Спасителі маленького янгола

У Шостці, що на Сумщині, родина місцевого міліціонера вже кілька років допомагає дев’ятилітньому Владику долати страшну недугу. У дитини тяжке захворювання кісток: вони такі крихкі, що навіть найменше навантаження на них призводить до перелому. Рідна мати хлопчика зловживає спиртним, тому не надто переймається здоров’ям сина. Однак завдяки зусиллям майора міліції Костянтина Боброва та його дружини Тетяни нині Владику надають допомогу найкращі місцеві та столичні лікарі.

Попри постійну зайнятість на службі – Костянтин очолює слідчий відділ Шосткинської міліції, а Тетяна працює головним бухгалтером на хлібокомбінаті, – подружжя Бобрових щодня намагається викроїти бодай годину для поїздки в село Клишки. Там на них чекає хлопчик, якого вони за останні два роки звикли вважати рідним сином. Побачивши на порозі «тьотю Таню» та «дядю Костю», малий усміхається. Разом вони збирають кубика-рубіка, переглядають мультики й мріють про швидке одужання Владика. У свої дев’ять років він не ходить і майже все життя перебуває в гіпсі. Вперше перелом кісток у дитини стався у вісім місяців. Відтоді з таким же діагнозом він потрапляв до лікарні понад десять разів.

«У нас із чоловіком два сини, а тепер ще й третій з’явився, – посміхається Тетяна. – Ви тільки подивіться, які в нього очі! Вони ж сяють, наче сонце! Познайомилися ми з Владиком у лікарні. У свій день народження я пішла туди відвідати подругу. Поки ми з нею розмовляли, у сусідній палаті постійно плакав хлопчик – він не замовкав ні на хвилину. Мені сказали, що це – один із маленьких пацієнтів, за яким мати практично не доглядає. Повернулася додому, а дитина з голови не йде. Наступного дня купила іграшкового ведмедика й знову пішла до лікарні – тепер уже в іншу палату. Медики попередили, що хлопчик наляканий та відлюдкуватий, може не піти на контакт. Тому я постукала у двері, прочинила їх і, показавши іграшку, попросила дозволу зайти. Владик усміхнувся й дозволив. Так розпочалося наше знайомство. Наступного разу я принесла ноутбук, куди мої діти записали багато мультиків та ігор, і малий припинив плакати. Ведмедика він назвав іменем Бо й тепер свято вірить, що той його вилікує».

Тетяну неабияк вразило ставлення матері до рідного сина. 30-річна жінка полюбляє випити й майже не переймається здоров’ям такої хворої дитини. За час лікування Владика вона лише кілька разів з’явилась у лікарні. Востаннє – у день виписки.

«Про хлопчика мені розповіла дружина, – пригадує Костянтин. – Вона була як не своя. Хвилювалась, що вдома за ним нікому буде доглядати, і ми поїхали до малого в село. Побачене там шокувало. У кімнаті – безлад, дитина негодована, а матір п’яна… Довелося залучити соціальні служби. Поки вони розбиралися з ненькою, малий переїхав до нас. Діти прийняли його дуже добре, особливо молодший. Вони з Владиком однолітки».

Подружжя розуміло: їхньому підопічному потрібне серйозне й тривале лікування. Тому Боброви одразу повезли його до Києва, де Владика оглянули найкращі ортопеди та травматологи. Вони підтвердили діагноз шосткинських лікарів й запропонували провести кілька складних операцій. У надзвичайно крихкі кістки дитини ввели металеві стрижні, щоб уникнути переломів у майбутньому. Нині хлоп’я перебуває в Шостці під опікою медиків, які займаються з ним за програмою реабілітації.

У своєму бажанні допомогти бідолашній дитині Тетяна та Костянтин знайшли багато однодумців. Їх підтримали колеги, місцеві підприємці, медики, вчителі школи, де за індивідуальною програмою навчається Владик. Йому вже придбали інвалідний візок для прогулянок вулицею, подарували комп’ютер, а також збирають гроші на подальше лікування.

«Тепер головна проблема хлопця – повна байдужість матері до його долі, – розповідає міліціонер. – Скільки б ми не приділяли йому уваги, скільки б не дарували душевного тепла, воно все одно не замінить материнської любові. Окрім Владика, в жінки є ще менша дочка. Проте, через, м’яко кажучи, неправедний спосіб життя неньку позбавили права виховувати дівчинку. Тепер вона в дитячому будинку. Якщо жінка не візьметься за розум, така ж доля може спіткати і її сина. А для нього це стане справжнім ударом. Попри все, він обожнює рідну матір».

Нині соціальні служби та правоохоронні органи працюють із матір’ю хлопчика, прагнучи створити в їхній родині сприятливий мікроклімат для життя й розвитку дитини. Вчителі проводять із Владиком індивідуальні заняття, а невтомна родина Бобрових намагається оточити його любов’ю й продовжує роботу зі збору коштів на лікування. Подружжя стверджує: хлоп’я дуже змінилося, від вчорашньої відлюдкуватості не залишилось і сліду. Дитина усміхається й вірить в одужання. А значить, усе буде добре.

Ельвіра БІГАНОВА,

Сумська обл.

друкувати