П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
12/05/2013 22:14

Символ Перемоги

Величний Меморіал над Дніпром проектували й споруджували впродовж кількох років: перший його ескізний проект датовано 1973-м. Будівництво перебувало на постійному контролі у ЦК Компартії УРСР – ним опікувалося все Політбюро на чолі з першим секретарем В. В. Щербицьким, – та у Раді Міністрів на чолі з О. П. Ляшком.

…Роботи розпочалися 1974-го. Керувати ними доручили народному художнику СРСР Є. В. Вучетичу, який запропонував увінчати комплекс величезною фігурою Батьківщини-Матері. Місце підібрали на високих пагорбах сивочолого Славутича. Але сталося непоправне: Вучетич передчасно пішов із життя. Його задум щодо створення Меморіального комплексу втілював у життя авторський колектив архітекторів та скульпторів з Москви й Києва в складі В. Д. Єлізарова, Є. М. Стамо, В. З. Бородая, Ф. М. Согояна, Г. М. Кислого та інших. Саме їм довелося пройти весь шлях – аж до найдрібніших деталей реалізації проекту.

Всі роботи проводили в Києві. У них брали участь сотні архітекторів, конструкторів, будівельників найрізноманітніших спеціальностей; науковці десятків науково-до­слідних і академічних інститутів. Комплекс будував увесь Радянський Союз! Унікальне обладнання поставляли підприємства Москви, Ленінграда, Красноярська, Краматорська, Свердловська, Волгограда, Улан-Уде, Кривого Рогу, Ташкента, Нальчика… Активну участь у процесі брали підприємства столиці України. Основні роботи виконували зодчі «Діпромісту», будівельники тресту «Київ­міськбуд-4» та робітники заводу ім. Паризької Комуни, а також науковці Інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона…

1977 року скульптура «Батьків­щина-Мати» в гіпсі, в 1/9 натурального розміру, була готова. Грандіозний задум узявся матеріалізувати київський завод ім. Паризької Комуни. Тривалі пошуки привели до висновку: зводити монумент треба з листової нержавійної сталі завтовшки півтора міліметра.

Але у світі не існує суцільнометалевих скульптур, отже, і досвіду їхнього створення немає. Треба було самостійно розв’язати безліч великих і малих проблем. Наприклад, таку: повсякчас над Дніпром «гуляють» шестибальні вітри, що часто переростають у шторми. Тобто потрібен каркас, здатний витримувати тиск найсильнішого повітряного потоку без будь-яких наслідків для скульптури. Крім того, на широті Києва перепади температур сягають 60 градусів за Цельсієм, від чого скульптура мусить скорочуватись і видовжуватися принаймні в межах півметра. Як зробити так, щоб ця зміна довжини не деформувала монумента й не створювала перенапруження конструкцій?

Ці та інші проблеми були успішно розв’язані. Скульптуру поділили на двадцять один блок. Кожен із них збільшували окремо. Нижчі – за допомогою сітки координат, решту – виліпили в натуральну величину. Потім кожен із блоків розділили на кілька частин, завантажили їх на трейлери й вивезли на дніпровські кручі.

 

Монумент справді вийшов грандіозний: 62-метрову постать жінки зі щитом і мечем у руках установлено на конусному п’єдесталі заввишки 40 метрів.

Скульптура «Батьківщина-Мати» – це унікальна суцільно­зварна сталева споруда, яка складається з трьох шарів: основного сталевого каркаса вагою понад 280 т, допоміжного каркаса з обшивкою вагою 108,2 т і 70-тонної обшивки з півтораміліметрової нержавійної сталі. Монтаж блоків здійснював спеціальний кран, який підняли на 40-метрову висоту. Загалом під час монтажу зроблено близько 30 км зварювальних швів! Дивлячись на скульптуру з землі, важко повірити, що, наприклад, щит, який тримає сталева жінка, має розміри 12 х 8 м; довжина меча в правиці сягає 16 м, а його маса (як і щита) – 12 тонн!

До речі, на найвищій точці меча є спеціальний пристрій для гасіння коливань вітрового навантаження. Для пересування людей і технічного обслуговування всередині скульптури змонтовано два унікальних ліфти – один рухається вертикально, інший – під кутом. На висоті 36 м обладнано оглядові майданчики для відвідувачів.

Статуя Батьківщини-Матері віншує складний монументальний ансамбль, що розміщений на понад 10 гектарах і включає в себе споруди, оглядові майданчики, скульптурні групи із бронзи та каменя.

Шлях до пам’ятника відкривається від старовинних Московських воріт поблизу кріпосних земляних валів, що колись захищали Київ із півдня – пройшовши їх, можна розглянути весь архітек­турно-монументальний ансамбль. Бачимо бойові машини, які громили ворога в дні війни, пласку чашу, де у дні всенародних свят багровіє Вогонь Слави, і статую Батьків­щини-Матері…

 

Прикметне місце в комплексі Меморіалу належить просторовій галереї, що є своєрідним переходом від сходів до головної площі з алеєю міст-героїв Перемоги і власне споруди музею і складається з 70 бронзових 4-5-метрових фігур. Дотримуючись певної послідовності та стриманості в художньо-стилістичних засобах задля створення узагальненого образу воюючого народу, автори прагнули максимально індивідуалізувати кожен персонаж, вдаючись до найрізноманітніших пластичних прийомів і композиційних побудов. Бронзові постаті прикордонників, нескорених мирних жителів, підпільників, партизанів, трудівників тилу, виконані в техніці барельєфа й горельєфа, захоплюють своєю експресією, силою, переконливістю.

Ввійшовши під склепіння галереї, занурюючись у її простір, відчуваємо певну тривогу: здається, що тінь війни закриває небо, яке лишень щойно піднімалося над нами всією своєю невимірною світлою висотою. Декілька кроків – і ось уже не видно за гранню темряви статую звитяжної Батьківщини, немов відсунуто в незвідану даль війни…

Образи воєнного лихоліття обступають нас у всій суворій правді. Але ось в одному із колодязів, пробитих у склепінні галереї, раптом виринає статуя: вона видніється лише наполовину і від цього здається ще недосяжно далекою. Але вона є, її ребристі відблиски падають у напівтемряву галереї, певним чином впливаючи на всю її атмосферу, надаючи нового змісту її скульптурному ансамблю; видніються і нескінченні далі землі та неба, і велична, звитяжна Мати-Вітчизна. Тут «внутрішній» час монумента, що символізує шлях до Перемоги, тобто час минулий, перетинається з нинішнім, абсолютним: історія і сучасність зливаються воєдино; день нинішній трансформується, збагачений пам’яттю минулого…

Складне завдання поставало перед скульпторами – продовжити монументальну оповідь, вивівши її з галереї на загальну площу, де розміщено багатофігурні скульп­турні групи. Трудівники тилу, зображені в галереї, передають зброю бійцям Червоної Армії. Розміщена біля порталу галереї чотирифігурна композиція ніби виривається з пагорба як породження незламної сили воїнства, як закономірний розвиток історичних подій.

Розміщена посеред рукотворного водоймища 35-метрова скульптурна група «Форсування Дніпра», що складається з 15 бронзових фігур, – значне досягнення монументальної пластики, яке засвідчує невичерпні можливості творів мистецтва, що нарівні з історичними документами передають правду епохи: чіткі динамічні силуети, напружений ритм яскраво відтворюють атмосферу вирішального наступу, коли потрібна лише перемога, хоча б і ціною життя…

Головний експозиційний корпус музею – триповерхова споруда, врізана в пагорб, на якому височить на п’єдесталі «Батьківщина-Мати» – монумент, який увібрав у себе найкращі риси й характер берегині життя, жінки-войовниці, захисниці всього сущого. Головна експозиція акумулювала в собі понад 15 тисяч унікальних музейних експонатів, що розміщені на площі 5 тис. квадратних метрів. За розмірами та значенням фондових колекцій музей є одним із найбільших в Україні – його зібрання, яке постійно поповнюється, нині нараховує близько 400 тисяч музейних предметів.

 

Ось вона стоїть – наша, рідна Вітчизна-Мати – на дніпровській кручі, тієї щасливої миті, коли ворога вже повалено, а щит і меч піднесено в пориванні переможному, радісному… Її видно здалеку. Вона вражає своїми величчю і красою, чистотою і святковістю.

Але підійдімо до світлої жінки ближче. Подолавши кількасот сходинок, ступаємо на священний пагорб. Зводимо очі на гігантесу-воїна – і неодмінно знімаємо капелюха. Мабуть, ще й тому, що зблизька дивитися на цей витвір, виплеканий уявою митця й втілений у життя плідним союзом мистецтва, науки та робітництва, не скинувши головного убору, не можна.

…У її світле і просте обличчя пильно вдивляються ветерани. Можливо, десь на Полтавщині жінка з такими рисами виносила їм цеберко води? А може – зустрічали її на Волині, у медсанбаті, в білому халаті медсестри? Чи бачили її неживою у вщент спаленому селі на Чернігівщині? Одне слово, жінки з такими обличчями і з такими руками й тепер живуть поруч із нами. Вони з любов’ю до всього живого народжують і вигойдують дітей; вони тяжко працюють і піклуються про своїх рідних. І тільки зловісна тінь нацизму змусила їх взяти в руки зброю – щит і меч…

Шлях до Перемоги – грізний і водночас героїчний – став темою художньо-архітектурного ансамблю над Дніпром, основою його сценарію. Вічно стоятиме над стародавнім Києвом Батьківщина-Мати, нагадуючи всім живим про наші небачені жертви, про нашу Велику Перемогу, про нашу невмирущу любов до Вітчизни і нашу незгасну Пам’ять…

Іван КОВАЛЬЧУК,

генеральний директор

Меморіального комплексу

«Національний музей історії

Великої Вітчизняної війни 

1941 – 1945 років»

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті