Солдат Даша
Голлівудський кінобойовик 1997 року про жінку-військовослужбовця, що наважилася випробувати себе в лавах американських «морських котиків», зробив назву цієї стрічки – «Солдат Джейн» – узагальненим ім’ям, а образ лейтенанта Джордан О’Ніл, яку зіграла актриса Демі Мур, став символом «фемінізації» війська. За час, що минув, представниці прекрасної половини людства чимало досягли в освоєнні «нетипових» для них раніше професій у лавах армії та інших силових структур. І Україна не є винятком…
Яскравим прикладом цього є кримська «Солдат Джейн» – військовослужбовець сімферопольської бригади внутрішніх військ МВС України, солдат військової служби за контрактом Дар’я Ібрагімова, здобутки якої багато в чому перевершують «кіношні» подвиги героїні Демі Мур. Адже в жовтні минулого року Дар’я брала участь у змаганнях підрозділів спецпризначення ВВ, за підсумками яких стала першою в історії вітчизняних військ правопорядку особою прекрасної статі, якій вдалося успішно скласти кваліфікаційні іспити й вибороти право носити найвищу відзнаку спецназівця – краповий берет.
Дивлячись на цю тендітну, на перший погляд – цілком звичайну жінку, важко збагнути, що її підштовхнуло до участі в суворому випробуванні – змаганнях спецназу. Напередодні Міжнародного жіночого дня ми спробували розпитати Дар’ю про це, розпочавши, як водиться, з дитинства.
– Дитинство в мене було звичайне, як у всіх дітей: іграшки, ляльки, розваги на майданчику, – розповідає солдат Ібрагімова. – Я народилась і досі живу в місті-герої Севастополі. У шестирічному віці батьки віддали мене до гуртка спортивної аеробіки, де я займалась близько року, аж поки зрозуміла – це не моє.
Через деякий час я записалась у секцію карате, а точніше, кіокушин – це контактний, найжорсткіший різновид карате, що відрізняється атлетичним, силовим, динамічним стилем ведення двобою. Займалася цим видом єдиноборств понад п’ять років. Мій перший тренер Юрій Григорьєв прищепив мені любов до бойових мистецтв і заклав основи для подальшого розвитку.
Коли я трохи подорослішала – усвідомила, що хочу пов’язати своє майбутнє зі спортом і пішла до ДЮСШ, де почала опановувати олімпійський вид спорту – вільну боротьбу. Тут моїм учителем і наставником став Сергій Семенихін. Саме в цей період я почала здобувати свої перші перемоги: після кількох досягнень на місцевому рівні стала брати участь у чемпіонатах із вільної боротьби серед молоді, згодом – вийшла на рівень чемпіонатів Європи. Перші мої «закордонні» поєдинки проходили в болгарському місті Варні. Посівши друге місце, була незадоволена собою – розуміла, що могла завоювати «золото»…
Після цього стала тренуватись активніше та наполегливіше. Лише на вільній боротьбі не зосереджувалась, а випробовувала себе в інших видах єдиноборств: самбо, дзюдо, карате, сумо, боксі, джиу-джитсу. Ці види спорту назавжди полонили мене своєю красою – я в них просто закохана! А захопилася ними не лише як певним видом спорту, а як мистецтвом – мені цікаво все, що з ними пов’язано!..
– І скільки у вас нагород?
– Якщо в кілограмах, то вже мабуть за десять перевалило… (Сміється.) Виконала нормативи і здобула звання майстра спорту з вільної боротьби та самбо, майстра спорту міжнародного класу з боротьби сумо, провела шість професійних боїв за версією М-1 (змішані єдиноборства – «бої без правил». – Авт.), здобувши п’ять перемог.
– А пізніше ви ще й наділи міліцейські погони?
– Розумієте, більшість моїх знайомих, друзів та суперниць на татамі – представники силових структур. Спілкуючись із ними, я зрозуміла, що теж хочу стати працівником міліції – і невдовзі поповнила лави підрозділу «Беркут». Дуже важко було поєднувати службу і спорт – як фізично, так і морально. Згодом я вступила до Таврійського національного університету, і довелося вибирати – навчання чи служба. Я вибрала вищу освіту. Отримавши диплом тренера-викладача, вирішила служити за контрактом у внутрішніх військах.
– Чому саме ВВ?
– Хотілося бути корисною своєму народові, людям узагалі. А у внутрішніх військах я можу поєднувати службу і спорт, ба більше, у мене з’явилась можливість вдосконалюватись у військовій сфері. Особисто для мене найцікавішими є заняття з вогневої підготовки та тактики ВВ.
– А що в службі є для вас найскладнішим?
– Найважча для мене служба – патрульна: постійно перебуваєш на ногах, уночі, вдень, і не знаєш, де, за яким поворотом на тебе чекає небезпека.
– Але ж у вас такий рівень підготовки, що деякі чоловіки можуть позаздрити…
– У спорті завжди легше, ніж на службі: ти знаєш, де супротивник, знаєш, що він хоче тобі завдати удар, що потрібно його знешкодити. А на службі ти не завжди розумієш, що перед тобою саме злочинець і що в нього на думці, що від нього чекати. Напевно, тут важливо одне: бути готовим ризикувати й навіть віддати життя за своїх товаришів, за свій народ.
– Півроку тому ви стали «живою сенсацією» на змаганнях підрозділів спецпризначення ВВ. Чому вирішили взяти участь у боротьбі за Краповий берет?
– Про участь у таких змаганнях я могла тільки мріяти. Мені взагалі ніколи не спадало на думку змагатися нарівні з чоловіками, а тим більше – прагнути стати кращою серед них – це повна маячня! Проте коли саме це мені запропонувало командування, я погодилась, не вагаючись. Це була чудова нагода вже вкотре випробувати себе, а також хороша можливість повчитись у справжніх професіоналів, у яких за плечима багато років служби в спецназі…
– А як рідні поставилися до вашої участі в суто чоловічих змаганнях?
– Спочатку я думала це приховати, як і роблю зазвичай, коли беру участь у серйозних змаганнях: ніколи не повідомляю про це рідних, вони дізнаються лише результат. Їхні переживання, особливо матусині, відчуваю серцем, а це «збиває», не дає змоги повністю налаштуватись на поєдинок. Показала родині фільм про іспити «на берет» – він здався цікавим, але коли дійшло до епізоду зі спарингами… Словом, перегляд фільму на цьому завершився. Кілька днів витримувала паузу, та зрештою бажання похвалитися новими планами взяло гору і я все розповіла.
– І яка була реакція?
– Рідні були шоковані – мені важко описати вирази їхніх облич… Утім, як я зрозуміла, це був не страх: їх переповнювала гордість. Вони знають: якщо я ставлю перед собою мету – неодмінно її досягну. Питання, чому мене стали так рідко бачити вдома, відпало само собою… До речі, готувалася наша команда справді завзято: останні тижні перед поїздкою на змагання мені навіть доводилося ночувати у військовому містечку, бо після тренувань елементарно не вистачало сил доїхати додому.
– А вам самій не було страшно?
– Не боятись у такого роду ситуаціях може тільки божевільна людина. Розуміла, що я одна така, і що реакція чоловіків на мою участь у змаганнях буде різною. Звісно ж, боялась, що вийде щось не так, бо досвід служби в мене невеликий.
Страшно було на смузі перешкод, хоча, тренуючись перед змаганнями, кожен рух, кожен крок довела до автоматизму. Чомусь було лячно, що зірвусь зі «зруйнованого містка» або не зможу перестрибнути якусь із перешкод.
Також було ніяково, коли дізналась, що для випробувань з універсального бою мені не можуть знайти спаринг-партнерки. Я тоді себе так «накрутила», що готова була битися навіть із чоловіком! Але, на щастя, партнерку таки підшукали, до речі – титуловану спортсменку, і двобій був «суто жіночий». (Усміхається.)
– Дашо, зрозуміло, що ваш фізичний розвиток дозволяв виступити на належному рівні. А як щодо морального фактора? Хто допомагав, хто підтримував?
– Основну підтримку забезпечили ті ж таки чоловіки, вони допомогли мені зрозуміти себе. Нічим не допомагаючи, не полегшуючи труднощів, підтримували мене морально на всіх етапах. Я пройшла до перемоги завдяки їм. Серед сильних фізично й морально чоловіків завжди легко відчувати себе жінкою, хоч би які навколо були проблеми. Я щиро дякую всім цим чоловікам!
Наприклад, з тією ж смугою перешкод мені дуже допоміг один із однополчан – старшина Сергій Конєв, який виборював Краповий берет уже п’ять разів. А ще мене вразив такий епізод: під час воєнізованої естафети, коли я повзком долала перешкоду з колючого дроту, раптом відчула, що бракує сил. Допомогла підтримка зовсім незнайомих хлопців – військовослужбовців з іншої команди, тобто «конкурентів»! Вони так відчайдушно за мене вболівали, що другу частину випробування я здолала «на одному диханні»! Власне, саме це мені найбільше сподобалося під час цих змагань – дружня атмосфера, дух братерства. Спецназ ВВ − це один міцний колектив, своєрідна родина. Хоча ці хлопці й бувають дещо різкуватими, проте вони – не лише сильні, але й благородні люди…
– Нині ви, безперечно, професіонал, левову частку часу присвячуєте спорту та службі. А як проводите дозвілля?
– Чесно кажучи, вільного часу маю небагато, намагаюсь проводити його з рідними та близькими мені людьми. Полюбляю читати філософську та теологічну літературу, вивчати релігійні системи, в музиці віддаю перевагу класиці.
Років два тому на тренуванні я серйозно травмувала коліно, понад місяць провела в ліжку, на щастя, одужала. Лікарі порадили мені більше рухатися, а найкраща подруга запропонувала відвідувати разом із нею заняття з латиноамериканських танців. Спочатку ця пропозиція викликала в мене сміх, та потім я погодилась. Звісно, з моїм «бійцівським мисленням» важкувато було вивчати елегантні танцювальні рухи, проте я опанувала самбу, румбу, пасадобль. Тепер танці – мій другий «коник», яким я можу похизуватись…
– Скажіть, а чи доводилося вам застосовувати свої бійцівські навички за межами рингу?
– Років п’ять тому, до речі, на 8 Березня, пізно ввечері поверталася з тренування із дзюдо, на якому в мене чомусь нічого не клеїлось. На автобусній зупинці побачила, як нетверезий молодик чіпляється до дівчини. Я зробила зауваження, молодик «перемкнувся» на мене… Довелося застосувати дещо з нетравматичних прийомів – до речі, саме тих, які ніяк не виходили в мене на тренуванні.(Усміхається.)
– Що б ви хотіли побажати представницям прекрасної статі з нагоди Міжнародного жіночого дня?
– Насамперед, в особі моєї мами, хочу привітати тих жінок, які подарували нам життя. Дякую вам за турботу, ніжність і тепло, якими ви огортаєте нас, своїх дітей! Усім жінкам бажаю бути щасливими, коханими, щоб у житті вашому все складалося так, як ви того бажаєте. А жінкам у погонах, крім сказаного вище, бажаю більше сил та терпіння. Бо після служби, хоч якою б важкою вона була, ми повинні дарувати усмішки та турботу своїм рідним і близьким людям. Зі святом!
Бесіду провів
Михайло БОЦАНЮК
, АР Крим.
Фото автора та
Богдана МОРОЗОВСЬКОГО
Коментарi
-
order_cialis
30/08/2015 6:55
If you are taking nitrates for angina, Do check with your doctor before taking . Ability glasses are most of the dose for bph treated to make it
-
NormanGAM
08/07/2015 23:46
borrow money
-
Martinfeed
30/06/2015 17:23
http://zuekelne.ga http://zaublastal.ml http://poresrei.ml http://adsocyc.ml http://neypadog.ga http://deocripden.ml http://tellistdong.cf http://rolacbench.cf http://flinenfe.ml http://tioswagmy.ml http://ingalli.cf http://attwymor.ga http://
-
Georgezib
12/05/2015 16:14
-
Georgezib
11/05/2015 4:08
-
GeorgeGor
07/05/2015 13:55
http://money--lenders.com/hard-money-lenders-nationwide.html
-
Georgezib
06/05/2015 2:56
http://loansfor--badcredit.com/long-term-loans-for-bad-credit-online.html
-
HectorNeni
01/05/2015 2:43
first cash advance cashadvance borrow money bad credit