Усміхніться! За вами підглядають…

«Покарати не можна підглядати» – такий вислів напрошується у зв’язку з появою в профільному парламентському комітеті двох законопроектів, які суперечать один одному: перший забороняє проводити візуальне спостереження, другий – передбачає обов’язкове використання відеореєстратора для водіїв авто. Хоч би як дивно, ці «різновекторні» дітища мають спільного «батька»…

Штрафувати і саджати

Ще наприкінці квітня народний депутат Геннадій Москаль разом зі своїм колегою Віталієм Яремою зареєстрували в парламенті законопроект № 2940 (щодо встановлення кримінальної відповідальності за незаконне здійснення візуального спостереження за особою).

На думку обох нардепів, Кримінальний кодекс потрібно доповнити статтею 163-1 такого змісту: «Незаконне здійснення візуального спостереження за особою в публічно доступних місцях – карається штрафом від п’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850–3 400 грн) або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі до трьох років…».

Згідно з проектом, ті ж самі дії, вчинені проти державного (громадського) діяча або вчинені правоохоронцем (з використанням відеозапису, фотографування та спецзасобів для спостереження), – караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних «мінімалок» (3 400–17 000 грн) або обмеженням волі на строк від трьох до семи років, або позбавленням волі на той самий строк. Якщо ж такі дії завдали істотної шкоди інтересам громадян або юридичних осіб, то винуватцям загрожує доволі тривале перебування за ґратами – від семи до десяти років.

Ще одна новела законопроекту – примітка до запропонованої статті 163-1 КК: «Під візуальним спостереженням за особою розуміється цілеспрямоване негласне або відкрите, але всупереч її волі, візуальне стеження (слідкування) за особою протягом певного проміжку часу з метою збирання, перевірки, фіксації на матеріальних носіях та подальшого використання або передачі третім особам інформації про неї, місце її знаходження, її дії тощо, у тому числі під час проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій».

Проте такий «візуальний» підхід породжує більше запитань, аніж відповідей. По-перше, статтю про негласне стеження можуть «пришити» навіть парламентському журналісту, який фіксує нардепів без їхнього дозволу (наприклад, проводить відео- чи фотозйомку сесійного залу, перебуваючи в ложі преси), а потім продає цю інформацію іншим (юридичним) особам – газетам, інтернетсайтам тощо. По-друге, текст проекту № 2940 має певні «нестиковки»: оскільки новоспечена стаття 163-1 КК наголошує саме на незаконному візуальному спостереженні, то з примітки до неї випливає, що таким (незаконним) спостереженням за особою є стеження «всупереч її волі». Звідси незрозуміло, навіщо автор «приплів» до примітки ст. 163-1 КК негласні слідчі (розшукові) дії, яким відведено цілу главу Кримінального процесуального кодексу (статті 60–275 КПК): такі дії проводяться на підставі судового рішення в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.

Також варто врахувати, що сувора відповідальність за втручання в особисте життя вже передбачена Кримінальним кодексом: за такий злочин (ст. 182 КК) загрожує не лише штраф у розмірі 500–1 000 неоподатковуваних «мінімалок»

(8 500–17 000 грн), а й навіть позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років.

Москаль проти…Москаля?

Як вважають пани Москаль і Ярема, візуальне спостереження з використанням відеозапису (чи фотозйомки) – це таємна слідча дія. Отже, ведення будь-якої фіксації без дозволу особи розцінюється як вторгнення в її особисте життя.

У такому разі порушником нового «візуального» закону може стати будь-який водій, який використовує відеореєстратор для запису ситуації на дорогах чи спілкування з інспектором ДАІ. До речі, нещодавно такий прецедент стався в Австрії: відомство із захисту інформації не дозволило місцевому жителю встановити реєстратор у салоні авто, оскільки на відео можуть потрапити обличчя людей і реєстраційні знаки автомобілів.

Проте нардеп Москаль має свою думку щодо цієї проблеми. У травні він зареєстрував ще одне своє «дітище» – законопроект № 2965, в якому «візуальний» підхід представлено з точністю до навпаки: згідно з черговим «ноу-хау», водії зобов’язані використовувати відеореєстратор. Ось така «різновекторність»: те, що забороняє один документ, дозволяє (і зобов’язує) інший.

Суперечності між обома проектами можуть призвести й до суперечностей між різними нормами й положеннями кримінально-процесуального законодавства. Як уже зазначалося, запропонована стаття 163-1 КК передбачає покарання за незаконне візуальне спостереження. Попри це, нардеп уже хоче доповнити статтю 99 КПК новим абзацом: «Відеозаписи автомобільного відеореєстратора за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті (тобто відомостей, які містять зафіксовані зображення. – Ред.), вважаються документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як допустимі докази».

При цьому Геннадій Москаль також пропонує внести зміни до статті 16 Закону України «Про дорожній рух»: у ньому сказано, що водій зобов’язаний «під час експлуатації автомобіля використовувати відеореєстратор».

Як з’ясувалося, з такою ідеєю нардепа не погоджується головне науково-експертне управління (ГНЕУ) Верховної Ради: «…Звертаємо увагу на те, що за певних обставин відеореєстратори можуть бути визнані пристроями для негласного спостереження, що порушують права інших осіб на недоторканність приватного життя, і дозволені для використання лише державними структурами, яким законом надано право на таку діяльність. Саме такий підхід до використання на транспортних засобах відеореєстраторів має місце в деяких європейських державах. Наприклад, в Австрії саме з цих підстав за самовільне встановлення відеореєстратора передбачений штраф. Принагідно вважаємо за необхідне зазначити, що на розгляді Верховної Ради України наразі перебуває законопроект № 2940 від 26 квітня 2013 року, відповідно до якого пропонується встановити кримінальну відповідальність за незаконне здійснення візуального спостереження за особою в публічно доступних місцях…».

Як стверджують експерти ГНЕУ, відеореєстратор не є обов’язковим та конструктивно необхідним елементом транспортного засобу (який впливає на роботу авто чи безпеку водія та пасажирів). З огляду на це, положення законопроекту № 2965 потребують узгодження з чинним законодавством про використання негласних засобів одержання інформації.

Розбіжності

між кодексами

Незважаючи ні на які законодавчі «ноу-хау», популярність відеореєстраторів серед автомобілістів продовжує зростати. Адже ці пристрої допомагають з’ясувати істину під час дорожньо-транспортної пригоди, а також у спірних ситуаціях із водіями або працівниками ДАІ. За таких обставин зафіксована відеоінформація може бути не лише необхідною, а й навіть безцінною.

Нині на багатьох відеореєстраторах передбачена можливість під’єднання до комп’ютерної мережі (для передавання відеозображень на комп’ютер віддаленого користувача). Здебільшого вони кріпляться в автосалоні й через лобове скло знімають на відео дорожній рух. Необхідність появи такого приладу викликана збільшенням щільності транспортного потоку.

У багатьох випадках відеореєстратори допомагають розкривати злочини, а також захищають водіїв від необґрунтованого притягнення до відповідальності (під час ДТП, безпідставного звинувачення, шахрайств на дорозі). Як свідчить практика, витрати на придбання відеореєстратора з надлишком компенсуються в разі потрапляння в неприємну ситуацію на автодорогах.

Встановивши автомобільний відеореєстратор, водій певним чином гарантує собі безпеку. Звісно, від неприємних ситуацій сама наявність приладу не застраховує. Але, якщо станеться якась аварія, то його записи допоможуть розібратися в ДТП і встановити її справжнього винуватця. Щоправда, тут є певні законодавчі розбіжності між «візуальними» положеннями Кримінального процесуального кодексу (в якому немає норм щодо використання відеозаписів як допустимих доказів) та Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

Згідно з чинною статтею 65 КПК, доказами в кримінальній справі є лише дані, які встановлюються показаннями свідка чи потерпілого, висновком експерта, протоколами слідчих, результатами оперативно-розшукових заходів, речовими доказами та іншими документами (серед яких відеофіксація не згадується). Водночас у статті 251 КУпАП до переліку доказів також віднесені показання «технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху».

Якщо керуватися Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 80 КАСУ), то «речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, які мають значення для справи». Водночас наявність відеореєстратора ще не означає, що його запис буде взятий до уваги під час розслідування адміністративної чи кримінальної справи. І КПК (ст. 67), і КУпАП

(ст. 252) наголошують: посадові особи оцінюють докази «за своїм внутрішнім переконанням», а тому ніякі докази для суду, прокурора чи слідчого «не мають наперед встановленої сили».

Хоча, звичайно, з такими юридичними нормами можна посперечатися: автоматична відеофіксація – це зовсім інша форма притягнення до відповідальності. Її особливість полягає в тому, що людський фактор повністю унеможливлюється. Отож постає запитання: чи можна оцінювати «докази за своїм внутрішнім переконанням», коли йдеться про цілком об’єктивні процеси (речі), які абсолютно не залежать від нас?

Отже, виникає доволі цікавий парадокс: з одного боку в нашому правовому полі немає підстав для заборони відеоспостережень (відеозаписів), з іншого – українська Феміда не має чіткої судової практики щодо використання відеореєстрів. Зрештою, використання негласних засобів одержання інформації ще потребує законодавчого вдосконалення в стінах Верховної Ради. На жаль, окрім двох суперечливих проектів (№ 2940 і № 2965), народні обранці більше нічим похвалитися не можуть…

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ,

м. Київ

друкувати

Коментарi

Replica Handbags 09/09/2014 12:01
This Louis Vuitton handbags contains two compartments, which are separated by a Moncler Jackets center snap-flap pocket that resembles an envelope clutch.
coach outlet 06/03/2014 3:36
coach outlet , coach outlet , coach outlet
Sarah Palin 16/08/2013 4:42
Щоправда, тут є певні законодавчі розбіжності між «візуальними» положеннями Кримінального процесуального hermes replica кодексу (в якому немає норм щодо використання відеозаписів як допустимих доказів) та Коде
chanel replica 16/08/2013 4:40
яким відведено цілу главу Кримінального процесуального кодексу (статті 60–275 КПК): такі дії проводяться на підставі судового рішення в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством