П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
23/03/2013 18:16

Абонент у «зоні» й доступний

Невід’ємною частиною покарання, яке передбачає позбавлення (обмеження) волі, є ізоляція засуджених від суспільства. Чи варто таким особам надавати право на вільне користування мобільними телефонами? Нині це питання вже стоїть на порядку денному у Верховній Раді.

«Алло! Це тюрма?»

Чинне законодавство передбачає права засуджених на користування звичайним (не мобільним) телефонним зв’язком. На це вказує Кримінально-виконавчий кодекс (КВК).

Згідно зі ст. 110 КВК, у місцях позбавлення волі телефонні розмови дозволяють тільки у разі дотримання певних умов. По-перше, розмовляти можна лише під контролем адміністрації. По-друге, забороняють телефонні розмови між засудженими. Порядок надання можливості для таких розмов визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції. Проте в багатьох колоніях відсутні технічні умови для реалізації такого права. Причина загальновідома: немає коштів.

З огляду на ці та інші проблеми у парламентських стінах нині намагаються реалізувати нову ідею: мовляв, засудженим (які перебувають в установах виконання покарань) необхідно надати ще одне право – на користування «мобільниками». Про це йдеться у двох законопроектах – № 1131 та ­

№ 2022. Обидва документи передбачають внесення змін до КВК.

Як зазначається у проекті № 1131, засуджені можуть «мати при собі мобільні телефони та аксесуари до них» (за новими редакціями статей 59 і 99 КВК). Відразу зауважимо, що в нинішніх умовах такий підхід не вписується у вимоги чинної норми (ст. 134 КВК), за якою під час перебування «у дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, телефонні розмови...».

Отож, щоб «удосконалити» Кримінально-виконавчий кодекс, до згаданої ст. 134 пропонують внести ще один підпункт: «Засудженим, які відбувають дисциплінарне стягнення у вигляді вміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), телефонна розмова може бути надана лише з дозволу начальника колонії як виняток, з метою виховного впливу або у зв’язку з винятковими особистими обставинами...».

У свою чергу, ініціатори проекту № 2022 хочуть внести зміни до статей 107 і 110 КВК: на їхню думку, фразу «телефонні розмови» потрібно доповнити словами «зокрема у мережах рухомого (мобільного) зв’язку». Як вважають автори обох документів, головна мета таких новел – покращання умов життя в установах виконання покарань, «що сприятиме створенню позитивного іміджу України за її межами».

Запропоновані ініціативи відразу знайшли схвальний відгук у Харківській правозахисній групі (ХПГ). За відгуками юристів ХПГ, зроблено «перший крок до гуманізації системи виконання покарань». Окрім того, вони вважають, що завдяки змінам, внесеним до КВК, наше суспільство зможе отримувати інформацію про те, що сьогодні відбувається у колоніях, виправних центрах та інших установах виконання покарань. Зрештою, як стверджують правозахисники, дозвіл на користування мобільним телефоном створює підґрунтя для ефективної підготовки правопорушника до виходу на волю.

Щоправда, у самій Державній пенітенціарній службі (ДПС) до таких нововведень поки що не готові. За словами помічника голови ДПС Ігоря Андрушка, спочатку потрібно запровадити «журнал фіксації розмов і місце для зберігання апаратів». Та чи вдасться у такому разі забезпечити контроль за тим, щоб засуджені не спілкувалися між собою і не порушували вимог режиму виконання покарань? Мобільний зв’язок (на відміну від дротового) не обмежує дій тих, хто намагається продовжувати кримінальну діяльність.

З юридичної точки зору, позбавлення волі не можна розцінювати як позбавлення права на підтримання родинних зв’язків. Водночас навіть правозахисники змушені визнати очевидну річ: існує небезпека, що за допомогою «мобільника» хтось організує втечу або удасться до інших протиправних дій. 

 

Ізольований, але телефонізований

Досить критично до запропонованої «мобілізації» засуджених налаштоване головне науково-експертне управління (ГНЕУ) Верховної Ради.

Про це свідчить висновок ГНЕУ: «Не можна погодитися з пропозицією щодо необхідності надання засудженим можливості мати при собі та без обмежень користуватися мобільним телефоном (ч. 2 ст. 59, ч. 2 ст. 99 КВК – в редакції проекту). Адже найважливішою вимогою режиму виконання покарання у вигляді позбавлення (так само й обмеження) волі є ізоляція засуджених. Сенс позбавлення (обмеження) волі якраз і полягає в ізоляції засудженого від суспільства шляхом поміщення його у відповідну кримінально-виконавчу установу...».

З цієї точки зору «мобільна» ідея виглядає, м’яко кажучи, недоречною. Очевидно, авторам обох законопроектів не варто забувати про досить важливі моменти: незважаючи на те, що засуджені користуються всіма правами людини та громадянина (передбаченими Конституцією та законодавством України), для них існують і суттєві обмеження, які встановлені за вироком суду.

Звернімося ще раз до висновку ГНЕУ: «При цьому обмеження (а тим більше – позбавлення) волі зумовлює застосування до засудженого досить вагомих обмежень, що здатні істотно змінити правовий статус особи. Зокрема, ізоляція у разі позбавлення та обмеження волі об’єктивно призводить до обмеження: 1) можливості пересуватися; 2) можливості спілкуватися; 3) вибору місця проживання; 4) вибору характеру та роду занять; 5) права вільно визначати свій спосіб життя; 6) права розпоряджатися своїм часом. Серед перерахованих найважливішим елементом ізоляції є істотні обмеження в спілкуванні засудженого з особами, що перебувають на волі, за межами відповідної установи. Без ізоляції засуджених і похідних від неї обмежень не може бути, власне, й позбавлення (обмеження) волі як виду кримінального покарання».

Окрім того, обидва законопроекти не передбачають ані здійснення контролю за «мобільними» співрозмовниками, ані можливості блокування певних розмов (що може зашкодити інтересам правосуддя та боротьбі зі злочинністю). Не треба забувати, що засуджені досить часто виступають у ролі співвиконавців (інколи навіть організаторів) різних злочинів: шахрайств, вимагань, оборудок із наркотичними засобами тощо. До речі, такі діяння відбуваються і сьогодні, причому за допомогою незаконно отриманих мобільних телефонів (які неодноразово виявляли у місцях позбавлення волі). А що станеться, коли такі особи отримають право на необмежене користування мобільними засобами зв’язку?

Після такого аналізу мимоволі напрошується запитання: невже у законодавчому органі реалізовуватимуть проекти, які сприятимуть новим злочинам? Як не крути, а факт є фактом: запропоновані ініціативи (у нинішньому їх вигляді) призведуть до повного нівелювання вимог КВК, що стосуються засуджених. Що ж це, даруйте, за обмеження чи позбавлення волі, за якого можна вести «мобільні» розмови й почуватися, наче ти не за ґратами?

Як вважають експерти ГНЕУ, такі проекти доцільно повернути суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень і пропозицій.

 

Купити право на дзвінок

Якщо вірити авторам «мобільних» ідей, то їхні документи не містять корупційних чинників. На цей момент, зокрема, вказує текст пояснювальної записки до проекту № 1131: «Проект Закону не містить правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень». Далі йдеться про те, що цей документ «не потребує проведення громадської антикорупційної експертизи».

Однак детальний аналіз свідчить, що насправді наявна спроба видавати бажане за дійсне. Звернімо увагу хоча б на нову редакцію ст. 134 КВК. Нагадаємо: у ній ідеться про те, що «телефонна розмова може бути надана лише з дозволу начальника колонії як виняток, з метою виховного впливу або у зв’язку з винятковими особистими обставинами...».

Вимальовується цікава картина: керівництву колонії, яке покликане виконувати кожну букву закону, тепер ще й надається можливість відчувати його «дух» – тлумачити норми КВК на власний розсуд! У такому разі можна буде цілком спокійно (а головне – самостійно) вирішувати питання щодо надання дозволів під виглядом «винятку», «виховного впливу», а також «у зв’язку з винятковими особистими обставинами». Де гарантія, що отримання права на таке довільне тлумачення не призведе до зловживань і хабарництва?

Звісно, відповідь на це непросте запитання залежатиме від Верховної Ради. Хотілося б вірити, що народні обранці, серед яких є чимало юристів, не ігноруватимуть серйозних критичних зауважень експертів ГНЕУ (щодо недоцільності «мобільних» ідей). Тим більше, якщо засуджені перебувають у місцях позбавлення волі, то це означає лише одне: суд обме­жив їхні права, зокрема й право на користування «мобільником».

Ясна річ, сучасну колонію не варто перетворювати на сумно­звісний ГУЛАГ. Але потрібно пам’ятати, що телефонні дзвінки (як і додаткові побачення з родичами) – це, свого роду, вид заохочення для тих ув’язнених, які не порушують розпорядку й стали на шлях виправлення. Тобто право на можливість зв’язку з рідними не можна розцінювати як обов’я­зок з боку керівництва установи з виконання покарань. І тут потрібно дотримуватися «золотої сере­дини».

Коли засудженого, скажімо, переводять на «полегшений» режим і дають можливість вийти за межі в’язниці, то в такому разі, без сумніву, не лише можна, а й потрібно надати дозвіл на користування «мобільником» (щоб не втрачати з ним зв’язку). Такий вид заохочення сприятиме тому, щоб людина приносила користь суспільству (працюючи, наприклад, у колонії-поселенні) і таким чином підготувалася до нормального життя на волі.

А якщо засуджений є запеклим рецидивістом і продовжує виявляти злісну непокору тюремній адміністрації, то про яке телефонне право взагалі може йтися? До речі, такої ж думки дотримується й каліфорнійський наглядач Робін Бонд: в інтерв’ю інтернетсайту «cbs13.com» він повідомив, що телефон у руках невільника завжди є фактором ризику. То чи не час над цим замислитися і нам?

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, 

м. Київ

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті