Донбас incognita
Російськомовний край неосяжних степів, високих териконів та металургійних заводів, історія якого починається з індустріального буму ХІХ століття. Десь приблизно так традиційно можна охарактеризувати Донбас (маючи на увазі територію сучасної Донецької й Луганської областей). Насправді ж ця земля історично й природно значно багатша і є по суті такою собі terra incognita України.
До териконів були кургани
Складається враження, що Донбас прибрано із загальноукраїнського історичного дискурсу. Та насправді українська історія без Донбасу неможлива. Ця частина нашої країни була долучена до загальноєвропейського історичного контексту ще за античних часів. Наприкінці VI ст. до н. е. Перська імперія царя Дарія І воювала зі скіфами. Де саме? Та, власне, саме тут, у степах нинішнього Донбасу. І саме з цих земель походить уславлений Сарматський легіон, що захищав інтереси Римської імперії в далекій Британії.
Тут пройшли й лишили свій слід усі кочовики, відомі на території України, починаючи від іраномовних часів палеометалу, кіммерійців, скіфів, сарматів доби раннього заліза й закінчуючи тюркомовними хазарами, огузами, половцями, печенігами, золотоординцями, татарами. На Донбасі є не одне кіммерійське, скіфське, сарматське курганне поховання, що не мають аналогів у світі. Колись обличчя Донбасу визначали не терикони, а кургани й унікальні скіфські та половецькі баби. Донецький краєзнавчий музей, якому цьогорічного грудня має виповнитися 90 років, до свого фактичного знищення терористами з «ДНР» володів археологічними фондами, в яких нараховувалося 180 тис. одиниць зберігання, зокрема колекція рідкісних скіфських і половецьких антропоморфних стел. Деякі з них є унікальними, приміром, детальне зображення скіфського воїна із села Ольховчик, датоване ІV ст. до н. е.
На території сучасної Донеччини за часів середньовіччя відбувся добре відомий зі шкільних підручників історії бій на річці Калці 1223 року між русько-половецьким військом і монголами. А в Попаснянському районі Луганщини 2012-го знайдено літню ставку хана Золотої Орди, датовану XIV століттям.
Якщо заглибитися в доісторичну добу, то виявиться, що саме на Донбасі міститься унікальна пам’ятка української та світової археології – Амвросіївська стоянка пізньопалеолітичних мисливців на бізонів, що єдина збереглась у світі в задовільному стані. Тут-таки славнозвісні Передерієва могила, де був знайдений скіфський золотий шолом; Мергелева гряда (ІІІ ст. до н. е.), яку ще називають «Українськими пірамідами», «Луганським стоунхеджем», «Другою Китайською стіною»… Ряд можна продовжувати, і кожне таке місце унікальне.
Українці тут віддавна
М’яко кажучи, перебільшують, щоб не сказати перекручують факти, ті, хто стверджує, що Донбас ніколи не був українським, а його входження в склад Української держави – чи то історична помилка, чи то чийсь подарунок «з барського плеча». Землі по правий берег річки Кальміус – це однозначно землі запорожців, січової Кальміуської паланки (однієї з частин Війська Запорізького), які щонайменше з XVI століття є українськими. Власне, центром цієї паланки було селище біля самого гирла Кальміусу, де колись було городище Домаха, а 1779 року збудоване місто Маріуполь. У Домасі, зокрема, перебувала адміністрація, суд, торгові крамниці та ремісничі майстерні, дерев’яна церква (оновлена 1754-го) на честь св. Миколая Мір Лікійського чудотворця. Цікаво, що після переселення греків та інших православних жителів Криму на Приазов’я їхньому духовному лідерові митрополиту Ігнатієві було передано в користування саме цю колишню козацьку дерев’яну церкву Св. Миколая, що стала одним із перших діючих храмів на новоосвоєних землях.
Якщо територію Кальміуської планки, що охоплювала досить велику частину сучасної Донеччини й Луганщини, згодом заселяли, крім українців, ще й грецькі, німецькі, балканські колоністи, а в часи тотальної індустріалізації краю переселенці й з інших земель СРСР, то північ Донбасу належала до Слобожанщини, де українське масове населення безперервно існує не одне століття. До останнього часу саме на Донеччині, у районі добре відомого з останніх подій Слов’янська, фольклорні експедиції збирали такі українські пісні, які не збереглися більше ніде. Унікальні хати й будівлі традиційних обійсть українців Донеччини нині в музеї просто неба в селі Прелесне Слов’янського району. Туди всі ці експонати були звезені з довколишніх сіл Бригадирівка, Сидорове, Маяків зусиллями місцевого краєзнавця Олександра Шевченка.
Ще однією пам’яткою українського козацького бароко була Святогірська лавра (за переказами, ще у VIII–IX століттях тут селилися ченці, що втекли з Візантії від переслідувань іконоборців). На півночі Луганщини ще й досі збереглися унікальні козацькі станиці, де кожен будинок – це маленька фортеця. Зведені ті будинки, яким близько 200 років, на відміну від традиційної архітектури Донеччини, з каменю, біля кожного є місце для конов’язі. Свого часу навіть їхні дахи були зроблені з каменю. Таку специфічну традиційну архітектуру з кам’яними парканами досі можна побачити в селі Нагольно-Тарасівка між Свердловськом і Ровеньками або в зруйнованій Станиці Луганській. Згадане село унікальне ще й тим, що там збережено стару дерев’яну церкву, якій, за підрахунками, більше ніж 250 років.
Дала донбаська земля українській культурі й багато відомих імен: поети Володимир Сосюра, Василь Голобородько, співак Анатолій Солов’яненко, мовознавець Олекса Різників, діячі дисидентського руху Микола Руденко, Іван Світличний, Олекса Тихий, Іван Дзюба, настоятель УПЦ КП патріарх Філарет (Денисенко) та низка інших родом саме звідси.
Степ без індустріального чаду
На Донеччині й Луганщині, яку в масовій свідомості вважають суціль індустріалізованим краєм не інакше як із сірим від заводського диму небом, хоч як парадоксально, дуже багато саме дикої природи, більше, ніж, наприклад, на Київщині чи Львівщині. І тут вона значно різноманітніша.
Три з чотирьох відділень Українського степового заповідника – «Хомутовський степ», «Кам’яні могили», «Крейдова флора» – містяться саме в Донецькій області. Тільки тут можна побачити 12 видів ковили. Ростуть тут і десятки гектарів яскраво-червоної півонії тонколистої, і саме тут у дикій природі трапляються три види червонокнижних тюльпанів.
Варто відзначити й Крейдяні Білокузьминівські скелі – геологічну пам’ятку природи, що являють собою крейдяні гори віком 90 млн років. У крейдяних породах трапляються залишки древніх морських організмів. Крейдяна гора Меч зі сходу обривається вертикальними біло-сірими скелями, що нагадують руїни грандіозного замку. Деякі скелі за формою нагадують пальці або вітрила.
Також на Донеччині надзвичайної краси каньйон у долині річки Кальміус. Крейдяна сосна, що росте на виходах крейди довкола Слов’янська, не трапляється більше ніде у світі. Є крейдяні пагорби і на півночі Луганщини: фактично це праві високі береги річок, що впадають у Сіверський Донець, зокрема Євсугу та Айдару.
Підготував Анатолій Хлівний, «Моменти»
Коментарi
-
Jodie
29/09/2015 14:17
Видатний пост ви вказали деякі чудові точки Мені подобається мудрий думаю, що це дуже хороший сайт.
