Підгорецький замок: занедбана перлина

«Замок у Підгірцях, без сумніву, – найгарніша в Польщі споруда такого типу. Попри те, що замок невеликий, він був би серед найкращих у будь-якій іншій країні», – так писав у своїй праці про Річ Посполиту, що вийшла друком у Парижі 1699 року, француз Де Алейрак. Саме в це невелике село на Львівщині ми й попрямували, щоб на власні очі перевірити правильність цього твердження.

«Дачка» для розваг

До Підгірців ми дісталися десь усередині дня, приїхавши з невеликою групою туристів на відвідини місцевого замку. За словами нашого гіда, підгорецька твердиня засновувалася як, користуючись сучасною термінологією, така собі літня дача для розваг своїх господарів та їхніх гостей. За переказом, тодішній коронний гетьман, один із найбільших магнатів Речі Посполитої, Станіслав Конєцпольський повертався до свого бойового замку в Бродах, але, трохи не доїхавши до нього, вирішив заночувати просто неба, там, де його застала ніч. Уставши зранку, він глянув на неймовірні краєвиди й вирішив збудувати на тому місці свою резиденцію.

Вирішено – зроблено. Гетьман наймає відомих на той час архітекторів Андре дель Акви й Гійома Левассера де Боплана. Саме вони впродовж 1635–1640 рр. і споруджують Підгорецький замок, що став одним із найкращих в Європі зразків поєднання імпозантного палацу з бастіонними укріпленнями.

Між внутрішньою й зовнішньою стінами замку розташовані каземати – приміщення для складів і різних служб. Їхня покрівля, вимощена гладкими кам’яними плитами, утворює тераси, огороджені балюстрадами. Ці тераси, очевидно, використовувалися для прогулянок, а в разі військової потреби – для розміщення гармат. Вістря бастіонів увінчують витесані з каменя-пісковику витончені сторожові вежі-кавальєри. Зі сходу, півдня й заходу замок оперізує смуга оборонних укріплень. У гарну погоду, з подвір’я та бастіонів місцевість проглядається на багато кілометрів.

Про призначення замку сповіщав напис латинською мовою на мармуровій таблиці при вході до нього: «Вінець ратних трудів – перемога, перемога – тріумф, тріумф – відпочинок». Іншими словами, саме для відпочинку коронного гетьмана й була зведена ця дача. Сюди гетьман звозив військові трофеї після чергових перемог. Тут відбувалися численні бали на честь тріумфатора.

І досі за замком збереглися дві альтанки. За словами гіда, в одній із них накривали напої, а в іншій – наїдки. Отак гості й розважалися, ходивши випити й закусити від однієї альтанки до іншої. Кому такі розваги набридали, – поряд був грабовий лабіринт, який донині не зберігся, де можна було «загубитися» від веселої компанії. А ще – зоопарк, заселений різними тваринами й птахами.

Бали тривали досить довго. Рекорд – 21 день. Достеменно невідомо, з якої нагоди був такий тривалий бенкет. Але збереглися книги, де детально описано, хто був, скільки випито й з’їдено.

Музей – лікарня – музей

Особливий період в історії Підгорецького замку був за Вацлава Жевуського. Цей магнат почав масштабну реконструкцію споруди. Між павільйонами й вежею звели додаткові приміщення, і палац став триповерховим. Для численних гостей маєтку збудували «Гетьманський заїзд» із сонячним годинником. Вацлав Жевуський зібрав розкішну колекцію картин, старовинних меблів, масивних люстр, вітражів, декорованих кахлями печей, порцеляни й кришталю, ювелірних виробів, годинників і багато іншого. Будь-хто за окрему плату міг зайти в замок і помилуватися представленими там речами. Іншими словами, це був справжнісінький музей – найперший у Східній Європі. Окрім того, тут були створені друкарня, театр, а неподалік замку – оригінальний костел-усипальня Вознесіння Святого Йосифа.

Згодом велику частину експонатів нащадки Вацлава Жевуського змушені були розпродати. Після Жевуських Підгорецьким замком володіли князі Санґушки, що відновили тут приватний музей, який існував до Другої світової війни. 1939 року власники Санґушки відвезли найцінніші твори мистецтва до Бразилії, куди й самі емігрували. Частина колекції стала основою мистецької фундації в Сан-Пауло.

1940 року, після приходу радянської влади, замок-палац передали Львівському історичному музею. Під час війни він зазнав численних руйнувань. А вже 1945 року його розграбували військові Золочівського гарнізону. 1947-го музей закрили, а за два роки в його приміщенні облаштували… санаторій для хворих на туберкульоз, що залишався там аж до часів незалежності України. Остаточному знищенню внутрішнього оздоблення перлини фортифікаційного мистецтва посприяла пожежа 1956 року, що за кілька днів не залишила й сліду від залишків інтер’єру та меблів.

Переломним роком у житті Підгорецького замку став 1997-й. Тоді історичний пам’ятник передано Львівській галереї мистецтв. Водночас був створений фонд, спрямований на відродження замку. На жаль, внутрішнє оздоблення пам’ятки втрачено остаточно. А коштів, виділених для замку, вистачило лише на його консервацію. Для огляду доступні лише навколишні території, фасад, каземати й підвал.

2008 року Всесвітній фонд захисту пам’яток (World Monuments Fund), за поданням Благодійного фонду «Підгорецький замок», вніс замок до переліку 100 унікальних об’єктів світової історико-архітектурної спадщини, які невдовзі можуть бути втрачені для людства.

Біла панна, букові горішки й охоронці, що знаються на фото

У Підгорецькому замку живе найвідоміший привид Львівської області, про якого навіть знімали українську телепередачу «Битви екстрасенсів» та американську «Мисливці за привидами». Місцеві жителі поетично називають примару Біла панна. За життя це була дружина князя Северина Жевуського, одного із власників маєтку, що свого часу був коронним гетьманом. Він був дуже ревнивим чоловік, адже взяв дружину молодшу на двадцять років. Щоразу, як Жевуський їхав у військовий похід, він думав, а що його молода й красива кохана робить у замку наодинці. Тож став винаймати прислугу, щоб та шпигувала за княжною. А прислуга, щоб вислужитися, починала вигадувати різні байки: мовляв, то один до неї приходив, то інший, то третій...

Після одного з балів, на якому господарка дому була змушена за статусом приділяти увагу всім гостям (і чоловікам також), ревність коронного гетьмана взяла верх над його розумом, і він, схопивши свою «невірницю», замкнув її в підвалі. Відтоді бранку у власному домі щовечора бив чоловік, щоб вона йому зізналася, з ким же зраджує. Проте дружина мовчала, що ще дужче дратувало князя.

І от одного разу він випив вина, вкотре знову спустився в підвал і став допитувати нещасну. Але та продовжувала мовчати. Жевуський схопив дружину, потягнув у найглибшу кімнату підземелля, звідки не чути було ані звуку й де зберігалися засоби тортур, і почав катувати. Єдине, як переповідає легенда, що сказала жінка, було пророцтво: «Скільки є сходинок, що ведуть до цієї кімнати, стільки в цьому замку житиме твоїх нащадків». До того місця вело чотири сходинки, і справді в подальшому лише четверо Жевуських володіло маєтком. Чоловік, геть озвірілий, вкотре вдарив дружину за ці слова, та впала й ударилася головою об камінну підлогу. Вважаючи, що вбив жінку (хоч вона лише знепритомніла), князь замурував її живцем у стіну. Ось відтоді в маєтку з’являється привид Білої панни. Кажуть, навіть уже й не знаю чому, що хто побачить його, той обов’язково побуває на весіллі протягом року.

А ще навколо Підгірців багато букових лісів. Цінна порода, що не гниє у воді, тому з нього колись робили обшивку кораблів. Розмножується бук маленькими зернятками, що смаком нагадують лісовий горіх, а на вигляд – як дві соняшникові зернинки. Для людей ці зернята цілком безпечно їсти, але не більше як жменьку, бо олія цього дерева містить галюциногенні речовини, а отже, може сильно боліти голова й розвинутися галюцинації. До чого тут бук до Білої панни, можете запитати ви? Може, й ні до чого. Та от що цікаво: масово бачити примару місцеві жителі починають наприкінці вересня, саме тоді, коли достигають букові зернята.

Якщо ви не вірите на слово місцевим легендам і не бажаєте перевіряти на собі «спіритичні» властивості плодів бука, є один, майже науковий, спосіб зафіксувати Білу панну. Для цього, кажуть, треба взяти фотоапарат і, ставши в певному місці на бастіоні, зняти на нього вхід у підземелля. На світлині неодмінно буде напівпрозорий силует людини. Точне місце, з якого треба роботи фотозйомку, вам можуть показати місцеві охоронці. Вони на цьому дуже добре знаються.

Підготував Анатолій ХЛІВНИЙ, «Моменти».

Фото Людмили ХЛІВНОЇ, м. Київ

друкувати