Одужання гарантується!
Зранку потрапити до кабінету начальника отоларингологічного відділення Центрального госпіталю МВС Євгена Борисенка не так просто – сюди намагаються зайти у справах медсестри, лікарі, до нього поспішають хворі, які оформляються на лікування, і ті, хто бажає отримати кваліфіковану консультацію. Пацієнтів у цьому відділенні завжди багато – не тільки тому, що захворювання вуха, горла та носа, які тут лікують, є доволі поширеними, а насамперед з тієї причини, що цей підрозділ лікувального закладу вже давно здобув авторитет висококваліфікованого.
У відділенні створені комфортні умови для стаціонарного лікування. Хворі тут розміщуються в двох- та одномісних палатах з усіма зручностями. Простора, належним чином обладнана операційна. Цілком достатнє забезпечення медикаментами – пацієнтам не доводиться шукати їх по аптеках. І харчування теж досить пристойне. Проте, звісно, найважливіше – ефективне лікування, а воно 100-відсотково гарантоване.
Усі четверо докторів відділення, включаючи його начальника, – досвідчені практики, які досконало знають свою справу і справді люблять її. Лікарі вищої кваліфікаційної категорії Владислав Хмельницький і Володимир Байбуза вважаються ветеранами не тільки в медицині, а й у цьому відділенні, котре кожний з них свого часу очолював. Спочатку Владислав Сергійович, а за ним – Володимир Леонідович, який, коли пішов на пенсію, передав, так би мовити, керівну естафету нинішньому начальнику, Євгену Олександровичу, а сам залишився працювати лікарем.
Оскільки мова зайшла про очільників відділення, то доречно згадати ще одного, який тут працював – Олександра Мироненка. Він, власне, і створював це відділення, дуже скрупульозно підбираючи для нього кадри. Хмельницького Мироненко нагледів недалеко від госпіталю – в Інституті отоларингології імені проф. О. С. Коломійченка АМН України, що на Зоологічній. Йому тоді було 29 років: як для лікаря, який вже встиг закінчити ординатуру й попрацювати, то зовсім молодий. До того ж Владислав був визнаний старшими колегами досить здібним лором. Коли онуку Коломійченка необхідно було видалити мигдалини, той довірив свого улюбленця тільки Хмельницькому.
«Люди Мироненка» надзвичайно дружно й злагоджено взялися до справи, якою попервах було зовсім не лікування, а обладнання та й загалом підготовка відділення до функціонування. То була пора, коли закінчувалося будівництво нових корпусів Центрального госпіталю МВС і колективи його майбутніх підрозділів переймалися якнайшвидшим їх відкриттям. А першим з відділень хірургічного профілю відкрилося саме отоларингологічне, для чого всі тоді дуже постаралися. Ветерани із задоволенням згадують, як вони з колегами на урочистостях із цього приводу завзято співали: «Ти ж мене підманула…».
Заслужений лікар України Хмельницький зарекомендував себе лікарем із широкими медичними інтересами, здібним організатором, тож йому й було доручено після Мироненка відділення, а згодом – і посаду начмеда госпіталю. У рідне відділення він повернувся пізніше, коли вже пішов на пенсію. Його послідовник Володимир Байбуза показав себе як новатор, розширивши спектр оперативного лікування у відділенні. Володимира Леонідовича відрізняють надзвичайно легкий характер і привітність. Тож до нього завжди зверталися по допомогу та пораду, а він ніколи нікому не відмовляв. Та й нині завжди допомагає, чим може.
Був період, коли високий рівень медичної допомоги у відділенні став у пригоді столичним спортсменам – динамівцям, які часто хворіли на гайморити. Саме тут, а не де-небудь у «крутих» клініках, обстежувався Лобановський.
Характерним для отоларингологічного відділення є постійний штат медичного персоналу. Старша медсестра Ольга Братель – незмінно спокійна, врівноважена, що викликає до неї в колективі щиру повагу, – працює тут вже 31 рік. Вона – доброзичлива наставниця молоденьких сестричок, які завдяки її підтримці почуваються впевненіше.
Як зазначає нинішній керівник відділення Борисенко, в підпорядкованому йому колективі гармонійно поєднуються мудрість досвідчених медиків з енергійністю та допитливістю молодих. Щоправда, молодою поміж лікарів відділення вважається Ольга Зубрицька, хоча вона у свої 37, звісно, вже набула неабиякої кваліфікації.
А якщо сказати точніше, то серед лікарів відділення наймолодшим за віком є його очільник Євген Борисенко, який в цьому колективі працює з 2003 року. Починав тут лікарем. Енергійний, вольовий, Євген Олександрович, уже багато чого досягнув у медичній сфері. Закінчив донецькі медучилище, потім медінститут, інтернатуру, попрацював і на «швидкій», і в інших лікарнях, здобув вищу кваліфікаційну категорію. Однак дивуватися такій вправності не доводиться, адже Євген у своїй родині – лікар у третьому поколінні. І хоча він каже, що в батька вчитися не довелося, оскільки той постійно зайнятий (Олександр Іванович за фахом – теж лор, зараз працює начмедом у Центральній міській лікарні №1 Донецька), проте, звісно, вже сама атмосфера, в якій зростав і дорослішав, сприяла формуванню натури медичного працівника. Мати, Людмила Сергіївна, – теж з плеяди послідовників Гіппократа, вона лікар-лаборант. І все ж після спілкування з Євгеном Олександровичем залишається таке враження, що своїм вибором професії та успішністю в ній він найбільше зобов’язаний бабусі, Євгенії Олександрівні, на честь якої його й назвали. Бабуся була фельдшером-акушеркою і під час Великої Вітчизняної війни продовжувала працювати на окупованій території, чимало допомагаючи людям. На жаль, Євгеній її ніколи не бачив, бо народився через два роки після того, як вона пішла з життя. Забігаючи наперед, скажу, що династію Борисенків, як сподівається Євген Олександрович, продовжуватиме його молодший син Іван, який буває у відділенні батька і вже виявляє цікавість до його роботи.
За Борисенка робота відділення активізувалася і зараз, за його словами, хірургічні втручання становлять майже 50 відсотків. Доволі широким став і спектр оперативних втручань. «Чого ми не робимо нині, – розповідає начальник відділення, – то це «онкологій» і операцій, що відновлюють слух. А решту – будь ласка!». В збільшення оперативних втручань Євген Олександрович вніс і особистий внесок. Він самотужки опанував ендоскоп, і тепер за його допомогою видаляє дрібні доброякісні пухлини. У відділенні, крім цього, успішно виправляють викривлення носової перетинки, лікують як гострі захворювання, так і загострення хронічних тощо. Тут ефективно використовуються новітні промивні препарати, лікувальні пасти.
З розширенням спектра операцій зросла кількість хворих, які перебувають у відділенні на стаціонарному лікуванні. На п’ять ліжок розширився підрозділ, де лікуються отоларингологічні хворі, і зараз їх – 50.
Значно зросла й кількість хворих, так би мовити, зі сторони, яким надаються платні послуги. Отже, відділення не тільки повертає здоров’я працівникам і пенсіонерам системи МВС, а ще й приносить шпиталю прибуток, що в наш скрутний час має досить-таки велике значення. Були часи, коли кошторис складався лише з прочерків. Нинішні ветерани тоді заробляли на харчування і ліки для хворих, ще й на нове обладнання вистачало. У такий спосіб відділення вижило, а до цього часу ще й розширилось.
Коли ми відвідували отоларингологічне відділення госпіталю, життя тут вирувало: в кожному кабінеті медики працювали з хворими, і нам навіть пощастило стати свідками того, як в операційній Євген Олександрович проводив огляд чоловіка, який скаржився на хрипоту, що з часом все посилюється. Був поставлений діагноз, відтак у хворого з’явився шанс на одужання, від чого всім присутнім стало якось легше. Подумалось: за такого професіонального колективу можна бути спокійним за своє здоров’я.
Тамара Чепельська, «ІЗ»
