«Перевертнів» потрібно перегравати інтелектом

Експеримент завершився «шабашем»

– І справді, у нас все відбувається в русі, – територіалам у деяких аспектах простіше працювати, – зауважує Віктор Мішин, перший керівник Відділу внутрішньої безпеки на Придніпровській залізниці (1992-1997 рр.). – Свого часу був експеримент, коли всі заяви та події ЛВ на станції Сімферополь й інші лінійні відділки автономії скидали на територіальні підрозділи міліції в АР Крим. Одразу ж між ними почався «футбол» – мовляв, це не наш злочин, він скоєний у сусідів, нехай у них голова й болить. Ті теж вишукували аргументи, аби не братися за таку марудну роботу. Вал злочинів був високий, а розкриття – низьким...

– Так, я теж пам’ятаю ті часи. Тоді побільшало пограбувань, побиттів пасажирів і крадіжок на станціях й у вагонах, – долучається до розмови Вадим Шелест, який теж керував згаданим відділом (2007-2011 рр.). – Є одна наша структурна особливість, про котру підрозділи на території не завжди  здогадуються – це відділ боротьби зі злочинними посяганнями на вантажі. З кінця 1990-х по вагонам бігали крадії-еквілібристи – так звані «мавпи», що викидали вантаж на ходу руху потяга, зливали соляру із цистерн тощо. Зрештою, сімферопольський експеримент завершився невдало. Та розвалити все набагато простіше. Відновити підрозділи як такі вдалося, проте окремих правоохоронців розбалував низький рівень контролю й вимогливості до них. І внутрішня безпека це одразу відчула сплеском міліцейської злочинності. Вершиною всьому став фінал нашої тривалої розробки у 2008-му, коли в Сімферополі ми викрили групу з двох десятків мілі­ціо­нерів-грабіжників та крадіїв. Вони вивертали кишені й валізи пасажирів. І все сходило їм з рук.

– Уявіть, наскільки той «шабаш» пустив коріння, коли його ще я починав розганяти, а довершив за десятиліття мій наступник! – емоційно каже Віктор Мішин. – Це була, як би точніше сказати, традиція, система, яка примушувала багатьох саме так вчиняти. От патрульний бачить заможного відпочивальника й чіпляється – звідки і куди їдемо, шановний? Ніби нічого протизаконного, але ж він далі передає «об’єкт» злочинцям, тим же кишенькарям – мовляв, цього грошовитого телепня можна «підщипнути». Вони ставали навідниками! А роль професійного навідника, як співучасника злочину, у суді часто не доводять через брак доказів.

– Якраз справа в системі, адже злочинців у погонах покривав заступник начальника ЛВ підполковник міліції, що керував громадською безпекою! – погоджується Вадим Шелест. – Зрештою він же і сів із ними. Але справа в тім, до він у цій «каші» сам виріс із низів до керівного рівня. Можливо, така негідна практика і виплекала тих нечестивців...

– Панове, огидно те, що ми ж інформували керівника органу щоразу, як тільки дізнавалися щось про тих крадіїв і здирників, – звертається до колег Віктор Мішин. – А потім все знали ті ж перевертні, тому мені і не вдалося їх «добити». Копії окремих вебешних повідомлень лежали в сейфах бандитів – ми їх потім знайшли під час обшуків! І як тільки наш підрозділ підпорядкували безпосередньо міністру, їхня «малина» одразу почала «киснути»...

Хто покриває «плюшевих ведмедиків»?

– Чи може білетний спекулянт, привокзальний таксист, здавач житла чи стихійний торговець не працювати без так званого міліцейського «даху»? На жаль, саме так і є в деяких місцях, – просвіщає Вадим Шелест. – І це стосується всіх рівнів. От у вагонах швендяють поїзні злодії – вони теж нерідко нишпорять у речах пасажирів з відома того ж наряду супроводження чи відповідального оперативника. Ще там працюють «міняли» й «кидали» – ними опікуються як розшуковці, так і представники ДСБЕЗ. І тут теж не обходиться без службової сліпоти конкретних посадовців ОВС. Із тими «даховиками» постійно доводилося боротися. Хабарі йшли вже на рівні звичайного патрульного, – там мова йшла про пляшку коньяку чи сотні гривень. А щоб домовитися із вищим «щаблем», потрібно мати тисячі доларів. Так працювала мелітопольська група кидал – за дві тисячі доларів «податі» в місяць. Нечестивці в погонах також дають можливість крадіям розтягувати і вантажі – ті ж феросплави, вугілля, металопродукцію. Як було в Запоріжжі, коли накрали більш, як на 1 мільйон гривень. А сищики залізничні розкривали дрібниці – документували злодюжок, котрі цупили на кілька сотень. Зате «не побачили» крадіжки на мільйон!

– Свого часу нас зацікавила група працівників карного розшуку на залізниці у Павлограді, – долучається до компанії колишніх очільників ВВБ Володимир Калініченко (1997-2003 роки). – От, їде потяг із Криму на Санкт-Пе­тер­бург. Один сищик просить провідника передати подарунок – дитячу іграшку. Мовляв, її в Харкові заберуть. І дає за те 10 гривень. У Синельниковому у вагон сідає кілька спільників-опера­тивників. Знаючи, в якому вагоні іграшка, вони для виду проходять туди-сюди, а потім ніби ненароком цікавляться передачею. І виявляють у плюшевому ведмедику наркотики. Здоровенькі були, так це ж міжнародний наркоканал! Звісно, починають психологічно тиснути, вимагати хабара – десь 1 тис. доларів. Зазвичай таких грошей у залізничників немає із собою, і жертва здирників бігає по потягу й збирає відкупного. У Павлограді вони сходили із грошима, а поїзд їхав далі на Росію. І де напише заяву потерпілий? Хто свідок і хто займеться тією проблемою без речових доказів? Тільки якщо точно знати місце запланованої надалі акції. Але ми й такі злочини розкривали. Задокументували тоді вісім епізодів, скерували матеріали в прокуратуру, та в порушенні кримінальної справи відмовили. Відчувалася потужна протидія осіб, які покривали «плюшевих ведмедиків». А тих оперів, що «засвітилися», вигнали із міліції, хоча вони через суд хотіли відновитися. Вони підробили довідки і відправили їх на Київ на погодження. І лише завдяки тому, що наш куратор, як кажуть, був у курсі справи, цьому намаганню ми завадили.

– Потрібно того ж нечесного оперативника переграти інтелектом, спрацювати на випередження. От викрили міліціонерів, котрі обдирали пасажирів на сімферопольському вокзалі. Але на їхнє місце прийшли інші й вони зустрічаються із тими ж викликами, які стирчать із кишень та валіз пасажирів, – зауважує нинішній начальник ВВБ на Придніпровській залізниці Олег Сур. – А відслідковується все доволі просто: за результатами роботи. Прийшли нові працівники. І коли ви бачите, що різко зменшується кількість протоколів про порушення, а п’яниці і стихійна торгівля нікуди не щезли, це означає, що варто підозрювати: тут «беруть». Значить, відпускають порушників, і не за «дякую». Не завше треба чекати оперативну інформацію, а варто й самому аналізувати. Ще один аспект. У працівника транспортної міліції є багато можливостей зустрітися із особою, що перебуває в розшуку різного рівня. Звісно: лиходії, яких упізнали, намагаються умовити за щедру дяку їх відпустити – мовляв, не бачив ти мене в тамбурі і все, розійшлися кожен зі своїм інтересом. Такі моменти можна встановити, якщо звіряти книгу затриманих та доставлених із запитами на підтвердження перебування в розшуку певних осіб. Деякі з них не попадають в такі журнали. Це означає, що людину перевіряли, але відпустили... Якось ми проводили службове розслідування. Чоловік перебував у міжнародному розшуку, його дос­тавили у ЛВ і склали адмінматеріал за появу у п’яному вигляді у громадському місці, та відпустили, хоча Росія просила затримати.

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА