ

довідка «ІЗ»

«Спокуса – гірше, аніж убивство»

Об’єктивна сторона будь-якого умисного вбивства полягає в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині. Вбивство може вчинюватись шляхом не лише активної, але й пасивної поведінки.

Заборона на вбивство була одним із перших табу в людській спільноті. Багато в чому це пояснювалося потребою продовження роду та зміцнення суспільства. Свобода вбивства загрожувала людям винищенням, тому воно засуджувалось і заборонялось.

Зазіхання на чуже життя може бути виправдане лише у виняткових випадках. Для різних суспільств, культур, політичних систем ці випадки різні. Одна із заповідей Біблії свідчить: «Не убий». Водночас Закон Мойсея проголошував: око за око, зуб за зуб, душа за душу. Проте загалом навіть старозавітні правила визначали вбивство як антисуспільне діяння.

Згідно з Книгою Буття, перший убивця Каїн був покараний вічним вигнанням. У подальшому за такі діяння загрожувала смерть: «Хто вдарить людину так, що вона помре, той буде страчений, а якщо хто з наміром уб’є ближнього підступно (і прибіжить до жертовника), то і від жертовника Мого (Божого) забери його на смерть».

Своєю чергою, мусульманські норми та правила, закріплені в Корані, не передбачають покарання за вбивство невірного: «І вбивайте їх, де зустрінете, адже спокуса – гірше, аніж убивання». Водночас убивство правовірного повинне каратися смертю (за законами шаріату).

У зібранні законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.) написано:

«Якщо жінка дозволила вбити свого чоловіка через іншого чоловіка, то цю жінку повинні посадити на палю». Збереглися літописи про факти підступного вбивства і в історії Київської Русі. Особливо відзначився Святополк: після смерті князя Володимира він вирішив «замовити» своїх братів, щоб правити самому.

У сучасній теорії кримінального права немає єдиного розуміння поняття вбивства. Згідно з Кримінальним кодексом, ідеться про умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

друкувати