П'ятниця, 11 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Соціум
28/01/2013 22:36

Тріумвірат особистостей

У кожній сфері діяльності є люди, котрі зробили для неї настільки багато хорошого, нового, що вони гідні права на висловлення власної точки зору з будь-яких актуальних для галузі питань. Тим паче, якщо такими людьми є ціла династія фахівців, що сформувала індивідуальний «почерк». Сім’я Каткових, з якою тижневик познайомив своїх читачів ще понад десять літ тому, унікальна в згаданому сенсі завдяки кільком особливим моментам...

Під началом Матері

Отже, найголовніше, що треба сказати, – династія матріархальна, хоч її представниці й обрали собі, як прийнято вважати, «чоловічу» – міліцейську – стезю. Започаткувала ж її Тетяна Василівна Каткова – кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального процесу Харківського національного університету внутрішніх справ. Із 1974-го до 1991 року вона працювала в практичних підрозділах ОВС, здебільшого слідчих, потому перейшла на викладацьку діяльність. Її доньки, Антоніна й Тетяна, теж певний час служили справі захисту правопорядку, але в житті обох зрештою настав етап, коли фаховий вектор довелося скорегувати. Утім, далеко від міліцейського «дому» втекти не судилося. Старша, Антоніна, довго трудилася слідчим, не припиняла займатися наукою, молодша ж майже одразу після закінчення вишу (обидві – випускниці ХНУВС) теж узялася вдосконалювати теоретичний фундамент юриспруденції. Зрештою, вони змолоду захистили кандидатські дисертації, але не зупиняються на досягнутому й донині. Перша – адвокат, а друга – доцент кафедри гуманітарних і фундаментальних юридичних дисциплін одного з харківських ВНЗ. Попри кровну, світоглядну, професійно-фахову родинність і теплоту взаємин, Каткови надзвичайно самостійні й позбавлені тиску авторитета, скажімо так, когось головного, хто б визначав, ким бути. Ця сім’я – тріумвірат самодостатніх індивідуальностей, об’єднаних під мудрим та святим началом Матері. 

VSE буде добре, якщо буде VSE

Тон нашій розмові, як і належить, задала Тетяна Василівна. Те, що було на душі, що найбільше хвилювало співрозмовницю, підхопили доні, щоправда, кожна мала власну незалежну думку.

– Сучасна кримінальна юстиція все-таки, як на мою думку, має націлитися не на покарання злочинця, а на захист інтересів потерпілого, взявши їх за пріоритет, – зауважує глава родини. – Адже зазвичай держава прагне встановити якомога жорсткішу відповідальність винуватця. Така політика майже не працює на інтерес жертви, бо не завжди тривале перебування лиходія за ґратами гарантує відновлення порушених прав і компенсацію збитку.

Колись Каткова, перебуваючи у Великій Британії, вивчала досвід Європейської асоціації підтримки потерпілих (Victim Support Europe), яка зародилася в цій державі 1974-го. Те, чим опікується згадана неурядова структура у 20 країнах континенту, вразило українського юриста настільки глибоко, що вона стала апологетом уведення цієї практики й на батьківщині. У Європі не сумніваються в дієвості організацій допомоги жертвам злочинів. 2008-го така структура з’яви­лася і в Росії, а от Україна ще пасе задніх.

Що пропонує VSE? Спеціально підготовлені волонтери асоціації допомагають постраждалим безпосередньо після того, як ті потерпіли від злочину. Це сприяння в оформленні документів у відомствах, участь у програмах реабілітації, правовий захист, безплатні юридичні, медичні, психологічні консультації. Вони навіть супроводжують клієнтів у суд, відвідують їх у лікарнях, домагаючись надання необхідних послуг. Організація фінансово підтримує нужденних жертв насильства і їхні сім’ї в процесі виходу із кризової ситуації. Мета товариства – справедлива компенсація жертвам злочинів у Європі незалежно від їх громадянства. Найпотужнішою «дочкою» VSE є німецька спілка Weisser Ring (Біле кільце), що захищає інтереси потерпілих й підтримує ідеї щодо профілактики злочинності, нараховуючи понад 60 тис. членів. Її діяльність забезпечують щомісячні членські внески (€2,50 з особи, €3,75 з подружжя), відрахування зі штрафів і спонсори.

– Примітно, що британську Victim Support фінансує бюджет МВС Великобританії, – розповідає Тетяна Василівна. – Люди знаходять цю організацію самі або ж про неї їм повідомляють поліцейські. У її офісі я бачила вдячні лис­тівки. Запам’яталася одна з них, із таким текстом: «...Коли побачив трупи близьких у будинку (у чоловіка вбили матір, батька, дружину і трьох дітей. – Авт.), подумав, що для мене життя скінчилося, а світ припинив існування. Завдяки вашій організації вдалося повернутися в соціум, я залишаюся громадянином, бо ви допомогли пережити страшне горе». Прикро, що в Україні ніхто тим не займається.

– Створення такої організації в Україні – нагальна потреба, бо в нашому кримінальному процесі потерпілому бракує захищеності. І річ не в адвокатах, які мають дещо іншу роль та статус, аніж волонтери VSE, – продовжує співрозмовниця. – Особливо це актуалізується в умовах чинності нового КПК, коли багато його положень не апробовано практикою. Тим паче, досі немає закону, що гарантує відшкодування державою шкоди постраждалим від злочину, хоча Цивільний кодекс передбачає матеріальну компенсацію в окремих випадках (ст.ст. 1177, 1207 ЦКУ). Однак реально механізм не працює й жертви залишаються ні з чим. У цій справі потрібен ідейний лідер, та й фінансові витрати на запровадження проекту є чималими. Сподіваюся, МВС і уряд відгукнуться, побачать резон у тім. Переконана: у нас є підприємці, які захочуть взяти участь у таких програмах, звісно, якщо їх заохотить держава. Приміром, VSЕ контактує через поліцію з установниками вікон і дверей, щоб жертвам крадіїв із суттєвими знижками відновлювати захищеність осель.

 

Українці доходять правильних висновків

Темою кандидатської дисертації Антоніни Геннадіївни, яку вона захистила 2003-го, та її практичним упровадженням був проект закону «Про статус слідчого», який в редакції Каткової пройшов через парламентський комітет законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності два читання. Його автор наполягає: міліції потрібно припинити гонитву за показником. У Каткової в роботі була справа про затримання хлопця, що вживав наркотики, але добровільно пройшов курс лікування. Бнонівці його затримали із кількома грамами наркоти. Адвокат клопотала про закриття кримінальної справи, а слідчий «впирався», вважаючи, що молодик лікувався не з власної волі. І на запитання: «Чи варто обов’язково калічити долю людини, котра ще здатна на виправлення без суворого покарання?», «палична» система жорстоко відповідає «так». В іншій історії захисник консультувала жінку, яку із дітьми кинув чоловік, та ще й не платив аліментів. Скривджена постійно ходила до дільничного, засипала того заявами. У шерифа набралося чотири томи тих паперів, але до порушення справи так і не дійшло, бо це протокольна форма, де показник не заробиш.

– Я в міліції прослужила тринадцять з половиною років, зокрема в слідстві, але відчула непотрібність системі й пішла. Луценку почали заважати такі кадри – кандидати наук, що сповна віддаються роботі, – каже Антоніна Геннадіївна. – Тепер Віталію Захарченку дуже важко, бо за ці роки стільки «наламано», що потрібно багато часу, щоб із системи пішли люди безпринципні, з браком моральності. Шкода, що ціле покоління, немов великий пласт, враз пішло зі служби. Із моєї київської групи в органах залишилося кілька чоловік, а із 180 випускників слідчо-криміна­лістичного факультету ХНУВС слідчими працюють одиниці. 

 

Мрії в мундирі

– Адвокат може молодим слідчим вказувати на помилки, навчати не допускати їх, – зауважує Антоніна Каткова. – Нині мені приємно працювати зі слідчим із Дзержинського РВ Харкова. Лейтенант – а вже який професіонал! Я підготувала клопотання, а він написав постанову про його часткове задоволення. Такого довершеного процесуального документа від слідчого не очікувала й не бачила років зо п’ять! Це сильний опонент. Проте він може піддатися спокусі й піти з органів, ставши моїм колегою. Міліцейському відомству варто турбуватися про те, як утримати таких профі.

– А я захищала кандидатську вже без погонів, – розповідає Тетяна Каткова-молодша. – Коли запропонували посаду юридичного пред­ставника корпорації Microsoft у східному регіоні України, погодилася. Вислуги було небагато – чотири курсантські роки і ще два – ад’юнктури. Не хочу говорити про фінансові й інші стимули вірної служби. Давайте я, як жінка, помрію про те, що буде, якщо МВС очолить представниця слабкої статі. Щоправда, Україна до того не готова (усміхається. – Авт.). Якщо колись так і станеться, то перше, з чого вона почне, стане покращання однострою. Мундир має бути не лише зручним, а й красивим, стильним, сучасним. У нас служать жінки із чудовими фігурами. Невже для них не можна розробити достойну й гарнішу форму?

– 2001-го нас утрьох запросили на прямий ефір телемарафону до 10-річчя української міліції, – долучається до бесіди Тетяна Василівна. – За добу до виїзду нам видали здоровенні шляпи-ковпаки й 56-го розміру форму кожній! За ніч за допомогою молодої май­стри­ні-сусідки ми перешили, підігнали оті «мішки» під себе. Коли приїхали в Київ, журналіст хотів спитати про форму, та я дала зрозуміти: запитуйте що завгодно, тільки не про неї. Я не прихильниця ностальгічних спогадів про минуле, проте чомусь службові сукні за радянськими лекалами значно зручніші, аніж їхні нинішні «сестри»...

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ», 

Київ – Харків – Київ.

Фото автора

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар
інший код

Інші статті

Інтерв’ю
Вікторія АРНАУТОВА: Ми вчимо солдатів повертатися додому здоровими…
Новини Усі новини
Фоторепортаж
Вся галерея
Листати
© 2005–2009 Тижневик МВС України « Іменем Закону »
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua
Дизайн та розробка сайту  — Студія Айкен (11.2009)