П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
06/10/2013 15:58

Штрафом – по нацизму

Незважаючи на рух України до Європи, певні проблеми в нашій країні не втрачають актуальності, ба більше – вони ще й посилюються. Ворожнеча на расовому або національному ґрунті зазвичай набуває прояву в контексті діяльності радикальних угруповань і політсил, які сповідують ідеологію поділу людей за тими чи іншими ознаками. Як боротися з такими явищами, якщо до кримінальних покарань ці діяння «не дотягують»?

З метою оперативного реагування

Найближчим часом Верховна Рада може наділити органи внут­рішніх справ ще однією функцією: складати протоколи про адміністративні правопорушення, пов’язані з пропагандою ідей нацизму. Про це свідчить законопроект № 1146, підготовлений народним депутатом Олександром Фельдманом (фракція «Партії регіонів»). Ідеться про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

На думку автора, положення КУпАП треба доповнити статтею 173-3: «Публічний показ або розповсюдження (роздавання, майновий найм, побутовий чи комерційний прокат, обмін тощо) атрибутики, символіки, друкованих чи аудіовізуальних матеріалів про нацизм без його засудження, – тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією зазначеної атрибутики, символіки або матеріалів».

За виготовлення (тиражування та збут) символіки, друкованих чи аудіовізуальних матеріалів, що мають відношення до нацизму, «світить» ще більший штраф: від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією зазначеної атрибутики, символіки або матеріалів. Отже, за рекламування нацизму штрафуватимуть на суму від 340 до 3 400 грн.

Згідно з проектом, під нацизмом варто розуміти сукупність ідей і теорій, «спрямованих на обґрунтування винятковості, переваг або неповноцінності, дискримінації певних людей за ознаками ста­ті, мови, кольору шкіри, релігійних уподобань, соціально-еко­но­мічних можливостей, расової або етнічної належності».

На думку Фельдмана, треба законодавчо закріпити ще од­не поняття – «засудження на­циз­му»: йдеться про висловлювання (в ус­ній, графічній та іншій загальнозрозумілій формі) негативного ставлення до цього явища (зокрема заперечення, застереження і критика таких ідеологій).

Свою позицію законодавець обґрунтовує в пояснювальній записці: «Необхідно звернути увагу на специфічність діяльності, пов’яза­ної з пропагандою нацизму. З одного боку, безпосередньо така діяльність не призводить до скоєння злочинів, хоча й створює мотивацію для цього. З іншого – поширення знань про нацизм може здійснюватись у формі демонстрування або розповсюдження відповідних матеріалів, зокрема нанесення на поверхні чи роздавання серед перехожих. Відповідно, боротьба з такими правопорушеннями вимагає від органів правозастосування оперативнішого реагування, ніж це можливо в рамках кримінально-проце­суаль­них заходів».

З точки зору нашого сьогодення простежується певна невідповідність між де-факто і де-юре. Зокрема, поширення інформації про нацизм – досить серйозна загроза для громадського порядку. Але в тому-то й проблема, що на такі дії правоохоронні органи не можуть реагувати як на прояви суспільної небезпеки, характерної для вчинених злочинів. Отже, відповідальність за таку пропаганду доцільно закріпити не лише в кримінальному, а й в адміністративному судочинстві (насамперед, у КУпАП).

Зауваження експертів

В Основному Законі України чітко й недвозначно закріплена заборона проявів міжетнічної, релігійної та іншої суспільної нетерпимості: ст. 24 містить загальне правило про недискримінацію, а ст. 37 спеціально забороняє діяльність громадських об’єднань, спрямованих на розпалювання ворожнечі.

Отже, виходячи з конституційних вимог, ідея нардепа Фельдмана може послугувати ще одним юридичним інструментом для вста­новлення відповідальності за публічний показ або розповсюдження символіки та матеріалів про нацизм (без його осуду). Проте сам проект ще потребує суттєвого доопрацювання.

Про це свідчить висновок головного науково-експертного управління (ГНЕУ) Верховної Ради: «Поняття нацизму, яке дається у примітці 1 до ст. 173-3 КУпАП (у редакції проекту), не містить у собі певних, чітко визначених специфічних рис, які б однозначно відрізняли його від таких понять, як геноцид, расизм, націоналізм, шовінізм, фашизм, апартеїд, екстремізм, неонацизм, ксенофобія, антисемітизм (з точки зору винятковості, переваг або неповноцінності, дискримінації певних людей за ознаками статі, мови, кольору шкіри, релігійних уподобань, соціально-еконо­мічних можливостей, расової або етнічної належності)».

Тобто таке визначення нацизму може спричинити небажану плутанину з іншими негативними явищами й поняттями. Ще одне «але»: згідно з проектом нацизм визначається як сукупність уявлень, ідей, припущень, теорій. Проте самі по собі думки (почуття, уявлення чи погляди) не можуть вважатися пра­во­порушенням. Очевидно, потрібно вести мову про конкретні дії, спрямовані на розпа­люва­ння міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, скоєння на­силь­ниць­­ких дій за національною ознакою.

У такому разі запропоновані норми, продиктовані новою статтею 173-3 КУпАП, треба розглядати з урахуванням вимог ст. 161 КК (умис­ні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі, приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями).

Поняття «нацизм» потрібно відрізняти і від геноциду (ст. 442 КК), і від пропаганди війни (ст. 436 КК), і від умисного знищення святинь (ст. 179 КК), і від перешкоджання здійсненню релігійного обряду (ст. 180 КК). Крім того, досить абстрактні формулювання, використані в проекті, практично не містять обмежень і створюють можливість застосовувати цей Закон із будь-якого, навіть незначного приводу.

 

А баба Яга – проти!

Як стверджують експерти ГНЕУ, зазначена в проекті вимога щодо обов’язкового засудження нацизму (під час публічного показу або розповсюдження матеріалів) дає змогу притягати до відповідальності досить широке коло осіб, які не мають прямого стосунку до такої пропаганди. Серед них можуть бути й ті, хто займається видаванням книжок історичного та науково-технічного змісту про збройні сили довоєнної Німеччини, а також особи, які демонструють кінохроніку часів Другої світової війни, кінофільми і спектаклі про Гітлера, а також зберігають атрибутику того ж Вермахту у приватних колекціях. Зі змісту самого законопроекту незрозуміло: яку саме символіку слід розглядати як нацистську? Символіку Третього Рейху чи ще якусь? 

Зважаючи на ці та інші зауваження ГНЕУ, ідея депутата Фельд­мана не знайшла підтримки у профільному парламентському комітеті (з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності). У висновку, підписаному голов­ним «комітетчиком» Андрієм Ко­же­м’якіним, наголошується, що законопроект потрібно «повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання».

У своєму рішенні Кожем’якін спирається на те, що в Україні вже створено законодавчу основу для протидії проявам нацизму – Кримінальний кодекс (який встановлює покарання за подібні дії). Так, це правда. Але не вся. Як уже зазначалося, за нинішніх умов правоохоронці не можуть нікого притягати до відповідальності, наприклад, за поширення інформації про нацизм: таке інформування не вважається злочинним і не розцінюється як прояв суспільної небезпеки.

Згідно з чинним законодавством, неможливо реагувати на рекламування нацистів у рамках кримі­нально-процесуальних заходів. У даному випадку доцільніше запровадити адміністративне покарання. Адже оформити протокол про правопорушення набагато простіше, аніж застосувати відповідну статтю КК і довести справу до суду.

З огляду на це виникає запитання: чому профільний парламентський комітет відразу поспішив «поховати» законопроект № 1146? Можливо, причина криється в тому, що автор цього документа належить до пропрезидентської більшості (фракції регіоналів), а головний «комітетчик» – до парламентської меншості (фракції «Батьківщина»)?

Не хотілося б акцентувати увагу на політичних розбіжностях і розбірках, які характерні для різних парламентських фракцій і груп. Але факт, як то кажуть, – річ уперта: Верховна Рада шостого (попереднього) скликання ухвалила в першому читанні аналогічний (антинацистський) законопроект № 2024, автором якого був той самий Фельдман…

 

Тривога Європарламенту

Ризикнемо припустити, що шанси на реалізацію законопроекту № 1146 у парламенті таки є. Причина загальновідома: на вітчизняному обрії вимальовуються контури чергових президентських пере­гонів-2015. І не треба бути видатним політологом, щоб побачити очевидну річ: серед виборців (насамперед, східної частини країни) вже давно озвучуються сумні прогнози про те, що станеться в разі приходу до влади українських праворадикалів, довкола яких не стихають скандали із присмаком «наці».

Ще в грудні 2012-го Європарламент прийняв поправку до тексту резолюції щодо ситуації в Україні: у ній ідеться про стурбованість зростанням націоналістичних настроїв, виражених у підтримці партії «Свобода» (європейці закликали українських політиків відмовитися від співпраці з цією праворадикальною силою). А вже на початку червня 2013-го регіонал Нестор Шуфрич публічно звинуватив «людей Тягнибока» у співпраці з нацистами, пославшись на зустріч «свободівця» Михайла Головка з представниками Націонал-демо­кратичної партії Німеччини.

Через місяць члени ізраїльського кнесету (парламенту) направили президентові Європарламенту Мартіну Шульцу листа: «Вже більше півроку ми отримуємо тривожні повідомлення про те, що націоналістичні настрої в Україні зростають і підігріваються неонацистським об’єд­нанням «Свобода», яке отримало більше 10% голосів на останніх парламентських виборах. Це люди, що черпають натхнення в нацистських ідеях і відкрито підтримують масові вбивства, що здійснювалися українською дивізією СС у роки Великої Вітчизняної війни».

Урешті-решт самого Тягнибока так і не запросили на нещодавнє, серпневе, засідання Комітету у закордонних справах Європарламенту. Можливо, саме з цієї причини він і поспішив повідомити про відкриття представництва своєї партії в Брюсселі. А що з того вийде?

Звернімо увагу на партійну програму «Свободи». Зокрема, у першому розділі («Влада і суспільство») наголошується на тому, щоб «встановити в паспорті та свідоцтві про народження графу «національність»». А в шостому розділі («Історична справедливість») записано ще одне партійне завдання: «Вказати у Конституції України, що правонаступність сучасної Української Держави була започаткована ще в Київській Русі, продовжена Галицько-Волинським князівством, …Українською Державою, відновленою Актом 30 червня 1941 року…».

Як відомо, цей Акт був проголошений в окупованому німецькими військами Львові на зборах, які були підтримані не лише членами ОУН-УПА, а й вояками батальйону «Нахтігаль» – першого з іноземних легіонів Вермахту, створеного ще до початку радянсько-німецької вій­ни та використаного для нападу на СРСР. Члени легіону вірили, що німецька військова підготовка та досвід допоможуть їм у здобутті незалежності України. Більшість із них у подальшому стали провідними діячами ОУН-УПА.

Очевидно, у цій ситуації українському істеблішменту варто керуватися рішенням Нюрнберзького процесу, який засудив злочини нацизму і став відправною точкою в розвитку сучасного міжнародного права.

 

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, м. Київ

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті