Символ Перемоги
Величний Меморіал над Дніпром проектували й споруджували впродовж кількох років: перший його ескізний проект датовано 1973-м. Будівництво перебувало на постійному контролі у ЦК Компартії УРСР – ним опікувалося все Політбюро на чолі з першим секретарем В. В. Щербицьким, – та у Раді Міністрів на чолі з О. П. Ляшком.
…Роботи розпочалися 1974-го. Керувати ними доручили народному художнику СРСР Є. В. Вучетичу, який запропонував увінчати комплекс величезною фігурою Батьківщини-Матері. Місце підібрали на високих пагорбах сивочолого Славутича. Але сталося непоправне: Вучетич передчасно пішов із життя. Його задум щодо створення Меморіального комплексу втілював у життя авторський колектив архітекторів та скульпторів з Москви й Києва в складі В. Д. Єлізарова, Є. М. Стамо, В. З. Бородая, Ф. М. Согояна, Г. М. Кислого та інших. Саме їм довелося пройти весь шлях – аж до найдрібніших деталей реалізації проекту.
Всі роботи проводили в Києві. У них брали участь сотні архітекторів, конструкторів, будівельників найрізноманітніших спеціальностей; науковці десятків науково-дослідних і академічних інститутів. Комплекс будував увесь Радянський Союз! Унікальне обладнання поставляли підприємства Москви, Ленінграда, Красноярська, Краматорська, Свердловська, Волгограда, Улан-Уде, Кривого Рогу, Ташкента, Нальчика… Активну участь у процесі брали підприємства столиці України. Основні роботи виконували зодчі «Діпромісту», будівельники тресту «Київміськбуд-4» та робітники заводу ім. Паризької Комуни, а також науковці Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона…
1977 року скульптура «Батьківщина-Мати» в гіпсі, в 1/9 натурального розміру, була готова. Грандіозний задум узявся матеріалізувати київський завод ім. Паризької Комуни. Тривалі пошуки привели до висновку: зводити монумент треба з листової нержавійної сталі завтовшки півтора міліметра.
Але у світі не існує суцільнометалевих скульптур, отже, і досвіду їхнього створення немає. Треба було самостійно розв’язати безліч великих і малих проблем. Наприклад, таку: повсякчас над Дніпром «гуляють» шестибальні вітри, що часто переростають у шторми. Тобто потрібен каркас, здатний витримувати тиск найсильнішого повітряного потоку без будь-яких наслідків для скульптури. Крім того, на широті Києва перепади температур сягають 60 градусів за Цельсієм, від чого скульптура мусить скорочуватись і видовжуватися принаймні в межах півметра. Як зробити так, щоб ця зміна довжини не деформувала монумента й не створювала перенапруження конструкцій?
Ці та інші проблеми були успішно розв’язані. Скульптуру поділили на двадцять один блок. Кожен із них збільшували окремо. Нижчі – за допомогою сітки координат, решту – виліпили в натуральну величину. Потім кожен із блоків розділили на кілька частин, завантажили їх на трейлери й вивезли на дніпровські кручі.
Монумент справді вийшов грандіозний: 62-метрову постать жінки зі щитом і мечем у руках установлено на конусному п’єдесталі заввишки 40 метрів.
Скульптура «Батьківщина-Мати» – це унікальна суцільнозварна сталева споруда, яка складається з трьох шарів: основного сталевого каркаса вагою понад 280 т, допоміжного каркаса з обшивкою вагою 108,2 т і 70-тонної обшивки з півтораміліметрової нержавійної сталі. Монтаж блоків здійснював спеціальний кран, який підняли на 40-метрову висоту. Загалом під час монтажу зроблено близько 30 км зварювальних швів! Дивлячись на скульптуру з землі, важко повірити, що, наприклад, щит, який тримає сталева жінка, має розміри 12 х 8 м; довжина меча в правиці сягає 16 м, а його маса (як і щита) – 12 тонн!
До речі, на найвищій точці меча є спеціальний пристрій для гасіння коливань вітрового навантаження. Для пересування людей і технічного обслуговування всередині скульптури змонтовано два унікальних ліфти – один рухається вертикально, інший – під кутом. На висоті 36 м обладнано оглядові майданчики для відвідувачів.
Статуя Батьківщини-Матері віншує складний монументальний ансамбль, що розміщений на понад 10 гектарах і включає в себе споруди, оглядові майданчики, скульптурні групи із бронзи та каменя.
Шлях до пам’ятника відкривається від старовинних Московських воріт поблизу кріпосних земляних валів, що колись захищали Київ із півдня – пройшовши їх, можна розглянути весь архітектурно-монументальний ансамбль. Бачимо бойові машини, які громили ворога в дні війни, пласку чашу, де у дні всенародних свят багровіє Вогонь Слави, і статую Батьківщини-Матері…
Прикметне місце в комплексі Меморіалу належить просторовій галереї, що є своєрідним переходом від сходів до головної площі з алеєю міст-героїв Перемоги і власне споруди музею і складається з 70 бронзових 4-5-метрових фігур. Дотримуючись певної послідовності та стриманості в художньо-стилістичних засобах задля створення узагальненого образу воюючого народу, автори прагнули максимально індивідуалізувати кожен персонаж, вдаючись до найрізноманітніших пластичних прийомів і композиційних побудов. Бронзові постаті прикордонників, нескорених мирних жителів, підпільників, партизанів, трудівників тилу, виконані в техніці барельєфа й горельєфа, захоплюють своєю експресією, силою, переконливістю.
Ввійшовши під склепіння галереї, занурюючись у її простір, відчуваємо певну тривогу: здається, що тінь війни закриває небо, яке лишень щойно піднімалося над нами всією своєю невимірною світлою висотою. Декілька кроків – і ось уже не видно за гранню темряви статую звитяжної Батьківщини, немов відсунуто в незвідану даль війни…
Образи воєнного лихоліття обступають нас у всій суворій правді. Але ось в одному із колодязів, пробитих у склепінні галереї, раптом виринає статуя: вона видніється лише наполовину і від цього здається ще недосяжно далекою. Але вона є, її ребристі відблиски падають у напівтемряву галереї, певним чином впливаючи на всю її атмосферу, надаючи нового змісту її скульптурному ансамблю; видніються і нескінченні далі землі та неба, і велична, звитяжна Мати-Вітчизна. Тут «внутрішній» час монумента, що символізує шлях до Перемоги, тобто час минулий, перетинається з нинішнім, абсолютним: історія і сучасність зливаються воєдино; день нинішній трансформується, збагачений пам’яттю минулого…
Складне завдання поставало перед скульпторами – продовжити монументальну оповідь, вивівши її з галереї на загальну площу, де розміщено багатофігурні скульптурні групи. Трудівники тилу, зображені в галереї, передають зброю бійцям Червоної Армії. Розміщена біля порталу галереї чотирифігурна композиція ніби виривається з пагорба як породження незламної сили воїнства, як закономірний розвиток історичних подій.
Розміщена посеред рукотворного водоймища 35-метрова скульптурна група «Форсування Дніпра», що складається з 15 бронзових фігур, – значне досягнення монументальної пластики, яке засвідчує невичерпні можливості творів мистецтва, що нарівні з історичними документами передають правду епохи: чіткі динамічні силуети, напружений ритм яскраво відтворюють атмосферу вирішального наступу, коли потрібна лише перемога, хоча б і ціною життя…
Головний експозиційний корпус музею – триповерхова споруда, врізана в пагорб, на якому височить на п’єдесталі «Батьківщина-Мати» – монумент, який увібрав у себе найкращі риси й характер берегині життя, жінки-войовниці, захисниці всього сущого. Головна експозиція акумулювала в собі понад 15 тисяч унікальних музейних експонатів, що розміщені на площі 5 тис. квадратних метрів. За розмірами та значенням фондових колекцій музей є одним із найбільших в Україні – його зібрання, яке постійно поповнюється, нині нараховує близько 400 тисяч музейних предметів.
Ось вона стоїть – наша, рідна Вітчизна-Мати – на дніпровській кручі, тієї щасливої миті, коли ворога вже повалено, а щит і меч піднесено в пориванні переможному, радісному… Її видно здалеку. Вона вражає своїми величчю і красою, чистотою і святковістю.
Але підійдімо до світлої жінки ближче. Подолавши кількасот сходинок, ступаємо на священний пагорб. Зводимо очі на гігантесу-воїна – і неодмінно знімаємо капелюха. Мабуть, ще й тому, що зблизька дивитися на цей витвір, виплеканий уявою митця й втілений у життя плідним союзом мистецтва, науки та робітництва, не скинувши головного убору, не можна.
…У її світле і просте обличчя пильно вдивляються ветерани. Можливо, десь на Полтавщині жінка з такими рисами виносила їм цеберко води? А може – зустрічали її на Волині, у медсанбаті, в білому халаті медсестри? Чи бачили її неживою у вщент спаленому селі на Чернігівщині? Одне слово, жінки з такими обличчями і з такими руками й тепер живуть поруч із нами. Вони з любов’ю до всього живого народжують і вигойдують дітей; вони тяжко працюють і піклуються про своїх рідних. І тільки зловісна тінь нацизму змусила їх взяти в руки зброю – щит і меч…
Шлях до Перемоги – грізний і водночас героїчний – став темою художньо-архітектурного ансамблю над Дніпром, основою його сценарію. Вічно стоятиме над стародавнім Києвом Батьківщина-Мати, нагадуючи всім живим про наші небачені жертви, про нашу Велику Перемогу, про нашу невмирущу любов до Вітчизни і нашу незгасну Пам’ять…
Іван КОВАЛЬЧУК,
генеральний директор
Меморіального комплексу
«Національний музей історії
Великої Вітчизняної війни
1941 – 1945 років»
The beautiful crystals have added the magical finishing touch to countless bridal gowns. Just get some for yourself. She asks christian louboutin outlet replica me every single day if the babies are big enough to come out of the belly so she can
Інші статті
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua