Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Досвід
04/12/2009 12:30

Практика з Босфору

Метою візиту було вивчення практики турецької поліції з протидії дитячій злочинності, розшуку безвісти зниклих неповнолітніх та інших складових діяльності колег з Анатолійського півострова.

У гості — за досвідом

Слід зазначити, що обмін досвідом між українськими та турецькими сторонами відбувається вже не вперше: на початку літа до нас приїздила делегація з шести «заморських» колег. Гості не лише спілкувалися з керівництвом міліцейського відомства, а й відвідали Вінницьку, Хмельницьку, Волинську й Рівненську області, ознайомившись з роботою КМСД, зокрема, відомим проектом «Зелена кімната» (в Україні таких кімнат уже 325). Навзаєм турецькі поліцейські презентували проект «Зірка надії», яким передбачено соціальну адаптацію та здобуття певного фаху для малечі, котра вчинила злочин й опинилася за ґратами.

Тож настала черга й українських правоохоронців ознайомитися з діяльністю турецького аналогу КМСД. Штати їхньої «дитячої» поліції дуже великі — трохи більше 4 тисячі працівників, одним із основних завдань яких є безпека учнів у школах. На 13 мільйонів жителів Стамбула припадає понад 800 «дитячих» поліцейських (для порівняння: в Києві їх близько сотні на 4 мільйони). Кожен з офіцерів має службове авто.

Маленькі турки швидко «дорослішають»

«Дитяча» поліція Туреччини входить до складу блоку громадської безпеки й переважно опікується профілактикою та розшуком неповнолітніх, меншою мірою — розкриттям злочинів. Тобто, якщо проти дитини скоюється злочин на сексуальному ґрунті, ним займається окреме управління. Коли ж виявляється дитячий труп, у ситуації розбирається так званий убійний відділ.

Така практика можлива в Туреччині завдяки дії ювенальної юстиції, дитячих прокурорів, спеціалізованих суддів та слідчих, що знімає значну частину навантаження з ОВС. Крім того, тамтешній Кримінальний кодекс застосовує щодо дітей окремі положення своїх статей: у них одним пунктом визначається відповідальність дорослих, а іншим — неповнолітніх. А ще у структурі МВС Туреччини немає ані дитячих приймальників-розподільників, ані притулків. Неповнолітніх підозрюваних утримують у пенітенціарному закладі.

Максимально можлива тривалість позбавлення волі дітей — до 2 років, причому, навіть за вбивство (в Україні цей строк становить 10, як виняток — 15 літ, загальноєвропейська практика — до 4 років). Кримінальна відповідальність неповнолітніх за різні види злочинів починається з 12–18 років, і батьки за вчинки своїх чад практично не відповідають, тож маленьким туркам доводиться швидко «дорослішати». Крім того, відповідальності за невиконання батьківських обов»язків на берегах Босфору немає.

Турецький поліцейський під час оформлення інциденту, пов’язаного із дитиною, повинен укластись у 3 процесуальні години. Він не має права опитувати її «на протокол» — це може робити лише працівник прокуратури. Та й відбитки пальців у дитини можна взяти тільки з дозволу прокурора й батьків. Наочно дію цих принципів українці побачили на прикладі затримання двох діток, які зливали бензин з автівок задля продажу. Поліцейські запротоколювали правопорушення, зібрали речові докази й передали малолітніх крадіїв до прокуратури.

Останнім часом, зі слів турецьких правоохоронців, у їхній країні пекучим стало питання сексуальної експлуатації дітей. Це пов’язують із легалізацією проституції, що нехарактерно для ісламської країни. Турбує турків і те, що багато дітей почали вживати алкогольні напої, а це для мусульман теж дивина. У Стамбулі, який найбільше «потерпає» від європейських цивілізаційних впливів, виникла проблема вживання підлітками екстазі й марихуани.

Український «козир» — розшукова робота

Українські візитери також мали у своїх руках кілька «козирних» карт, яких допоки немає в турків. Так, незважаючи на те, що українська міліція програє чисельно й подеколи — в технічному забезпеченні, якість її роботи відчутно краща. Особливо це стосується розшукової справи. Турки дуже здивувалися, коли довідалися, що в Україні в разі зникнення дитини на місце пригоди виїжджає посиленаслідчо-оперативна група, як на вбивство. Міліція одразу залучає кінологів, враховує всі можливі дані, які допомогли б ідентифікувати жертву в разі її загибелі. У наших «заморських» колег така практика не застосовується.

«Мене здивувало, що в Туреччині 1700 нерозшуканих дітей, тоді як в Україні їх тільки 65, — розповідає заступник начальника ДКМСД МВС Ігор Галицький. — Але варто сказати про технічну оснащеність наших колег у розшуку неповнолітніх, зокрема, їхню базу даних. Як тільки-но в будь-якому місці країни надходить заява про зникнення неповнолітнього, його прізвище одразу заноситься в цю базу й звіряється із даними автоматизованої системи обліку, до якої є доступ з усіх поліцейських відділків країни.

Корисним є вивчення системи сповіщання про конфліктні й небезпечні ситуації за участі неповнолітніх, розробленої турецькими операторами мобільного зв’язку й поліцією. Якщо дитину хтось образив, вона може надіслати SMS на спеціальний номер. У разі, коли адреса невідома, з допомогою білінга оперативно вираховується місце проблемної ситуації і туди вирушає патруль».

Що ж іще із побаченого в Туреччині можна «пересадити» на український «ґрунт»?

 — Все наше суспільство з турецького досвіду може запозичити шанобливе, бережливе ставлення до моральних підвалин і традицій непорушності сімейних цінностей, яких і нині дотримується більшість громадян цієї країни, — зазначає начальник ДКМСД Тетяна Бухтіарова. — Мабуть, тому ні на вулицях, ні на телебаченні Туреччини ви не побачите жодної пропаганди паління, популяризації алкоголю чи поширення культу насильства. Якщо тамтешнє ТБ демонструє фільм чи програму, в кадрі яких хтось смалить цигарку чи пиячить, або сцену жорстокості, «скоромне» місце на екрані ретушується.

А ще сподобалося, що турецька поліція має свої готелі, ресторани, виробляє багато рекламно-іміджевої продукції. Звісно, хотілося б, щоб і в Україні була ювенальна поліція, юстиція, суди. Та нині запровадження цих інституцій відкладено на невизначений термін».

Оперативники підуть до шкіл

Турецькі школи поділяються на три категорії, залежно від кількості скоєних у них злочинів. У першій — «найважчій» — поліцейський буває мінімум двічі на тиждень, у другій — раз на два тижні. До найблагополучніших шкіл він навідується щомісяця (такі заклади нерідко вартують приватні охоронні фірми). В Туреччині директор школи ніколи не замовчує факт порушення закону в його навчальному закладі — інакше він отримає реальний шанс потрапити за ґрати через недонесення про злочин.

В Україні ж після 2001-го така дія не є кримінально караною, водночас до відповідальності за неповідомлення про злочин, вчинений підлеглими чи підконтрольними особами, можуть притягти того ж керівника інтернату за завідомо неправдиве свідчення. На жаль, чимало українських очільників-освітян не хочуть «виносити сміття» назовні, що інколи має слізні наслідки. Приміром, відомі випадки, коли в інтернатах кілька діб або взагалі не заявляли про зникнення вихованця. Нерідко це трапляється, коли йдеться про систематичного втікача. А бувало ж, що розшукування такої дитини розпочиналося, коли її вже не було серед живих! Як запевнила Тетяна Михайлівна, найближчим часом кожного працівника «дитячої міліції» на турецький манір зобов’яжуть встановити безпосередній контакт із директорами підопічних шкіл.

Наприкінці візиту турецькі колеги зауважили, що обов’язково візьмуть на озброєння український досвід розшуку безвісти зниклих дітей і встановлення особи невпізнаних трупів неповнолітніх. За це, а також за виконання порівняно невеликим колективом значного обсягу функціональних обов’язків наші правоохоронці удостоїлися похвали. А ще турки дивувалися тій роботі з дітьми, яку проводить ДКМСД. Зокрема, кількості проведених під його егідою конкурсів («Юний кінолог»), екскурсій, фестивалів (міжнародний форум духових дитячих оркестрів у «Артеку»), що допомогло майже на 10 відсотків знизити рівень дитячої злочинності в Україні.

Станіслав Сєдих, Анна Торгоненко, «ІЗ»

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті