Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Досвід
03/11/2013 16:53

«Ангели­-охоронці» Святого Престолу

Розповідаючи про Ватикан, неможливо обійтися без префікса «най­». Насамперед – це найменша держава у світі, площею лише 0,44 кв. км з населенням (станом на липень поточного року) 839 громадян. Суверенітет Ватикану, «допоміжної території Святого Престолу в статусі суверенного князівства», походить від постійного світського суверенітету Святого Престолу (офіційна збірна назва Папи та Римської курії), який був встановлений ще 601 року. Тобто ця крихітна теократична монархія – найстаріша у світі. Проте ще півтори сотні літ тому у власності Святого Престолу перебувало не кілька кварталів на Пагорбі гадань (Mons Vati­canus), що розташований у серці італійської столиці, а значно більша територія. Папська область існувала в період із 756-го по 1870 рік, і до її складу входив не лише Рим, а й чи не третина всього Апеннінського півострова. Тож не дивно, що інтереси Святого Престолу захищала багатотисячна армія, в якій служили як італійці, так і найманці з інших європейських держав. Після об’єднання Італії наприкінці 1860­-х років Святий Престол був позбавлений усіх земель, однак ніхто не наважився посягнути на Папу та його резиденцію, а також членів Римської курії й папських придворних. Король Італії Віктор Еммануїл ІІ навіть не розпустив жодного сухопутного військового формування Папи Пія ХІ – ані Дворянської гвардії, в якій добровільно (і безплатно!) служили представники італійської знаті і яка забезпечувала папський ескорт під час офіційних заходів; ані Палатинської гвардії, що формувалась із жителів Риму та виконувала міліцейські функції; ані Швейцарської гвардії чи жандармерії. Були роззброєні лише «інтернаціональний» полк папських зуавів та військово-­морський флот.

Чотири збройні формування Ватикану існували до 1970 року. Тоді з метою наголосити на мирній політиці своєї держави Папа Павло VI провів військову реформу, під час якої були ліквідовані всі підрозділи збройних сил, за винятком Швейцарської гвардії. Поліцейські функції виконувала новостворена Центральна служба безпеки, яку в 1991 р. переформували в Корпус нагляду міста-­держа­ви Ватикан, на базі якого через десять років папа Іоанн Павло ІІ відновив Корпус жандармерії. Тож нині спокій Святого Престолу оберігають близько 110 швейцарських гвардійців та 130 жандармів.

 

Швейцарська гвардія 

Бійці Швейцарської гвардії – така ж візитівка Ватикану, як британські королівські гвардійці в Лондоні. Одягнені в смугасті жовто-­синьо-­червоні бриджі й каптани з гофрованими білосніжними комірами та оксамитові чорні берети, з алебардами в руках, ці воїни виглядають так, ніби щойно перенеслись у наш час із далекого Середньовіччя. Їхню парадну форму доповнює моріон – шолом, оздоблений червоним страусовим пір’ям, та металевий панцир.

Утім, Швейцарська гвардія – це аж ніяк не «показушний», церемоніальний підрозділ. Незвичайна уніформа та «музейне» озброєння – лише напрацьований століттями імідж. Насправді ж, гвардійці вміло вправляються зі зброєю, набагато сучаснішою за алебарди. Нині їхнє штатне озброєння – швейцарські штурмові гвинтівки SIG SG 550, німецькі пістолети-­кулемети Heckler& Koch MP5, італійські пістолети Beretta. Під накидкою в кожного алебардиста приховані спецзасоби на кшталт балонів зі сльозогінним або перцевим газом.

Та й завдання гвардійців полягає не лише в позуванні перед фотокамерами туристів. Вони охороняють усі четверо воріт міста-­держави, стежать за порядком в Апостольському палаці, несуть службу біля покоїв Папи та Державного секретаря Ватикану. Без їхньої участі не обходиться жодна урочиста меса в Соборі Святого Петра, жодна аудієнція чи дипломатичний прийом. Крім того, кожний гвардієць проходить курс антитерористичної підготовки – на жаль, цього вимагають реалії сьогодення...

Швейцарські солдати служать Ватикану вже понад п’ятсот років. 22 січня 1506 р. 150 бійців родом із кантонів Цюриха та Люцерна вперше ступили на площу Святого Пет­ра в Римі, де їх благословив тодішній папа Юлій ІІ – від цієї дати почався відлік історії Швейцарської гвардії. Чому понтифік вибрав саме швейцарців? В Італії у той час точилися локальні конфлікти, правителі різних областей зазіхали на землі сусідів, тож не було гарантій, що воїни з місцевих жителів не зрадять Святому Престолу. Уродженці ж Швейцарії в той час заробляли на життя службою в іноземних арміях і зарекомендували себе сміливими, дисциплінованими, а головне – відданими солдатами, що вони довели на папській службі, завжди дотримуючись лаконічного, але місткого девізу: «Мужність і вірність».

6 травня 1527 року – сумна дата в італійській історії, відома як «день розграбування Риму». Війська імператора Священної Римської імперії Карла V увірвались у місто з наміром вбити Папу Климента VII. Їм протистояли близько п’яти тисяч ополченців та Швейцарська гвардія. Деякі римські солдати втекли, рятуючись від ворожої навали. А швейцарці, вірні контрактним зобов’язанням, не залишили обложеної столиці Папської області, навіть попри наказ із Цюриха вертатися додому. Пробиваючись крізь ворожі лави, зі 189 гвардійців уціліли лише 42, однак життя понтифіка вони врятували. На честь цієї битви рекрути гвардії присягають Папі саме 6 травня.

Героїчно трималися швейцарські гвардійці й 1943 року, коли після капітуляції фашистської Італії Рим окупували гітлерівські війська. Заявивши німецьким парламентерам, що в разі порушення загарбниками кордонів міста-­держави вони битимуться до останнього набою, гвардійці зай­няли кругову оборону навколо Ватикану. Однак жодного пострілу не пролунало – гітлерівці так і не наважилися помірятися силами з крихітним папським військом...

Відбір у гвардію був і залишається дуже суворим. Окрім швейцарського громадянства, кандидат (віком від 19 до 30 років, на зріст не менше як 174 см, неодружений) повинен мати документ про повну середню освіту, сертифікат про проходження дворічних курсів у школі рекрутів швейцарської армії, а також рекомендації парафіяльного священика. Перший контракт укладається щонайменше на два роки, до того ж протягом цього часу швейцарці зобо­в’я­зані проживати в казармі. Одружуватися дозволено тільки тим воїнам, що уклали другий контракт і дослужилися принаймні до звання капрала (їхня обраниця має бути лише католицького віросповідан­ня).

 

Грошове забезпечення папського гвардійця за сучасними європейськими мірками невелике – близько 1,1 тис. євро на місяць, робочий день – нерегламентований, служба вимагає неабиякого фізичного здоров’я та залізних нервів. То що ж спонукає молодих швейцарців іти на службу Святому Престолу? Насамперед, значну роль тут відіграють її престиж та відчуття обов’язку перед Церквою. Та не слід забувати, що в такий спосіб юнаки забезпечують своє майбутнє. Повернувшись на Батьківщину (а близько двох третин гвардійців звільняються після закінчення строку першого контракту), вони, зазвичай, роблять блискучу кар’єру чи то на військовій, чи то на цивільній ниві. Адже кращих рекомендацій, ніж перебування на службі в самого Папи Римського, годі й шукати.

Папські жандарми

Корпус папських карабінерів створив папа Пій VII 14 липня 1816 р.  Головним зав­данням підрозділу була охорона Апостольського палацу (комплекс будівель, що вміщує папські апартаменти, урядові установи, понад 20 музеїв, бібліотеку Ватикану), а також головної католицької святині світу – Собору Святого Петра. 1831-го Корпус був розформований, та через чотири роки – відновлений у складі 12 піших рот і трьох кінних ескадронів. Карабінери виконували не лише поліцейські, але й військові функції, зокрема боролися з революційними військами Джузеппе Гарібальді. 1870 р. карабінерів перейменували в жандармів, а чисельність формування скорочено до однієї роти з оркестром.

Основні вимоги до кандидатів на службу залишаються незмінними й донині: приймають молодих італійців, зростом не нижчих як 175 см, що відслужили в італійській армії й мають рекомендації від світської та духовної влади.

1970 р. на базі жандармерії Ватикану створили Корпус безпеки. Формально це була поліційна установа, що входила до складу римської поліції й підпорядковувалася меру міста, але дисципліна та порядки в Корпусі залишилися по­-військовому суворі. Наприклад, протягом перших двох років служби поліцейські повинні були жити в казармі (де квартирує й молоде покоління нинішніх жандармів).

З 2 січня 2003 р. військові правоохоронці Святого Престолу іменуються Корпусом жандармерії міста-держави Ватикан (Corpo della gendarmeria dello Stato della Cittа del Vaticano). Корпус відповідає за громадську безпеку та порядок, виконує поліцейські завдання в судовій та фінансовій сферах, а також у сфері карного розшуку. Завдання щодо запобігання масовим безладам та їх припинення – хоч такі події малоймовірні у Ватикані, – також входять до його компетенції. Крім того, саме жандарми відповідають за безпеку Папи як у межах Ватикану, так і під час закордонних візитів понтифіка.

На відміну від швейцарських гвардійців, жандарми носять скромні темно-сині мундири або, якщо цього вимагають їхні обо­в’яз­ки, – цивільні костюми.

Діяльністю формування керує урядовий Департамент служби безпеки та цивільного захисту, а безпосереднє командування здійснює генеральний інспектор. Жандармерія Ватикану функціонує 24 години на добу – військовослужбовці несуть службу позмінно, по шість годин на день, із одним вихідним на тиждень.

 

Злагодженим діям особового складу сприяє використання сучасних технічних розробок для контролю над територією міста-­держави, а також передової радіокомунікаційної мережі. 2008 р. Корпус жандармерії Ватикану став 187-­м членом Інтерполу – Міжнародної організації кримінальної поліції. Приєднання до цієї організації папські жандарми мотивували необхідністю спів­працювати з іноземними колегами під час закордонних візитів Папи.

Офіцерська честь
Передостанній генеральний інспектор жандармерії Ватикану генерал Камілло Чибін присвятив службі… 58 років. Правоохоронне відомство Святого Престолу змінювало назви й статус, а його керівник залишався незмінним протягом 35 літ! Управлінську діяльність генерал Чибін поєднував із функціями особистого охоронця понтифіків: Павла VI, Івана Павла I, Івана Павла II і Бенедикта XVI. 
Генерал відвернув кілька замахів на життя своїх підопічних, але подав у відставку після того, як 13 травня 1981 р. мусульманський фанатик Мехмет Алі Аґджа поранив Папу Івана Павла II пострілами з пістолета. Понтифік вижив лише дивом, але не прийняв відставки свого охоронця (і, до речі, близького друга), благословивши його на подальшу службу. Крім того, згодом Папа офіційно пробачив людині, яка намагалася його вбити, а сам терорист за 30 проведених за ґратами років переосмислив свої цінності й на початку 2010-го вийшов на волю – християнином. За рік після замаху Аґджі, у Фатимі, куди Іван Павло ІІ здійснив прощу, щоб подякувати Божій Матері за спасіння, Чибін зупинив руку ще одного злочинця, який кинувся на Папу з ножем.
Камілло Чибін залишив службу 2006 року у 80­-річному віці. Посаду головного інспектора жандармерії він передав своєму заступникові Доменіко Джіані, який обіймає її й досі. Коли за три роки генерал Чибін помер в одному з римських госпіталів, Ватикан перебував у жалобі (хоча офіційний протокол цього не передбачає). Крихітна держава оплакувала людину, яка за життя стала символом офіцерської честі, відданості обов’язку й високого професіоналізму...
Валерія АГІБАЛОВА , м. Київ
друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті