П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
21/04/2013 13:23

Замах на… династії?

Боротьба з корупційними проявами чи намагання не допустити існування сімейних династій у право­охоронних органах і судах? Така дилема виникає після ознайомлення зі змістом чергової законотворчої новели, яка забороняє обирати своїм життєвим шляхом професію батьків.

Від онука – до діда

Два роки тому був ухвалений Закон «Про засади запобігання і протидії корупції». У його 9-й статті передбачені певні обмеження для представників влади, суддів і правоохоронців (зокрема органів внутрішніх справ): вони «не можуть мати в безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам».

Проте у Верховній Раді, напевно, вирішили, що цього замало. Отож і зареєстрували проект № 2069 (про доповнення обмежень щодо роботи близьких осіб). До згаданої ст. 9 «антикорупційного» закону вже хочуть внести чергові зміни (3 і 4 абзаци): «На посади в регіональних (територіальних) органах прокуратури, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та суддів у межах однієї адміні­стративно-територіальної одиниці не можуть претендувати особи, якщо хоча б в одному з цих регіональних органів у межах відповідної адміні­стра­тивно-територіальної одиниці вже працює близька їм особа.

Особа, яка працює на посаді керівника (заступника) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України або керівника їх самостійного структурного підрозділу, не може мати працюючих близьких їй осіб хоча б в одному з цих органів у межах усієї території України».

За чинним законодавством, до близьких осіб належать «подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов’я­зані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки».

Тобто виходить, що в межах своєї області члени однієї родини (від онука до діда) не можуть працювати ні в судах, ні в правоохоронних органах. Чим викликане таке «ноу-хау»?

За версією нардепа

До проекту № 2069 додається текст пояснювальної записки (за підписом нардепа Тетяни Слюз): «З набранням чинності у липні 2011 року Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» було зроблено крок до кодифікації антикорупційного законодавства. Щоправда, ухвалення вищезазначеного Закону та інших антикорупційних нормативно-правових актів практично не змінило ситуації з корупцією в Україні. Так, у минулорічному світовому «індексі сприйняття корупції», опублікованому некомерційною організацією «Transparency Inter­national», Україна посіла 144-е місце зі 176 та отримала оцінку 26 балів. Результат в 2011 році був кращий: тоді Україна отримала 27 балів. Це свідчить, що, незважаючи на запровадження нового антикорупційного законодавства, рівень корупції в Україні за останній рік зріс».

Далі в тексті цієї записки автор проекту викладає власну версію: «Одним з гострих проявів корупції в Україні є те, що в системі правоохоронних та судових органів виникають ситуації, за яких існує можливість впливу близьких осіб на службових та посадових осіб правоохоронних (судових) органів з метою викривлення об’єктив­ності або неупередженості прийняття ними рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих службових повноважень. У першу чергу це стосується посадових осіб у згаданих органах, у системі яких також працюють близькі їм особи».

Для підтвердження цих слів у пояснювальній записці наводиться ось такий віртуальний сюжет: «Наприклад, батько обіймає посаду прокурора області, син – слідчий районного відділу МВС цієї ж області. В результаті цього виникає можливість конфлікту інтересів, що спровокована особистою заінтересованістю однієї з осіб».

На завершення автор виносить свій вердикт-висновок: «Отже, актуальною причиною зростання корупційних явищ є практична недосконалість та невідповідність сучасним реаліям норм Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» стосовно обмежень су­б’єк­тів відповідальності за корупційні правопорушення щодо використання ними службового становища, роботи близьких осіб, суміщення посад та сумісництва. Тобто запроваджений механізм обмежень щодо роботи близьких осіб не в достатній мірі вирішує проблему „родинної корупції”».

 

Вимога як тотальна заборона

Як з’ясувалося, запропоновані новели суперечать не лише «антикорупційному» закону, а й здоровому глузду.Про це свідчить висновок Головного науково-експертного управління (ГНЕУ) Верховної Ради: «Із запропонованої редакції абзаців третього та четвертого частини першої статті 9 Закону випливає, що близьким особам забороняється працювати не лише в одному державному органі, а й у будь-якому з перелічених органів, а також у суді будь-якої юрисдикції в межах однієї адміністра­тив­но-територіальної одиниці. Це означає, що в основу запропонованих норм покладені не вимоги щодо усунення можливого конфлікту інтересів у близьких осіб (див. частину першу статті 9 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції»), а тотальна заборона роботи на будь-якій посаді (навіть прибиральницею) у будь-якому з названих вище державних органах у межах відповідної ад­мі­ністративно-територіаль­ної одиниці».

Мабуть, не треба бути видатним юристом, щоб усвідомити очевидну річ: запропоновані антикорупційні обмеження є надмірними, а їх аргументація (у пояснювальній записці) – недоречна й недоцільна. Звісно, цілком можливо, що є підстави, щоб закинути посадовим особам (наприклад, прокурорам чи суддям): мовляв, вони використовують свій вплив на «нижчих» колег, скажімо, із СБУ (чи інших правоохоронних органів), щоб посприяти «правильному» розслідуванню тієї чи іншої кримінальної справи. Такі випадки, можливо, й трапляються в нашому житті. Але чому в цьому разі автор проекту забуває про інше: невже використання подібного впливу актуальне лише для членів родини? Де гарантія, що під час розгляду справи в судді чи прокурора не попросять «допомоги» його далекі родичі, старі друзі, однокласники або колишні колеги?

На ці та інші моменти й звернули увагу експерти ГНЕУ: «Відтак, керуючись ідеєю, на якій побудований проект, усім цим особам також слід заборонити працювати не лише у прямому підпорядкуванні певного посадовця, а й взагалі у системі правоохоронних органів чи в судах. Але в такому разі виникає система надзвичайно широких обмежень конституційного права громадян на працю, яка не може бути виправдана інтересами боротьби з корупцією. Окрім цього, у разі заняття особою посади керівника Генеральної прокуратури України, СБУ, МВС або будь-якого самостійного підрозділу цих органів усі її близькі родичі мають звільнитись із системи вищеназваних органів у межах всієї території України, незважаючи на те, де і на яких посадах вони працюють».

 

«Наїзд» на Конституцію

Детальний аналіз проекту № 2069 чітко свідчить про те, що з такими депутатськими «ноу-хау» навряд чи можна погодитися, оскільки йдеться про грубе порушення прав на труд і професію.

Звернімо увагу на ст. 43 Конституції України: «Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності».

А про які «рівні можливості у виборі професії» можна вести мову, якщо дітям правоохоронців і суддів заборонятимуть іти дорогою своїх батьків? Викликає подив ще один момент: нові положення законопроекту зосереджені лише на органах прокуратури, СБУ, МВС та судах. При цьому «за кадром» залишаються інші державні органи, наприклад, податкові міліціонери (які входять до складу новоствореного Міністерства доходів і зборів). Хіба Закон «Про міліцію» не стосується податківців у погонах? Чомусь «забуто» й про Антимонопольний комітет України (АКУ), керівництво якого також може нести в собі загрозу впливу на близьких осіб (що працюють на посадах АКУ та в споріднених державних органах).

Із таким «успіхом» працівники судів, прокуратури, СБУ та МВС будуть поставлені в значно жорсткіші умови (щодо дотримання антикорупційного законодавства), аніж інші представники державних органів. Реалізація таких новел автоматично призведе до порушення багатьох норм Конституції: про рівність прав і свобод, про заборону різних обмежень, зокрема й професійних.

Окрім названих концептуальних недоліків, «антикорупційний» законопроект містить цілу низку неточних чи незрозумілих приписів. Так, скажімо, «регіональні органи» можуть існувати в межах одного регіону, але не можуть бути в межах будь-якої однієї адміністративно-територіаль­ної одиниці. До того ж «регіональні» та «територіальні» органи не є синонімами. Адже, за ст. 133 Конституції, систему адміністратив­но-територіального устрою України становлять Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища й села. Зрештою, чинне законодавство не оперує таким поняттям, як «регіональний (територіальний) орган».

Загалом, як свідчить практика, служба чи робота близьких осіб в одній системі держорганів (якщо вони не підпорядковані одне одному безпосередньо) криє в собі менше корупційних ризиків, аніж коли аналогічні посади обіймають однокурсники чи колишні колеги (наприклад, прокурор і суддя в одному місті).

 

«Доцільно відхилити»

Проаналізувавши проект № 2069, ГНЕУ Верховної Ради зробило цілком справедливе узагальнення: після розгляду в першому читанні його «доцільно відхилити».

Проти цього документа також висловилися Верховний Суд і Вищий адміністративний суд, які виступають із низкою зауважень. Здавалося б, до слушних думок суддів й експертів ГНЕУ мав би прислухатися профільний парламентський комітет (із питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією). Проте не так сталося, як гадалося.

У висновку «комітетчиків» чорним по білому написано: «На своєму засіданні 3 квітня 2013 року (протокол засідання № 5) Комітет ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді взяти за основу проект… про внесення змін до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» про доповнення обмежень щодо роботи близьких осіб».

Складається враження, ніби в законодавчому органі намагаються зробити все можливе, щоб вартові Закону, які ще з діда-прадіда присвятили своє життя боротьбі зі злочинністю, відмовилися від сімейних традицій і династій. Яскравий приклад – міліцейська родина Яворських-Клімухів, про яку тижневик «ІЗ» писав близько півроку тому: 15-річна Оля Клімух стала ученицею ліцею при Національній академії внутрішніх справ (вона – представниця четвертого покоління правоохоронців). Прадід, Любомир Яворський, ще у довоєнній Польщі працював у поліції. Степан Яворський (мамин дядько) дослужився до підполковника міліції, за радянських часів очолював на Прикарпатті Городенківський райвідділ внутрішніх справ. Тепер у міліції служать батьки Ольги: Тамара Клімух – старший слідчий Городенківського РВ УМВС, Володимир Клімух – оперативний черговий сусіднього Снятинського райвідділу. Яка доля очікує їх у разі ухвалення проекту № 2069? Невже матері чи батькові Ольги доведеться постати перед непростим вибором: або змінити професію, або змінити «прописку»? Адже працювати в рідній (Івано-Франківській) області за новими вимогами вони вже не зможуть.

Все ж таки хочеться вірити, що під час розгляду цих новел у парламентській залі переможе здоровий глузд. А ще – Основний Закон, який гарантує право на свободу вибору професії.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, м. Київ

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті