Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Соціум
20/11/2012 21:16

Ціна «порчі»

За псування поштових скриньок, адмінбудівель та залізничного транспорту каратимуть згідно з новими вимогами Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Про це свідчать два законопроекти (№ № 10375 та 11053), які вже перебувають на розгляді в профільному парламентському комітеті – з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

Псують одні, відшкодовують інші

Законопроект № 11053 передбачає відповідальність за псування абонентських поштових шаф (скриньок).

Співавторами цього документу є вісім народних депутатів. На їхню думку, КУпАП варто допов­нити ст. 148-6: «Псування засобів поштового зв’язку (зокрема абонентських поштових шаф) тягне за собою накладення штрафу в розмірі від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі ж дії, скоєні пов­торно упродовж року після накладення адміністративного стягнення за порушення, передбачені частиною першою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».

Таким чином, за поштову «порчу» винуватця можуть оштрафувати в межах 1700-8500 гривень. Зауважу, що зазначені суми «мінімалок» значно перевищують розмір мінімальної зарплати, яка нині становить 1118 грн (згідно зі статтею 13 Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік»). Окрім того, штрафи за псування скриньок значно більші, аніж їхня вартість. Так, за інформацією «Укрпошти», встановлення замка в абонентську шафу коштує 32,5 грн (у місцевому відділенні поштового зв’язку), дверцят – 107,5 грн, за встановлення 6-секційної шафи доведеться сплатити 420 грн, а 8-секційної – 495 грн (разом із ПДВ). Проте, як вважають депутати, керуватися слід не стільки розмірами заподіяної абонентам шкоди, скільки масштабами проблеми гарантування надійності поштового зв’яз­ку (від якого залежить конституційне право громадян на таємницю листування). А вони загальнодержавні. 

Свою позицію співавтори проекту підтверджують текстом пояснювальної записки: «За інформацією Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», із близько 8,3 млн абонентських шаф, що розташовані в багатоквартирних будинках, 2,3 млн потребують невідкладного ремонту, а 1,5 млн – заміни. Однією з основних причин занедбаного стану цих об’єктів є зловмисне їх пошкодження сторонніми особами. Пошкодження абонентських поштових шаф (абонентських пош­тових скриньок), що відбувається внаслідок зазначених дій, позбавляє громадян можливості отримувати кореспонденцію, передплатні видання тощо, тобто ставить під загрозу стабільність забезпечення поштовим зв’язком в Україні, а також надання громадянам можливості реалізувати гарантовані законом права на таємницю листування та належну схоронність поштових відправлень...».

З юридичної точки зору, опікуватися цим питанням повинні органи місцевої влади. Звернімо увагу на ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»: «До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать... здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв’язку...».

Отже щоб місцеві ради й виконкоми змогли притягувати вин­них до адміністративної відповідальності, потрібно внести необхідні зміни до КУпАП. Цікавий виходить парадокс: «поштовий» обов’язок прописали ще 2003-го (коли внесли доповнення до «місцевого» закону), а про введення механізму забезпечення згадали аж за дев’ять років. І то лише тому, що «Укрпошта» почала скаржитися на масову занедбаність скриньок і «зловмисне їх пошкодження сторонніми особами».

Сплачуй або відпрацьовуй!

На відповідні зміни в кодексі про адмінпорушення спрямований ще один нормативно-пра­во­вий акт – законопроект № 10375. Якщо його ухвалять, то першими це мають відчути на своєму гаманці любителі графіті (від італ. grafficare – дряпати).

Річ у тім, що в цьому документі передбачені доповнення до ­КУпАП, пов’язані зі змінами до ст. 110: «Самовільне нанесення зображень, написів на рухомий склад залізничного транспорту тягне за собою накладення штрафу в розмірі від трьохсот до п’ятисот не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до шістдесяти годин».

Таким чином, сума штрафу коливатиметься в межах від 5100 до 8500 гривень. Багато це чи мало? З точки зору сучасних вимог і правил, запропоновані законодавцями «ціни» здаються доволі високими. Для порівняння: згідно з чинною редакцією ст. 110 КУпАП, умисне пошкодження внутрішнього обладнання пасажирських вагонів «тягне» лише на 10-30 «мінімалок» (170-510 грн).

Покарання в розмірах 5100-8500 грн передбачені й за «розмальовування» будинків та інших споруд, розташованих на територіях загального користування (згідно з редакцією нової статті 150-1 ­КУпАП). Втілення в життя запропонованих новел, на думку автора проекту Валерія Писаренка (позафракційного депутата), дасть змогу «запобігти спотворенням зов­нішнього чи внутрішнього вигляду будинків, споруд та рухомого складу залізничного транспорту», а також виховуватиме в громадян «повагу до законодавчих норм і встановлених правил поведінки».

Про це йдеться в тексті пояснювальної записки: «Самовільне нанесення зображень, написів на будинки чи споруди, розташовані на територіях загального користування, а також у допоміжних приміщеннях будинків, на рухомий склад залізничного транспорту по суті є діяльністю, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян. Тож зазначена діяльність є адміністративним правопорушенням (проступком), і за неї законом повинна бути передбачена адміністративна відповідальність. Нині в чинному законодавстві відсутні норми, що прямо встановлювали б відповідальність за такі вчинки. Окрім цього, зазначені дії спотворюють зовнішній та внутрішній вигляд рухомого складу залізничного транспорту, будинків, порушують архітектурну концепцію містобудування, а в окремих випадках є носієм негативної (непристойної) інформації...».

Для підтвердження своїх слів Валерій Писаренко посилається на конкретну ситуацію в Харкові: своїми протиправними діями «вуличні художники» завдають значної шкоди будинкам і спорудам, але досить часто уникають будь-якої відповідальності – і адміністративної, і матеріальної. На жаль, такі випадки вже давно стали сумною буденністю для всіх без винятку регіонів України.

 

Антиграфітна спецгрупа

У «графітників» користуються популярністю такі напрямки, як тегінг (залишення свого підпису – тега – на стінах, вагонах і будь-яких інших поверхнях) і бомбінг (нанесення малюнків на всіх рухомих і нерухомих поверхнях із максимальною швидкістю). Вони прагнуть адреналіну, екстриму. Вони й спотворюють будівлі – не лише вночі, а й навіть удень (під об’єктивами відеокамер та в присутності охоронців).

Як свідчить досвід країн Заходу (який, до речі, більший, аніж в Україні), застосування штрафних санкцій проти підлітків та їхніх батьків (як непрямих відповідачів) не завжди ефективне. За інформацією газети «Русская Америка», у Нью-Йорку вже понад 30 років борються з незаконною творчістю любителів малювати на стінах будинків, дахах і транспортних засобах. Такий довготривалий термін є сумним підтвердженням того, що викорінити «настінний живопис» дуже складно.

Безумовно, за цей період американці досягли певних успіхів: графіті практично зникли з нью-йоркської підземки (з вагонів із нержавіючої сталі малюнки видаляють легко й швидко). Проте наземне протистояння триває. Бореться з цим явищем спеціальний підрозділ поліції – антивандальна загальноміська оперативна група (Citywide Vandals Task Force). Окрім того, місцевим жителям обіцяють винагороду – 500 доларів – за інформацію про любителів розмальовувати чужу власність, а винуватцям загрожує штраф у розмірі до 2500 доларів.

У розпорядженні поліцейських – інфрачервоні камери стеження і база даних, до якої занесені не тільки імена, а й прізвиська тих, хто підписує свої «твори». Боротися з «графітниками» покликаний окремий поліцейський спецпід­розділ (Graffiti Habitual Offender Suppression Team): він відстежує та арештовує найвідоміших нью-йоркських майстрів «настінного живопису». Їхні імена занесено в список «гірших із гірших» («Worst of the Worst»). Цей документ є в кожному поліцейському відділі. Заходи проти любителів «настінного живопису» вимагають чималих коштів. Адже боротися треба не лише з місцевими «художниками», а й із численними «гастролерами», які навідуються для того, щоб заявити свою «творчість».

А ось у сусідній Росії із цим явищем намагалися покінчити шляхом вжиття адміністративних заходів. Так, наприклад, у Санкт-Петербурзі, щедро розмальованому горе-художниками, ще чотири роки тому ухвалили постанову «Про заходи щодо запобігання та усунення наслідків самовільного нанесення написів і графічних зображень на фасадах будівель і споруд». Назва у документа солідна, а користі від нього жодної: настінний «живопис» процвітає. На словах відповідальність за самовільно зроблені малюнки несуть їхні автори (які повинні заплатити штраф). А насправді? Як спіймати винних на гарячому й довести їхню провину?

З огляду на це пітерським чиновникам простіше покарати за неналежне виконання обов’язків із утримання адмінбудівель – застосовуючи шалені штрафи (аж до півмільйона російських рублів). Тобто відповідальність за своє «малярство» несуть не вандали, а... ті, хто через них постраждав. Таким чином, місцеві можновладці ніби «запрошують» власників будинків, щоб ті самі вживали заходів: мовляв, треба поставити камери відеоспостереження або захистити стіни будинків особ­ливим антивандальним покриттям (для цього існують спеціальні фарби та лаки). Звісно, встановлення відеокамер та закупівля спецфарб боляче б’є по кишенях домовласників. Але іншого виходу у росіян поки що немає.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, м. Київ

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті