Чорним по білому

Цей винахід, своєрідного чорно-білого забарвлення, важко з чимось сплутати. Невеликий, але здатний зупинити навіть вантажівку. Серед автомобілістів він отримав різні назви: від жартівливих – чарівна смугаста паличка – до менш приємних. Та з її власником вважають за краще не жартувати і, тим паче, не сваритися. Йдеться про добре знаний жезл регулювальника. Нині уявити працівника Державтоінспекції без такого малого, але потрібного інструмента неможливо. І справді, за не одне десятиліття служби на автошляхах жезл регулювальника став звичним атрибутом дорожніх правоохоронців. Та смугаста чорно-біла паличка перед тим, як набути сучасного вигляду, зазнала кілька метаморфоз. Були навіть часи, коли її взагалі хотіли позбавити «прописки» на дорогах, відправивши на відпочинок до музеїв.

Від білих царських до червоних пролетарських

Перший автомобіль у Російській імперії з’явився 1895 року на вулицях Санкт-Петербурга. Відтоді регулюванню руху на дорогах почали приділяти дедалі більше уваги. Так, 11 вересня 1896-го Міністерство шляхів затвердило постанову № 7453 «Про порядок і умови перевезення вантажів і пасажирів по шосе відомства шляхів у саморушних екіпажах».
Та все ж таки на початку ХХ ст. транспорт був переважно гужовим. Тож прабатько сучасного жезла регулювальника був покликаний, що називається, коня на скаку зупиняти. У Санкт-Петербурзі відповідно до виданого в жовтні 1907 року наказу столичним градоначальником Даниїлом Драчевським вуличний рух почали регулювати за допомогою тростини. По суті, це була біла труба завдовжки аж 90 сантиметрів.
В «арсеналі» перші регулювальники мали тільки два регламентовані рухи. Перший слугував для зупинки одиночних екіпажів та підвід. Постовий, вийнявши тростину з чохла, подавав знак, піднімаючи її вгору в напрямку того транспорту, який мав зупинитися. Другий рух повністю блокував вулицю в обох напрямках. Для цього поліцейському потрібно було підняти тростину над головою і зробити кілька обертальних рухів. Непокора регулювальнику, як і нині, каралася в адміністративному порядку.
Робітничо-селянську міліцію створювали з нуля. До царської поліції стосунку вона не мала, проте перейняла багато «старорежимних» речей, зокрема, й білу тростину регулювальника. Та тривало це недовго. Революційні зміни відбулися і з нею. 1922 року вона стала червоною з жовтим руків’ям (у комплекті був шкіряний чохол), а її довжина становила 11 вершків (49 сантиметрів). Розмір і колір новинки, а також знаки, які можна було нею подавати, регламентувалися в «Інструкції постовому міліціонерові про порядок користування жезлом».
До речі, за 30 років спробували вдруге списати жезл – із набуттям чинності наказу «Про введення регулювання руху на вулицях і дорогах жестами замість регулювання жезлом і про порядок носіння спорядження та спецодягу білого кольору». Одначе цей документ діяв недовго і був незабаром скасований: «патичок-рятівничок» реабілітували й поновили на службі. Зате завдяки цьому наказу в працівників Державтоінспекції з’явилися гарні білі краги й така ж біла портупея.

Смугастий дорожній порядок

Невдовзі стало зрозуміло: червоний колір автомобілісти не завжди помічали на строкатих вулицях. Саме тому з 1933-го по 1939 рік у міліції зовсім не використовували жезли. Було ухвалено рішення регулювати дорожній рух «голіруч». Сигнали подавалися за допомогою жестів. Інколи користувалися семафорами.
Одначе вже 1939-го «палки» повернулися на дороги. 27 квітня цього ж року була видана «Інструкція постового регулювальника руху», в якій міліціонерам наказувалося керувати транспортними потоками смугастим чорно-білим жезлом.
«Зеброву» гаму кольорів вибрано не випадково. Як з’ясувалося, зір людини гостріше реагує на чорно-білі предмети. Та й у темряві всі кольори для кермувальників набувають сірого забарвлення, у той час як чорне залишається чорним, а біле – білим. Відтоді забарвлення найупізнаванішого атрибуту даївців залишається незмінним.
А от конструкція жезла час від часу зазнавала змін. Так, у 1960-ті його виготовляли з пластику і він мав підсвічування в корпусі. Завдяки цьому «паличку» стало краще видно вночі. Потім білі смужки почали наносити світловідбивними фарбами.
У 1980-х розробили так званий «Універсальний жезл працівників ДАІ». У нього був пластмасовий корпус, а замість білих смуг – номери викрадених машин, номери телефонів відділів УВС і позивні спецслужб. Окрім того, жезл мав вмонтований ліхтарик, компостер для пробиття талонів порушників, а в рукоятці – свисток. Однак масового поширення винахід не набув.

Диригенти на дорогах

Попри те, що перші професійні регулювальники в СРСР з’явилися ще в 1928 році, коли в штаті Московської міської міліції створили посаду «інспектор з регулювання вуличного руху», розквіт цієї професії припав на післявоєнні роки. Саме тоді навичкам поводження з чорно-білим жезлом приділялося найбільше уваги. Конкурси та змагання регулювальників проводилися на всесоюзному рівні, причому для цього виділяли великі спортивні майданчики. Найвіртуозніші регулювальники чергували на дуже велелюдних вулицях і площах міст, а головним постом країни вважали в’їзд у Кремль через Боровицькі ворота.
Навички поводження з жезлом вимагали довгих тренувань, тому справжніми майстрами ставали одиниці. У 50-і й 60-і роки минулого століття інспектори, що віртуозно володіли смугастою «паличкою», збирали на вулицях натовпи роззяв, а їхні відточені рухи деякі порівнювали з мистецтвом диригентів.

Анатолій ХЛІВНИЙ, «Моменти»

друкувати