Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Досвід
20/02/2015 12:32

Вікно на «кухню» чужих реформ

Росія: була міліцейською, стала поліцейською 

Наш найбільший східний сусід – Росія – рівно п’ять літ тому, коли тамтешній президент підписав відповідний указ, гучно заявила про реформу МВС, а ще за рік майже мільйонну міліцію там перейменували в поліцію. Як показала практика, зміни обмежилися тим, що освіжили вивіски і трохи покращили матеріально-технічний стан. Але це не вирішило й не могло вирішити корінної проблеми системи – позбавити відомство репресивної сутності. Та й чи було таке завдання в «муд­рої» російської влади, ми дедалі сильніше сумніваємося. Закон про поліцію, поява якого була спровокована серед усього іншого небачено високою кількістю злочинів за участю служивих, став нормативним «декретом», що мало вплинув на ефективність боротьби зі злочинністю, а тим паче, на побудову демократичних засад взаємин поліцейського і громадянина.

З чого почали росіяни? З переатестації. Бра­вурно-наступальний звіт про перший етап поліцієзації міліцейського відомства мав викликати у громадян неабиякий оптимізм: «Нарешті!». Із 1 березня до 1 серпня 2011-го за результатами атестації звільнили 183 тис. правоохоронців (22 % особового складу), зокрема половину генералів (майже 150). «Фільтрування» мало лишити в органах найкращих, зоставивши поза межами «сита» схильні до корупції й непрофесійних дій персоналії. Тим, хто витримав випробування, обіцяли високі зар­плати та гідний соцпакет. Але не так сталося, як гадалося.

Перша критика процесу реформи пролунала за рік. До того ж з вуст очільника МВС Володимира Колокольцева. У жовтні 2012-го той заявив: результати початкового етапу змін не виправдали сподівань громадян, думку яких ніхто й не думав враховувати. Бо «паличкова» система в ще централізованішій структурі виявилася нездоланною.

Ще за рік відомство офіційно визнало: переатестація провалилася, якість підготовки поліцейських погіршилася, і, попри більші зарплати, в «органи» не прийшли кращі кад­ри. У тих самих відділках, але з іншими вивісками, так само нещадно обдирали й лупцювали громадян, а служиві продовжували викидати «коники» на кшталт масових пиятик чи стрілянини в супермаркетах та на АЗС. Словом, реформи виявилися бутафорськими.

Голова Асоціації профспілок поліції Росії Олексій Лобарєв (колишній політпрацівник, а згодом – розшуковець), з яким автор зустрічався позаторік, розповів: цей тред-юніон з’явився лише 2011-го (у Нідерландах – 110 років тому, в Україні – 26 літ тому) з ухваленням нового закону. І зізнався, що нині МВС РФ ігнорує їхні вимоги щодо підвищення зарплат, оплати понаднормової роботи, законності звільнень з посад тощо. У них не діє переговорна домовленість з керівництвом міністерства, тому багато спірних моментів загострюється і їх навіть доводиться вирішувати в суді. Хоча європейський досвід свідчить: до цього можна не доводити.

Тобто, як не крути, а в новій упаковці виявився старий «товар», та ще й з давно простроченими «компонентами». Завжди свіжим інгредієнтом зостається лише сумнозвісний «бєспрєдєл». А цього року експерти швидше ладні говорити про «антиреформу», адже від початку 2015-го в багатьох підрозділах припинили набір працівників, а у відомстві знову з придихом обговорюють чутки про чергові скорочення – тепер на 10 % штату. Але так траплялося, чого гріха таїти, і в Україні. Постійні оптимізації викохали певний імунітет у пристосуванців, нормальні ж фахівці кидали службу.

Щоправда, експерти кажуть: відчуття безпеки не є панівним у пересічного громадянина, попри неймовірну, одну з найвищих у світі, кількість правоохоронців на 100 тис. населення. Чому так? А тому, що оцінка роботи поліцейського і його платня не залежать від думки про нього громадян, міських чи думських депутатів, медіа, правозахисників. Попри декларування «нових критеріїв», все і досі зводиться до «галочки». Генпрокуратура РФ виявила повсюдне практикування поліцією порушень через потребу підвищення показників роботи. Звісно, «злісних порушників» звільняють. Але ж набирають таких же.

Навіть такі оптимісти, як колишній очільник славнозвісного МУРу та екс-нардеп генерал-лейтенант Олександр Гуров, на запитання видання «Взгляд»: «Як, на вашу думку, йде реформа поліції?», відповів: «Вони майже не відбуваються. Загалом жодна реформа в Росії не була успішною: завжди хочеться швидше і без витрат. Швидка атестація призвела до того, що багато народу, а це найстрашніше, атестувалися за гроші. Через те деякі негідники залишилися, а професіонали пішли. Влада ні з ким до пуття не радилась: ні з науковцями, ні з практиками…». А міністр Колокольцев згодом констатував: нерідко під скорочення потрапляли не найгірші сищики, при цьому більшості апаратників вдалося вціліти. У багатьох населених пунктах зовсім зникли відділки й дільничні. Нічого вам, Шановне товариство, це не нагадує з недавніх українських реалій?

Що тут скажеш, коли днями МВС РФ виголосило план «ухвалити програму підвищення до 2020 року рівня розкриття тяжких і особливо тяжких злочинів, зниження рівня вуличної злочинності, а також підняття довіри громадян до правоохоронних органів». А як вам назва іншої свіженької програми МВС РФ – «Забезпечення громадського порядку і протидії злочинності», де головна тема – «успішне (виділення автора) подолання негативних наслідків поліцейської реформи»? Про «п’ятирічні стрибки прогресу» ми чули безмір разів: українці вже втомилися від чогось подібного в себе вдома, а от росіяни, вочевидь, ні. Ну хай тоді не нарікають, що в них замість побудови нової системи щороку штукатурять (за чималі гроші) одні й ті ж старі «стіни». Лихо в тім, що російське суспільство не готове перевіряти якість навіть такого «кап­ремонту». Приміром, голова профспілок поліції Москви Михайло Пашкін зауважив: «Систему МВС не контролює ніхто, окрім її самої, хоча в законі про поліцію чітко визначено: „основний критерій” – думка населення».

ГУМВС у Москві торік у жовтні оприлюднило відомості про НП за участю поліції. Проти 2013-го їх побільшало. Зокрема, кількість ДТП з п’яними «ментами» за кермом зросла на 40 %.

 

Не дай Боже, товариство, проводити ТАКІ реформи. Краще вже без них!

Білорусь: головне завдання міліції – пристосуватись до ситуації

Про «поліцеїзованість» Білорусі свідчить те, що кількість міліціонерів в цій країні «на душу населення» ще вища, ніж у РФ. Тут ця робота престижна й відносно непогано оплачувана, бо силовики для «бацьки» – основна опора режиму, для якої він нічого не жалкує.

У Білорусі чи не найпізніше на пострадянському просторі народили «свій» профільний норматив – у липні 2007-го ухвалено закон «Про органи внутрішніх справ Республіки Білорусь».

Так само, як і в Росії, міліція, окрім боротьби з криміналом, ще й ревно оберігає країну від політично вмотивованих акцій та протестів, приглядаючи за «глобальною» стабільністю. Відомою є реакція правоохоронців Мінська й інших міст на організовані опозицією під виглядом «масових гулянь» мовчазні акції 2011-го, що дістали наз­ву «Революції через соціальні мережі». Люди у формі й у цивільному («хапуни») робили все можливе, щоб загасити цілком мирну громадянську активність. Інколи видається, що в цій країні на будь-який прояв власної позиції треба брати дозвіл. Інакше станеться те, що відбулося під час мінського концерту «Океану Ельзи» в листопаді, коли міліція конфіскувала у глядачів усі українські прапори.

Як і в часи СРСР, білоруська міліція фільтрує вулиці від бомжів і нероб – усі мають працювати. І байдуже де, головне – не вештатися вулицями й не мати часу на дурниці. Іноземці, яких тут небагато, відзначають велику кількість патрульних у білоруських містах. Взагалі наші північні сусіди здатні здивувати будь-кого. Приміром, даївців Вітебська почасти бачать за кермом вітчизняного трактора «Бєларус». Сільгоспмашини обладнали маячками, а на бортах написали «Міліція». Інспектор віднині наглядає за дорожнім рухом і водночас допомагає комунальним службам. Коли треба, тими тракторами перетягують на штрафмайданчики неправильно припарковані авто. Отак «кондово-совково».

Міністр внутрішніх справ Білорусі Ігор Шуневич (родом з Луганщини) позаторік оголосив про початок фактично першої ґрунтовної реформи відомства. Там ліквідували транспортну міліцію, вивели зі структури експертів (тепер вони – у складі Держкомітету судових експертиз). За рік до того створили Слідчий комітет, куди ввійшло міліцейське слідство. Головною метою змін стало бажання звільнитися від невластивих функцій. У планах – осучаснити службу дільничних та внутрішні війська. Реформа має відбуватися поступово, без різких змін. У Білорусі не збираються рубати з плеча, хоч є загроза надовго зав’язнути в повільних реформах і так і не змінити щось реально.

Якось на відомчому зібранні наприкінці 2012-го Олександр Лукашенко сказав: «Го­лов­не завдання міліції – пристосовуватися до ситуації у країні, а основна мета перетворень – не кардинальне ламання відомства, та й нам це не потрібно, а конструктивне вдосконалення роботи». І так далі, у стилі виступів, які білоруські міліціонери регулярно вислуховують від керівників – заступників очільників з ідеологічної роботи і кад­рового забезпечення. Є така в них посада – вчити «правильним» думкам. Ще б пак! Адже одним з перших кроків на шляху реформування стало створення нової структури – Головного управління з ідеологічної роботи...

 

Середня платня міліціонера в Білорусі – близько 6 млн білоруських рублів, або 350 євро (для порівняння – вихователь дитсадка отримує 2,5 млн).

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»
друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті