П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Україна невідома
04/08/2014 17:35

Обереги музейного «намиста»

Ми продовжуємо розповідати про перлини музейної та туристичної галузей, якими так багата українська земля і найвизначніші з яких оберігає спеціалізований підрозділ міліцейського відомства, він же лідер ринку охоронних послуг – ДСО.

 

На варті козацької слави

Запоріжжя – колиска козацтва, індустріальна й історична перлина України. Тут зароджувалися наші національні традиції, виборювали славу у звитязі вільні люди, саме тут розбудували знач­ну частину економічного потенціа­лу держави. Але щось звершити – півсправи, будь-які здобутки треба зберегти. Міліція охорони області вартує знаковий для кожного українця об’єкт – Національний заповідник «Хортиця», найбільший острів на ріках Європи. Це 2500 га унікальної природи, пласт минувшини, по­в’я­заної зі становленням козацтва, знаний туристичний центр, майданчик наукової роботи. Тут розташовані відомі далеко за ме­жа­ми держави, єдині в Україні Музей історії запорозького козацтва, істо­ри­ко-культурні комплекси «Запорозька Січ», «Протовче» і «Скіфський стан». Тут зберігають оригінальні зразки козацьких клейнодів XVI–XVII ст., тогочасну зброю, ужиткові речі. Зібрання налічує понад 30 тис. предметів.

– Від колег не раз чув про практику залучення недержавної охорони до убезпечення національних музеїв, – каже гендиректор «Хортиці» Максим Остапенко. – Зрештою, це мало, м’яко кажучи, не дуже позитивні наслідки. А ми не ризикували експериментувати, тим паче, ДСО існує в тій же системі координат, що й наш заклад. І коли йдеться про найболючішу проблему – фінанси, завжди знаходимо компроміс, розуміючи ситуацію в країні, на відміну від приватників. Оскільки ми є замовниками послуг державного охоронного сервісу, ця співпраця перетворилася на партнерство з водною міліцією, кінним підрозділом, патрульною службою. Тут координатором є ДСО – її працівники здійснюють не лише пасивну охорону, а й беруть активну участь у виїздах і рейдах з нашою службою режиму. Життя змушує постійно підтримувати належний порядок, адже заповідник потребує вирішення багатьох проблем – браконьєрства, хуліганства тощо. Через зазіхання на землі (рейдери якось хотіли «відітнути» 15 га території, оформивши фірму на померлу особу. – Авт.), були погрози розправою, спалювали мої автівки. Нині є перспектива залучити «Титан» до супроводу транспортування музейних цінностей на виставки, реставрацію. Разом міркуємо й над реалізацією ідеї встановлення тотальної системи відеоспостереження в заповіднику. Ми впевнені в партнерах, але на державному рівні варто подбати про спрощення тієї співпраці. Маю на увазі тендери з одним учасником. Переконаний: безглуздо витрачати бюджетні кош­ти й час на непотрібну роботу, фактична суть якої – перекладання коштів в одній кишені. 

Тут завжди великий потік відві­дувачів, особливо влітку й у вихідні. Щоб зберегти первісні ландшафти, убезпечити фауну від винищення, а музейні споруди – від рук вандалів, у заповіднику діє низка суворих обмежень. Попри те, що на полювання, риболовлю, розведення вогнищ, вживання спиртного й тютюнопаління на Хортиці накладено «табу», охочих порушити ці правила вистачає. Але їм доводиться мати неприємні бесіди з нарядом ДСО, що на патрульному ав­то перебуває тут у постійній варті.

 

Завітайте в Прикарпаття!

Не менш багате історичними подіями й культурними пам’ят­ками й Прикарпаття, де збереглося чимало осередків славної минувшини: той же древній Галич чи рештки замку великого князя Данила, що зібрав воєдино українські землі. Зі здобуттям незалежності, на тутешніх теренах площею понад 80 кв. кілометрів створили Національний заповідник «Давній Галич», де зосереджено майже 300 пам’яток ук­ра­їнської історії, що перебувають під захистом держави. Символічно, що убезпечення цієї перлини довірили Державній службі охорони. Під опікою УДСО Івано-Франків­щи­ни є низка об’єктів загальнодержавного й світового значення. Це 14 церков ХІІ–ХІІІ ст., понад 200 пам’яток археології, 18 природоохоронних об’єктів.

Зокрема, Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського, що в Коломиї, започатковано 1926-го. Він розміщений у колишньому Народному домі, збудованому на кошти української громади. Його колекційна збірка налічує понад 50 тис. предметів традиційного народного мистецтва гуцулів і покутян, починаючи з ХVІІ ст. і донині. Автори цих творів – горяни, що населяли українські Карпати та жителі терену поміж річками Прут, Дністер і Черемош.

– Я тут працюю понад 30 літ і пам’ятаю різні часи, коли ми прагнули якомога краще організувати охорону закладу. Були й сторожі, неперевірені як слід люди, усяко бувало. Наразі наша охорона універсальна, – зауважує Катерина Каркадим, заввідділу Національного музею. – Ніяких претензій до десеовців немає. І які можуть бути закиди, коли вони сумлінно трудяться, оберігають заклад від неврівноважених осіб, бешкетників. Намагатимемося перейти на сучаснішу техніку, це вкрай необхідно, бо знаємо, які крадіжки відбуваються в музеях у країні й за кордоном. Охоронці розуміють цінність цих, на перший погляд, простеньких речей, що утворюють цілий пласт культури. 

– Якось краєм пронісся штормовий фронт, що неабияк «нервово» вплинув на сигналізацію. Група із ДСО щоразу приїздила, як спрацьовували датчики, додаючи упевненості, що ми під захистом, – розповідає завідувач філії Музею писанкового розпису Мирослава Бойків. – Загалом ми задоволені обслуговуванням міліцією охорони. Якщо й виникають непорозуміння в роботі, конструктивно все виправляємо, бо процес діалогу тут напрочуд зразковий, і нас у ньому чують. Не кожен підійде в охоронці в такий заклад, де потрібно гарантувати безпеку 12 тисяч експонатів – чи не найбільшого зібрання писанок із багатьох країн світу. Ми не хочемо вишколити з них гідів, але вони мають виявляти прихильність до цього середовища, наповненого мистецькою красою. У цій варті навіть є працівниця, яка пробує відтворити те, що бачить на виставках: вишивку, бісероплетіння. Мирославу Мурогову це надихає, її доробки дуже гарні, професійні. 

– У нас були дискусії, обговорення, але ми колегіально дійшли згоди, що відповідальніше за державну службу навряд чи хтось забезпечить охорону культурного надбання. У приватників тим часом я не розгледів такої якості роботи, – наголошує директор Музею мистецтва Прикарпаття Михайло Дейнега. – Ми з ДСО робимо спільну справу на благо держави. У нашому фонді – 13 тисяч творів, робіт світового рівня – таких, як витвори Пінзеля, що варті неймовірних кош­тів і торік виставлялись у Луврі. Таким чином ми покращили свій імідж у митецьких колах Європи. У нас є хороші приклади співпраці з міліцейським відомством. Якось з експозиції поцупили требник ХVI ст. Охоронець тоді затримав злодія, бо помітив крадіжку. Ми були вдячні йому, але дослухалися до порад наших друзів із ДСО і встановили навколо відеокамери й монітори – на робочому місці вартівника. А колись міліція мене з дому о третій ночі «висмикнула» – сусіди навіть полякалися. Просто сталося технологічне спрацювання сигналізації в закладі, от і довелося їхати й знімати всі питання.

 

Бережімо історію люб’язно!

Продовжуючи цю подорож українськими музеями, ми завітали в Миколаїв і поцікавилися в одному з найзначніших таврійських музеїв, чи там задоволені спів­працею з міліцією охорони.

– Ми давні партнери держслужби охорони. Тепер, коли розпочали масштабну реконструкцію, тут з’явилося багато додаткових приміщень, тому присутність ДСО дедалі посилюється. За останні роки експозиційну площу ми збільшили від 180 кв. метрів до 4 тисяч! Так само вдосконалюємо й відповідне технічне забезпечення, – зауважує Володимир Михайлов, директор Миколаївського обласного краєзнавчого музею, у фондах якого перебуває 160 тис. предметів зберігання. – У приватників немає такого рівня відповідальності й порозуміння. Ми бюджетники, тож отримуємо фінансування лише в кінці першого кварталу, тому є затримки з оплатою послуг. У ДСО це сприймають нормально, від інших учасників ринку навряд чи варто очікувати на таку поступливість.

А «на десерт» нашому читачеві пропонуємо навідатися на Буковину й із одного з хотинських пагорбів помилуватися звивистим Дніст­ром, що підступає під самі стіни славнозвісної фортеці…

– Функцією заповідника є збереження культурної спадщини, що дожила донині, та її автентичне відродження, – переконана директорка державного істо­ри­ко-архі­тек­турного заповідника «Хотинська фортеця» Єлизавета Буйновська. – Маю на увазі не лише певні обо­в’яз­кові реставраційні роботи, а й осучаснення, привнесення елементу привабливості й зручності у процес відвідин хотинських теренів. Наразі упроваджуємо проект з облаштування системи освітлення замка, щоб і в короткі дні зими була змога проводити повноцінні екскурсії. Звісно, що більше вкладаємо коштів у розвиток, то прискіпливішими стаємо в сенсі збереження здобутків. Останні два роки в цій темі заповідник почав тісно працювати з міліцейським відомством, а до то­го фортецю чатувала приватна варта. Різниця просто разюча. Що казати, коли раніше тут непоміченими блукали відвідувачі напідпитку чи неадекватні. Тепер навряд чи вартівник ДСО пропустить таку персону повз уваги. Зауважу, що під їхньою відповідальністю 20 га музейної території й 7,5 тис. предметів у фондосховищах. А ще охоронці мають наглядати і за вразливими від вогню тутешніми ґонтовими дахами, зробленими з обсмоленого дерева. Оскільки у Хотині часто відбуваються фестивалі, історичні реконструкції тощо, ДСО люб’язно дає заповіднику додаткових охоронців, за що ми безмір їм удячні.

Геннадій КАРПЮК, «Моменти».

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті