Диктатура… орієнтації?

Нещодавно Президент України Віктор Янукович підписав Указ про святкування в липні 2013 року 1025-річчя хрещення Русі. Хоч як дивно, та у Верховній Раді до цієї урочистої дати вирішили «підготуватися» в дусі антихристиянських поглядів, пов’язаних із розширенням прав ЛГБТ (від англ. «LGBT» – лесбійки, геї, бісексуали і трансгендерні особи).

Під маскою «лібералізації»

Протягом багатьох віків наш народ виховувався на традиціях, які базувалися (і базуються) на загальноприйнятих нормах моралі та сімейних цінностях. Традиції ці, як і цінності, були своєрідним бар’єром для масової розбещеності навіть за радянських атеїстичних часів.

Одначе ситуація різко змінилася. Те, що колись не могло спасти на думку навіть найзапеклішому атеїстові-ленінцю, нині намагаються втілити в життя активні прихильники так званих «лібералізаційних» процесів (під маскою яких прихована пропаганда одностатевих сексуальних стосунків). Яскравим свідченням цьому став законопроект №2342 (про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо запобігання та протидії дискримінації). У ньому передбачені зміни до цілої низки нормативно-правових актів, насамперед до Кодексу законів про працю (КЗпП). Згідно з доповненнями до ст. 2-1 КЗпП, Україна забезпечує «рівність трудових прав усіх громадян незалежно від… сексуальної орієнтації…».

Ще одна важлива зміна передбачена в Цивільному процесуальному кодексі (ЦПК). Про це йдеться у ст. 60 ЦПК: «У разі наведення позивачем фактів, які дозволяють припустити, що мала місце дискримінація, обов’язок доказування необґрунтованості позовних вимог у цій частині покладається на відповідача». Не треба бути видатним правознавцем, щоб побачити очевидну (абсурдну й антизаконну) річ: такі «ноу-хау» суперечать здоровому глузду й вимогам Конституції України – згідно зі ст. 62, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинність, тобто непричетність до вчинення злочину. Крім того, наше законодавство забороняє перекладати обов’язок із доведення вини на підозрюваного чи обвинуваченого.

Суттєві корективи стосуються і базового Закону – «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Досі вважалося, що під поняттям «дискримінація» потрібно розуміти «рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження» (стосовно особи та/або групи осіб за певними ознаками). Проте, згідно із законопроектом №2342, дискримінація – це не дії, а «ситуація, у якій особа та/або група осіб… зазнала, зазнає або може зазнати обмеження в будь-якій формі». Цікаво, як розуміти фразу про те, що особа «може зазнати обмеження»? Це ж, по суті, гола теорія, яка не підкріплена практичними діями (реальними правопорушеннями).

Також незрозуміло, для чого в законопроекті хочуть передбачити покарання за «оголошений намір про дискримінацію». Чи можна притягати до відповідальності за озвучення бажання, яке спрямоване, наприклад, проти «цінностей» ЛГБТ, але не містить погрози на адресу конкретної особи чи групи? За що саме потрібно карати? За свою незгоду з «голубими» ідеями чи проявами? Але в такому разі варто говорити не про запобігання дискримінації, а про наступ на демократію…

Дивна європеїзація

Ухвалення законопроекту №2342 (у нинішньому вигляді) може призвести до парадоксальної ситуації: в такому разі сексуальні меншини (тобто кілька відсотків населення) диктуватимуть свої права більшості – всьому українському народу, понад 30 мільйонів якого – християни (православних, католиків і протестантів).

Для чого ж нам нехтувати багатовіковими традиціями й розширювати права представників ЛГБТ? Як з’ясувалося, таке питання постало на порядку денному з подачі Європи. Про це йдеться в тексті пояснювальної записки: «Законопроект розроблено з метою врахування міжнародних стандартів та рекомендацій у сфері захисту прав та свобод людини і громадянина, а також зауважень до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», висловлених експертами Європейського Союзу та Ради Європи…».

Звичайно, це лише «квіточки». «Ягідки» з’являться потім. Під виглядом «протидії дискримінації» в Україні заборонятимуть будь-яку критику дій сексуальних меншин: після того, як законопроект №2342 стане законом, представники ЛГБТ отримають належний юридичний захист і нові (нечувані) можливості для своєї «голубої» діяльності. На лаву підсудних відтоді можуть посадити за виступи проти параду геїв, за протидію пропаганді їхнього способу життя, за відмову прийняти на роботу гомосексуаліста. Адже все це з юридичного погляду розцінюватиметься як «непряма дискримінація» чи «пособництво в дискримінації» (згідно із запропонованими змінами до Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»).

Новий законопроект негативно оцінили й у середовищі юристів, які побачили в ньому, щонайменше, п’ять небезпечних моментів. По-перше, досить революційним виглядає саме поняття «сексуальна орієнтація», яке зафіксоване в новій редакції ст. 2-1 КЗпП. Оскільки цей Кодекс за своїм статусом є вищим, аніж закони про міліцію, прокуратуру та СБУ, то в такому разі представники ЛГБТ матимуть повне право на роботу у правоохоронних органах.

По-друге, у Верховній Раді з’явиться благодатне підґрунтя для продовження таких і ще гірших законодавчих ініціатив. У подальшому українців можуть «порадувати» черговою порцією законодавчо оформлених прав для секс-меншин. Наприклад, легалізувати одностатеві шлюби чи надати можливість лесбійкам, геям та бісексуалам всиновлювати дітей (і таким чином, руйнувати інститут сім’ї та інші суспільні підвалини).

По-третє, розмиті терміни щодо проявів дискримінації створюють необмежені можливості для кримінального переслідування всіх, хто наважиться не сприйняти «цінності» сексуальних меншин. Як у такому разі повинні діяти священнослужителі й прості християни-миряни, що виступають проти перелюбу та інших гріхів, відомих ще з часів Содому й Гоморри? Невже вони будуть змушені приховувати свої погляди й віру? Але ж чинне законодавство гарантує право на «здійснення свободи сповідувати релігію» (ст. 3 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації»).

По-четверте, у законопроекті №2342 наголошується на тому, що винні особи підлягають не лише адміністративному, а й кримінальному покаранню. Натомість у чинних нормах згадується лише про «відповідальність згідно із законами України» (ст. 16 Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»). Де-юре йдеться про жорсткіший курс на боротьбу з дискримінацією. А де-факто – це просто унікальні можливості для секс-меншин: за бажання можна затулити рота кожному, хто ризикне виступити проти ЛГБТ.

Майбутнє – в небезпеці

Найбільший (і найнебезпечніший) недолік запропонованого проекту полягає в тому, що на відповідача намагаються покласти незвичайний обов’язок – доводити власну невинуватість, якщо раптом той чи інший представник секс-меншини запідозрить прояв дискримінації і звернеться зі своїм позовом до суду.

З огляду на це напрошується вельми невтішний висновок: після набуття чинності зазначеними нормами (згідно зі змінами до ст. 60 ЦПК), працівникам Феміди доведеться розглядати безліч позовів. До того ж такі позови будуть до представників не лише релігійних організацій, а й інших суспільних об’єднань і навіть державних структур (які пильнують моральні цінності).

Звернімо увагу й на нову редакцію ст. 6 Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»: у ній чорним по білому написано, що будь-які дискримінаційні прояви забороняються «з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також інших юридичних та фізичних осіб». Таким чином, критикувати гомосексуалістів не зможе ніхто – ні високопосадовець, ні простий смертний. Хто ж після цього зможе вголос заявити, що гомосексуалізм – це гріх?

Дізнавшись про такі «ноу-хау», Всеукраїнський громадський рух «За сім’ю» закликав співвітчизників звернутися до народних депутатів із колективним листом: «Ми, представники громадських, воєнно-патріотичних, релігійних організацій, батьки та інші небайдужі громадяни, глибоко обурені й стурбовані внесенням на розгляд до Верховної Ради законопроекту №2342: його ухвалення і введення в дію означатиме дискримінацію здорової більшості народу України та встановлення диктатури сексуальних збоченців, яким не можна відмовити у прийомі на роботу, в тому числі й до дитячих закладів (дитсадків, шкіл і лікарень). Це – страшна небезпека для психічного, фізичного та духовного здоров’я дітей і молоді. Адже негативні наслідки таких контактів доведені вченими. Згідно зі статистичними даними, 73 відсотки гомосексуалістів мають стосунки з хлопчиками, а понад 33 відсотки – вчинили злочини проти дітей. Крім того, нам загрожує поширення епідемії венеричних хвороб та СНІДу, збільшення кількості самогубств серед молоді, адже гомосексуалісти є основною групою ризику захворюваності на СНІД».

У своєму зверненні представники громадського руху також посилаються на сумнозвісні наслідки боротьби з дискримінацією. Так, наприклад, у Швеції введення аналогічного закону призвело до ув’язнення християнського проповідника за наведення цитат із Біблії щодо содомського гріха. І це при тому, що в країнах ЄС ніхто не скасував ст. 10 Європейської конвенції з прав людини: «Кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів».

У наших реаліях нехтування нормами Європейської конвенції може призвести до грубого порушення ст. 35 Конституції України: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання». Зважаючи на ці та інші аргументи, автори згаданого звернення виступають за «широке громадське обговорення подібних законопроектів, включаючи соціологічні опитування, психіатричну та педагогічну експертизу».

Поява законопроекту №2342 також викликала масовий протест у Львові, де нещодавно було організовано мирну ходу-маніфестацію з метою підтримки традиційних сімейних цінностей та рішучої відмови від одностатевих шлюбів. Очевидно, своє слово мають сказати й кияни, які готуються до «антисексуального» пікету Верховної Ради…

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, м. Київ

друкувати