П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
03/03/2013 18:43

Без прірви між «хочемо» та «зробимо»

Днями в Києві відбулася зустріч лідерів профспілок органів правопорядку «Європейський соціальний діалог». Уперше нашу країну відвідав президент Європейської поліцейської спілки (EPU). Нині ним є очільник тред-юніону правоохоронного відомства Нідерландів Герріт ван де Камп. В офісі Профспілки атестованих працівників ОВС України, якою керує Анатолій Онищук, гостям і колегам створили комфортні умови для роботи. Побували на тім заході й кореспонденти «Моментів».

Поліцейський сильний, якщо він соціально захищений

Національний координатор Міжнародного бюро праці в Україні Василь Костриця ознайомив зібрання із законодавчим забезпеченням балансу інтересів роботодавців і працівників у нашій державі й поінформував про налагодження соціального діалогу на всіх рівнях системи «адміні­страція-робіт­ник». В Україні повна свобода щодо заснування профспілкового осередку чи товариства, що відстоює права працівників певної галузі чи окремого підприємства. Натепер Мін’юст легалізував понад 140 профорганізацій, які утворюють представницький орган, що веде переговори на тристоронній основі між урядом, тред-юніоном і роботодавцем. Це новація, бо донедавна такі перемовини були двосторонніми – до них не долучалася держава. В останню п’ятирічку активізувався процес соцдіалогу, якому сприяє Національна соціально-еко­номічна рада, що раніше діяла при главі держави, а нині набула автономності. Такі ж структури є і в регіонах. Загалом у них забезпечено паритет місць (по 15) для кожної сторони діалогу. Відповідно до розпорядження Кабміну, відомства внесли кандидатури представників працедавців і профспілок у склад колегій та громадських рад. Ця норма стосується й органів внутрішніх справ.

– Про значні результати тут ще зарано говорити, проте нині важливий сам рух до формалізації ідеї такого діалогу, що стає системою, – каже Василь Іванович. – Це розуміють і нові члени урядової команди, і депутати, тому їм не треба довго пояснювати, умовляти налагодити належний соціальний діалог у конкретній галузі. На початку кризи, з підказки Міжнародного бюро праці, уряд вирішив внести по одному представнику від тред-юніону й роботодавців для участі в засіданнях Кабміну. Наше законодавство вказує: всі нормативні акти щодо соці­ально-еконо­мічної політики потрібно узгоджувати зі згаданими представниками. Як тільки ті зауважать, що документ не пройшов їхньої експертизи, його знімуть з порядку денного й доопрацюють. На часі й реформування трудового законодавства. Розгляд проекту Трудового кодексу, розробленого ще 10 літ тому, парламент минулого скликання фактично провалив. Не хотілося б, щоб це сталося й із виконанням довгострокової програми співпраці «Достойна праця», ухваленої 2012-го на профільній конференції в Женеві. Передусім, вона містить вимогу щодо виконання Україною рекомендацій міжнародних трудових норм, спрямованих на покращання системи управління ринком праці, підвищення зайнятості, підтримку реформи соцзабезпечення й перетворення соціального діалогу на норму.

Голова Асоціації профспілок поліції Росії Олексій Лобарєв, що працював як у політорганах, так і карному розшуку, й 10 літ тому очолив регіональний фонд сприяння ветеранам правоохоронної служби, каже:

«Профспілкова робота в Росії складна. У нас немає тристоронньої угоди, як у колег із України. Донедавна ми були розрізнені – у кожному місті діяла своя профспілка. На початку масштабної реформи МВС болючої гостроти набуло питання браку потужної структури, яка б захищала інтере­си правоохоронців. Ветерани та керівництво відомства доручили мені створити дієвий тред-юніон нового типу. Ми взялися вивчати досвід багатьох країн і згодом зареєстрували асоціацію, до якої увійшли поліцейські, прокурори, працівники податкової, судді. У цім профкомі є представники приблизно 50 організацій, об’єд­на­них Експертною радою. Ще ми інтегрувалися в державні та неурядові структури, що опікують діяльність поліції. Попри «молодість», нам є чим похвалитися. Приміром, ми як громадські спостерігачі беремо участь у вуличних акціях, докладаючи сил, аби обходилося без серйозних конфліктів, адже не секрет, що під час цих акцій нерідко стаються зіткнення між стражами закону й демонстрантами. Намагаємося всебічно підтримати наших членів: вивчаємо такі аспекти, як зарплата, соцстрахування, медзабезпечення, житлові проблеми. Є прагнення набути кращий світовий досвід, сформувати фахове експертне середовище з числа екс-правоохоронців. Завдяки київському майданчику ми познайомилися із європейськими колегами. Звісно, хочеться, щоб євростандарти стали нормою й нашого життя. Бо розуміємо: якщо в поліцейського не вирішені побутові проблеми, мала платня, немає житла, то він погано працює, не боїться втратити роботу, вступає у змову з криміналом, бере хабарі, катує затриманих. Поліцейський сильний, якщо він соціально захищений».

Потрібно напрацювати свої традиції й виробити способи домовлятися

– Радий зустрічі в Києві й можливості вивчити досвід України та познайомитися із московськими колегами, – говорить Герріт ван де Камп. – Ми приділяємо багато уваги європейській безпеці й переговорному процесу із урядами країн ЄС. Правову архітектуру цієї роботи будуємо на дотриманні засадничих правил євроспільноти. Приміром, коли в колег із Болгарії виникли труднощі, ми впливали не лише на національну владу, а й на такі структури, як Європарламент. Комплексний підхід діє на галузевому та політичному рівнях. Так виробляється єдине бачення сфери безпеки, а це, передусім, ціннісний вибір, відповідне законодавство, правозастосування, а вже потім матеріальний вияв всього цього. Болгарія й нові члени євродому поволі адаптуються до філософії буття в спільному просторі та стандартів взаємодопомоги й відповідальності. І ми можемо чинити, якщо треба, тиск на держави ЄС, які не до кінця дотримуються загальноєвропейських вимог. У Росії, точніше, її уряду, дещо відмінна від нашої точка зору на безпековий інструментарій. Це логічно. Тому EPU, навіть якщо профспілка поліції РФ асоціюється із цією структурою, не зможе тиснути на російський уряд і домагатися встановлення певних стандартів для тамтешніх правоохоронців. Тут важко впливати, якщо країна не є членом ЄС, або не виголосила прагнення ним стати. Щодо України ситуація інша й вона сприяє розвитку нашої дедалі тіснішої співпраці.

– Попри це хочеться, щоб європейські колеги таки долучалися до спроб впливу на російське МВС у вирішенні хоча б найгостріших проблем, – бере ініціативу в розмові Лобарєв. – Зізнаюся, нам не вистачає нових ідей, практики, адже офіційно створювати профспілку дозволив Закон «Про поліцію», ухвалений 2011-го. Є намагання ігнорувати наші вимоги щодо підняття зарплат, чесної оцінки понаднормової роботи, законності звільнень з посади тощо. У нас не діє домовленість щодо переговорів із керівництвом міністерства, тому багато спірних моментів загострюються, і у їх вирішенні деколи доводиться доходити до судових інстанцій, хоча ваш досвід (європейський. – Авт.) свідчить: можна без цього обійтись. Також нам заборонено страйкувати й мітингувати, навіть у позаслужбовий час, як і надто тісно контактувати із мас-медіа, – така комунікація є винятковою прерогативою прес-служби.

– Звісно, ми не проти співпраці, але питання в тім, що треба зрозуміти, як відреагують ваше відомство і уряд на втручання EPU, бо наші завдання не обме­жу­ються приємним спілкуванням за столом. Інколи це безкомпромісна боротьба за свої права. Профспілки повинні напрацювати традиції і способи домовлятися, – вважає керівник Європейської поліцейської спілки.

 

Ми досі обертаємося на систему

– У нас теж є певні проблеми, – говорить голова об’єд­наної профспілки поліції Болгарії, якій лише 4 роки, Валентин Попов. – Приміром, не завжди платять за понаднормову роботу, роботу вночі чи в свята. Ми вели перемовини з цього та інших питань з міністерством (у його складі також є пожежники та прикордонники. – Авт.), залучили до процесу мерії. Довелося протестувати на вулиці. Солідарність із нами виявили румунські колеги, які приїхали й долучилися до демонстрацій у Софії. Міністр таки сів за круглий стіл із тред-юніоном, хоча позитивних зрушень не досягли. Тоді поліцейських знову закликали вийти із маршем незгоди, і нас підтримало громадянське суспільство – у Болгарії старих часів це навряд чи могло стати реальністю. Так започаткували нову традицію в державі, і ми не зійдемо з того шляху. Тим паче, на відміну від Росії, ми вибороли на те законне право. Дивно, та глава відомства назвав нас «агресивним синдикатом». Профспілка натомість попросила його не плутати активну позицію з брутальною агресивністю.

– Ми досягали такого соціального забезпечення після десятиліть наполегливої боротьби й переговорів, – каже Герріт ван де Камп. – Напевне, і в країнах молодої демократії все те буде, але ж не одразу. Треба не лише прагнути, а й робити щось конкретне. Нашій профспілці майже 106 років. Вона виникла не за наказом уряду чи міністра. Це був рух знизу, від поліцейської громади. Хоча ми не проти інших моделей народження профспілок.

– Але й у заможних країн ЄС теж чимало проблем, – додає віце-президент EPU, заступник голови профспілки поліції ФРН Герман Бенкер. – Навіть різниця в зарплатах, соцпакеті, історії величезна. Так, наша організація виникла через відомі причини лише 1945-го, а в Східній Німеччині – з об’єднанням держави 1990 року.

– Із 60 тисяч працівників нідерландської поліції 52 тисячі – члени тред-юніону. Загалом в ЄС до 85% поліцейських є членами незалежної, формально не пов’я­заної з відомством профспілки, – пояснює президент EPU. – У нас правоохоронці служать значно довше, аніж у Східній Європі, і вік їхнього виходу на пенсію майже не відрізняється від загального. Це частина нашої культури, традиція. У поліцію ідуть за покликанням і на все життя. Ми не переймаємося тим, що робитимемо на спочинку, бо це стається приблизно у віці 60 років, незалежно від звання. І нам дають змогу розвиватися навіть на схилі літ. Організація (МВС. – Авт.) має дбати, як сповна використати безцінний досвід такого працівника.

– Річ не лише в традиції, а й у способі життя. У Старій Європі він прагматичний, розмірений, із сприятливим соціальним кліматом, – зауважує Валентин Попов. – У нас тривалість і якість життя «не ті», й коли почали підвищувати пенсійний вік (нині болгарському силовику потрібно 27 літ стажу для виходу на пенсію. – Авт.), багато доволі молодого люду пішло на заслужений спочинок. Ми вийшли із соцтабору – із іншої ціннісної координати, де важливо зберегти систему. Там людина легкозамінна. А на Заході пріоритет за особистістю, індивідуумом. От і весь секрет. Ми досі все ще обертаємося на систему. Поліцейського не можна сприймати лише як виконувача професійних обов’язків, коліщатко відомчого механізму, – слід пам’я­тати й про його права.

 

P.S. Більшість українців напрочуд одностайні в тім, що хочуть жити згідно з правилами й стандартами розвинутої демократії. Це добре. Та головне, щоб між «хочемо» і «зробимо» не розверзлася така звична в українській реалії нездоланна прірва. Пам’ятайте: що б не сталося, станеться «завдяки» або «через» нас самих...

 

Геннадій КАРПЮК, 

«Моменти».

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті