Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Резонанс
16/04/2012 12:36

Цей інстинкт зветься Людяність...

    Небезпечний предмет старший лейтенант міліції Борис Самань помітив одразу, щойно він, тримаючи руку на пістолетній кобурі, наблизився до легковика «Ніссан Альмера», який два інспектори ДАІ зупинили після нетривалого переслідування. Коли до нього приєднався напарник, прапорщик міліції Олександр Татарченко, що розвертав патрульну машину капотом до капота іномарки, Борис промовив: «Саню, в нього в руках – каністра...».
   Олександр зрозумів усе з півслова. Підійшов впритул до авто, щоб почати розмову з водієм. Той заперся 
в салоні й видихав дим від запаленої цигарки крізь вузьку щілинку, утворену дещо опущеним склом. Тим часом Борис набирав на своєму мобільнику «102», щоб повідомити у райвідділ про надзвичайну подію...

    Кажуть, що подвиги одних людей досить часто є наслідком халатності, безумства або злочинів інших. Цю думку, напевно, підтверджує випадок, що днями стався в Переяславі-Хмель­­ниць­кому із двома працівниками місцевого взводу роти ДПС із обслуговування стаціонарних постів УДАІ ГУМВС у Київській області. До того ж безумство людини, що розіграла цю драму, зовсім не применшує героїзму двох людей у міліцейських погонах, яким посеред службових буднів довелося ризикувати власним життям заради порятунку незнайомої людини і які з честю пройшли це випробування.
   Вони різні за зовнішністю та віком, проте в біографіях 31-річного Бориса Саманя та 37-літнього Олександра Татарченка є чимало спільного: обидва закінчили Переяслав-Хмельниць­кий державний педагогічний університет (а Борис, окрім того – й Київський національний університет внутрішніх справ). Обидва відслужили строкову, після чого життєві дороги привели їх до лав міліції. Намагаючись уникати «гучних слів», вони зізнаються, що дуже люблять свою роботу, попри всі труднощі та небезпеку. Обидва одружені і є щасливими батьками: сину Олександра сім років, старшому сину Бориса – чотири, а молодшому... Малюку виповнилося лише 20 днів того фатального дня, коли його батьку довелося зазирнути в очі смерті...
   Того суботнього вечора Борис та Олександр несли службу на КПП на в’їзді до Пере­яс­лава-Хмельницького. Сутеніло, дув холодний вітер, падав дощ... Однак міліціонери мали надійного помічника, не залежного від примх погоди – автоматичну систему відеоспостереження «Рубіж», якою обладнали згаданий КПП торік у грудні. Працівники ДАІ схвально оцінюють цю новинку: «око» системи – встановлена над дорогою відеокамера – здатне зчитувати державні номери тисяч транспортних засобів і миттєво виявляти ті, що занесені до бази даних машин, які з різних причин перебувають у розшуку. Коли система видає сигнал про наближення «підозрілого» авто, черговий попереджає про це постових. Вони й зупиняють машину для з’ясу­вання обставин. Так, наприклад, затримують транспортні засоби, якими незаконно заволоділи викрадачі, та автівки, «прикрашені» викраденими номерами. Вираховують і водіїв, позбавлених права керування транспортом. Проте, зазначають даївці, здебільшого, причиною занесення машини до бази даних є несплачені штрафи або проблеми із виплатою кредитів, виданих під заставу (найчастіше – цього ж автомобіля). Отже, володарям свистка і жезла доводиться, так би мовити, допомагати Державній виконавчій службі у виконанні судових рішень. Міліціонери зізнаються: це їм не до душі, але ж, мовляв, служба...
   Того вечора, о 19.48, на згаданому КПП система «Рубіж» зреагувала на номер сріблястого «Ніссан Альмера» саме через три несплачені штрафи та «проблемний» кредит. Однак подробиці з’ясувалися згодом. А поки що старший лейтенант Самань та прапорщик Татарченко, одержавши тривожне повідомлення, пильно розглядали машини, що проїжджали повз них, аж доки не вгледіли вказану «Рубежем». Кермувальник проігнорував сигнал зупинитися й натиснув на газ.
   За лічені секунди інспектори, увімкнувши проблискові маячки, вже мчали навздогін. На щастя, порушник поїхав не до міста, а звернув на об’їзну дорогу – адже на спроби перекрити йому шлях водій реагував небезпечними маневрами, ледь не зіткнувшись із міліцейським авто. Зрештою «перегони» завдовжки два з половиною кілометри завершилися на користь даївців: Татарченку вдалося притиснути втікача до узбіччя. Перше, на що звернув увагу Самань, коли наблизився до «ніссана», була металева 10-літрова каністра...

   Спроба налагодити контакт із водієм, яку зробив Татарченко, остаточно переконала інспекторів: справа загрожує неабиякою небезпекою! Порушник поводився неадекватно, не реагував на вимоги вимкнути двигун та вийти і, заблокувавши дверцята, з відкритою каністрою в руках, курив у салоні, мляво спілкуючись із міліціонерами через щілинку у вікні. Він заявив: «У мене особисті проблеми... Я себе спалю...».
Пропозиція спокійно поговорити спочатку начебто подіяла – чоловік викинув цигарку. Правоохоронці, які не зводили очей із каністри, полегшено зітхнули. Аж раптом водій підняв віконне скло, облив все довкола пальним і заповзявся чиркати запальничкою.
   ...Вибух був такої сили, що з автівки повилітали шибки. Салон перетворився на піч, у якій живим факелом борсався самогубець – цю картину Самань і Татарченко побачили, коли кинулися до охопленої вогнем машини. Кинулися на допомогу, не жалкуючи власного життя, знаючи, що в «ніссані» – каністра з бензином!
Невдовзі в розмові з кореспондентом «ІЗ» вони ніяково усміхатимуться у відповідь на запитання: «Чому так вчинили?». Мовляв, занадто швидко все сталося, не було часу на роздуми, діяли інстинктивно, лишень врятувати б бідолаху.
   Цей інстинкт зветься Людяність, у екстремальних ситуаціях він виявляється у людей справді мужніх та шляхетних. І, напевно, у декого в реальній небезпеці, коли на рішення є тільки мить, гору взяв би інший інстинкт – самозбереження...

   Самоспалення – страшний спосіб вкоротити собі віку, від болю самогубці найчастіше намагаються вижити, збити з себе полум’я. Безумець теж, мабуть, передумав помирати – але вибратись крізь заблоковані дверцята не міг, зумів лише просунути у вікно ногу. Інспектори скористалися цим – і голіруч, хапаючись за обпечені кінцівки та одяг, що тлів, висмикнули потерпілого з вогняної пастки. Перед тим, як вибухнула каністра, вони ще встигли відтягнути непритомного самогубця метрів на п’ять вбік та збити з нього вогонь, катаючи його у придорожніх калюжах (хоч тут дощ став у нагоді!). 
   Третій вибух – пального в бензобаку – вже нікому не міг зашкодити. На цей момент службове авто вже було відігнане далеко від осередку пожежі, а рух в обидва боки перекритий. Самань приглядав за потерпілим, який опритомнів, Татарченко утримував подалі від небезпеки свідків події – водіїв та пасажирів машин – і забезпечував доступ до місця пригоди пожежникам та «швидкій». Вогонь нарешті приборкали (він вщент знищив авто), потерпілого передали лікарям, але робота двох інспекторів не закінчилася: треба було регулювати рух, охороняти місце пригоди до прибуття екс­пертів-криміналістів. За тими клопотами ніколи було й про себе подбати. За словами старшого лейтенанта Саманя, коли пізно вночі він спробував нашвидкуруч «відписатися» щодо згаданого інциденту, раптом відчув: руки тремтять так, що не може втримати ручку – далася взнаки напруга від пережитого шоку.

   Обидва інспектори намагалися не турбувати дружин розповідями про пережите. Але ж як пояснити коханим, чому повернувся зі служби в кіптяві, у пропаленому, посіченому склом обмундируванні? Та й як взагалі приховати таке в невеликому місті, по якому невдовзі поповзли чутки? Тож розмов на тему «Навіщо ти туди поліз?» і жіночих сліз від думок про те, що могло статися непоправне, Борису із Олександром уникнути не вдалося. Сподіваємося, що відчуття страху за близьку людину в душах дружин цих двох хоробрих людей зміниться на щиру гордість. До того ж, як зазначив у розмові командир взводу майор міліції Валентин Осипов, на інспекторів чекає заслужене заохочення.
   Самань і Татарченко стали героями сюжетів у ЗМІ та Інтернеті. Однак чимало з коментарів до цих матеріалів містили негативні висловлювання на адресу працівників ДАІ. 
   – Уже наступного вечора я читав «коменти» деяких «розумників», на кшталт «Це даївці довели водія до самогубства!», – іронізує Олександр. – Деякі свідки події, замість того, щоб, принаймні, поцікавитися, чи не потрібна нам допомога, удавали із себе папараці, знімаючи пожежу та її жертву на мобілку. Але перспектива появи цих кадрів в Інтернеті нас не бентежить. На тих фото та відео немає нічого, чим можна було б нам дорікнути... 
   Саме тут варто розповісти – кого власне рятували інспектори ДАІ. Як з’ясувалося, водієм і господарем «ніссана» був 47-річний киянин на ім’я Сергій, неодружений, офіційно безробітний (хоча це не завадило йому оформити кредит). Окрім того, чоловік відсидів 12 років за вбивство. Самогубець, якого доправили на лікування у столичний опіковий центр, жодних зрозумілих пояснень не дав. Тим часом міліція Переяс­ла­ва-Хмельницького продовжує з’ясовувати обставини цього інциденту. За однією з версій, неадекватний вчинок кермувальника може пояснюватися тим, що на момент зупинки у його машині перебували заборонені законом предмети або речовини.

Сергій КОВАЛЕНКО , «ІЗ».
Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА
та Валентина ОСИПОВА  

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті