«Чорнобиль – наш довічний біль»
«…Чорнобиль. За цим словом – безодня людських трагедій. Подвиг і безсилля. Пам’ять і забуття. І наш довічний біль». Цими рядками починається документальний фільм «Чорнобиль – наш довічний біль», присвячений солдатам атомного фронту – учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: пожежникам, працівникам міліції та військовослужбовцям внутрішніх військ МВС України. Фільм – посвята, фільм – пам’ять, фільм – надія…
Слово «Чорнобиль» набуло лиховісного змісту 27 літ тому, коли мирної квітневої ночі почалася війна. Війна людей з нелюдським злом. Першими в неї вступили мужні вогнеборці. Заплативши найдорожчим – життям, – вони зупинили вогненну стихію, що вирувала над зруйнованим енергоблоком. Леонід Телятніков, Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Володимир Тішура, Микола Титенок – це імена героїв, яким маємо завдячувати своїм сьогоденням. Слідом за пожежниками на передову атомного фронту кинулись спеціалісти АЕС, правоохоронці. Загалом крізь ядерне полум’я зірки Полин пройшло понад 33 тис. працівників органів внутрішніх справ та внутрішніх військ МВС.
На жаль, про їхній подвиг сказано, написано, відзнято не так багато, як хотілось би. Літопис страшних подій тих днів склали офіційні зведення. Але ж за ними були реальні люди, з їхніми почуттями, переживаннями, болем... Фрагментарно все це збереглось у пожовклих від часу листах, щоденникових записах, закарбувалося на побляклих чорно-білих фотографіях, а ще – у пам’яті. Настав час зібрати ці свідчення епохи воєдино, щоб увічнити їх і передати нащадкам. Нелегку, але почесну місію – втілити це завдання в життя, – узяли на себе рідне відомство героїв-ліквідаторів – Міністерство внутрішніх справ – та Українська Асоціація «Чорнобиль» органів та військ МВС. Відтак, у день 27-х роковин трагедії на Чорнобильській АЕС світ побачить документальна стрічка, що відтворює події лиховісного квітня 1986 року. Над її створенням працювали режисери Микола Бурнос і Володимир Фесенко, композитор Мар’ян Гаденко, оператори Володимир Фесенко та Віталій Сінчак, редактор Наталія Дерев’янченко, асистент Володимир Гончаров.
Із перших секунд ми поринаємо в минуле 27-річної давнини: лунають моторошні слова запису телефонних переговорів чергових працівників станції зі спеціалізованою військово-пожежною частиною № 2 одразу після вибуху.
«Перше повідомлення про трагедію я отримав о 1 годині 40 хвилин. Зателефонував у чергову частину МВС, де вже перебував мій перший заступник – Василь Васильович Дурдинець. Я одразу ж призначив його начальником оперативного штабу МВС», – розповідає генерал внутрішньої служби України, тоді – міністр внутрішніх справ УРСР Іван Гладуш.
…Ми були не одні в тій біді. Ми були частиною великої кількості міністерств і відомств колишнього Радянського Союзу, задіяних на подолання наслідків найстрашнішої техногенної катастрофи XX століття.
Головні герої стрічки «Чорнобиль – наш довічний біль» – пожежники, працівники міліції та військовослужбовці внутрішніх військ МВС. Це люди різного віку та життєвого досвіду – від рядового до генерала. Усі вони – не лише очевидці лиха, яке чорним рядком вписане в історію, а й воїни, що несли надійну службу. Кожен із них ділиться з глядачами спогадами про пережите та побачене, розповідаючи сувору правду, неприкриту пишномовними «шатами». Їхня «жива» мова якнайкраще передає істинні відчуття, що панували тоді в епіцентрі смертельної небезпеки.
«У цій битві я був пліч-о-пліч із товаришами по службі, зі своїм командиром Леонідом Телятніковим…» – згадує Петро Шаврей, що був тоді інспектором пожежної охорони ВПЧ № 2 Чорнобильської АЕС. «Жодного відчуття героїзму, подвигу не було. Ми виконували звичайну роботу», – долучається до розмови Анатолій Бондаренко – тодішній заступник начальника державного пожежного нагляду УВС Київської області.
«Уся система добору кадрів, їхнє виховання були націлені на одне – виконання службового обов’язку. Звідси відповідальність, яку й проявили під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», – розмірковує генерал-майор внутрішньої служби Пилип Десятніков, тоді – очільник Управління пожежної охорони МВС УРСР. «Не було жодного випадку боягузтва, втечі з „лінії вогню”», – розповідає генерал-майор міліції, тодішній заступник міністра внутрішніх справ УРСР з оперативної роботи Олексій Чистяков. «Усі працювали не за страх, а за совість», – зазначає генерал-лейтенант міліції Володимир Корнійчук, який 1986-го очолював Управління міліції Київщини. «З усього колективу я була єдиною жінкою, однак мені навіть на думку не спало скористатися з того, що я належу до слабкої статі й у мене вдома двоє маленьких дітей…» – щиро ділиться Марія Бузарова, на момент аварії – начальник інспекції у справах неповнолітніх Чорнобильського РВ МВС.
Усі ці слова підтверджують кадри, зафільмовані майже три десятиліття тому. На них – ліквідатори. Вони працюють, не жаліючи себе, до самозречення: поряд із реактором, що випромінює смерть, на контрольно-пропускних пунктах, відмиваючи від радіоактивного бруду транспорт, організовуючи евакуацію жителів приреченого краю… А от – листопад 1986-го. Над четвертим блоком нарешті зведено саркофаг. Його будівничі ставлять свої підписи на стінах укриття. За кадром – голос: «Їхні батьки і діди врятували Європу від фашизму й підписалися на Рейхстагу. Ліквідатори врятували Планету від радіації й поставили підпис на стінах підкореного реактора…».
У стрічці йдеться й про долю ліквідатора Володимира Прищепи – респіраторника ППЧ № 17 м. Чорнобиля, а сьогодні – отця Володимира. Тоді, вже далекого 1986-го, він рятував людські життя, нині, волею долі, –душі.
«Коли мене виписували з лікарні, професор Леонід Кіндзельський сказав: „Тримайтеся, Вам ще лікуватись і лікуватись…”» – розповідає отець Володимир. Передбачення головного радіолога України справдилися: онкологічна хвороба, складна операція, клінічна смерть… Виринувши із небуття, Володимир Прищепа вирішив: подальше життя він присвятить служінню Господу й людям. Нині ліквідатор – настоятель храму, облаштованого в приміщенні колишнього сільмагу села Тарасівка, що на Київщині. Тепер тут за кожної нагоди збираються його побратими.
…У метушні буднів ми інколи забуваємо про тих, хто не пошкодував себе заради майбутніх поколінь, про їхні проблеми й біди. Допомагати ліквідаторам, підтримувати їх морально й матеріально – щоденний обов’язок Української Асоціації «Чорнобиль» органів та військ МВС України, очолюваної генералом внутрішньої служби України Василем Дурдинцем. Не секрет, що для цих людей, а майже всі вони мають статус пенсіонера, до того ж чимало з них інваліди, – матеріальні проблеми, квартирні негаразди перебувають на першому плані. Лише 2011-го для чорнобильців системи МВС придбано 127 квартир. Для оздоровлення й лікування ліквідаторів і членів сімей загиблих і померлих чорнобильців за підтримкою Уряду споруджено медичний реабілітаційний центр «Шаян», що на Закарпатті, та лікарню з поліклінікою в медичному реабілітаційному центрі ГУМВС України в Київській області на вулиці Вишгородській. Не забуває Асоціація й про те, що ліквідаторам потрібне й тепле слово. Як данина пошанування пам’яті полеглих у битві з атомною стихією на території МВС України зведено Меморіал слави на честь учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, створено алею «Героям Чорнобиля» у Святошинському районі столиці.
«Ми маємо потужну підтримку від керівництва держави, Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ. Тому хочу запевнити: Асоціація й надалі триматиме такий темп і буде надійною опорою для кожного ліквідатора», – зауважив в інтерв’ю творцям фільму «Чорнобиль – наш довічний біль» Василь Дурдинець.
Кажуть, що час лікує. Та рани, завдані страшним і невидимим ворогом, не загоїти. Минають роки, але біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Цей фільм – данина пам’яті й шани працівникам органів внутрішніх справ та військовослужбовцям внутрішніх військ МВС, які сповна виконали службовий і людський обов’язок. Вони врятували світ та нас у ньому. Наш обов’язок – пам’ятати.
І нехай спомини про ту квітневу ніч 1986-го стануть останніми жахливими сторінками в Українській історії.
Марія САЛЬНІК,
«Моменти»
-
28/08/2015 10:46
Кров для бойових побратимів
-
28/08/2015 10:45
У контексті домовленостей
-
28/08/2015 10:45
На Київщині – експеримент
-
28/08/2015 10:44
Технології дарують час
-
28/08/2015 10:44
Нагороди – достойним
-
17/08/2015 12:28
Мисливці за представницьким класом
-
17/08/2015 12:27
Підробки продавали в Інтернеті
-
17/08/2015 12:27
«Адідас» одеського пошиття
-
17/08/2015 12:26
«Сувеніри» з АТО
-
17/08/2015 12:12
Румунські колеги допоможуть створити гірські підрозділи Нацгвардії
Усі новиниПередрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua