П'ятниця, 11 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Україна невідома
01/09/2013 18:44

Яновський концентраційний табір

Яновський трудовий табір (DAW Janowska) створили у вересні 1941-го. Спершу він був призначений тільки для євреїв із львівського гетто – третього в Європі за величиною після Варшавського й Лодзинського. У жовтні 1941 року там перебувало 600 євреїв, що працювали слюсарями й теслями. З 1942-го табір попов­нився поляками й українцями, яких потім перевозили в Майданек.

Яновський табір смерті (площею завбільшки майже 3 тис. квадратних метрів) простягався між єврейським кладовищем та залізницею. Він був огороджений кам’яним муром, посипаним битим склом. Табір ділили на частини два ряди колючого дроту, сторожові вишки стояли з 50-метровим інтервалом. Територію табору нацисти замостили надгробними каменями з Яновського й Клепарівського кладовищ.
Табір складався з трьох частин. У першій розташовувалися службові будівлі, канцелярія, гаражі, окрема вілла, в якій мешкали службовці СС, СД і охоронці, набрані з місцевого українського населення. У другій – чотири бараки для в’язнів-чоловіків і склад. У третій – чотири жіночих бараки й лазня. У центрі табору височів будинок головного ката – коменданта. Майбутніх в’язнів із центру міста до табору звозили на вантажних платформах, причеплених до звичайнісінького міського трамвая...
Попри те, що в таборі не було головних атрибутів масового знищення – газових камер й крематоріїв, а в офіційних окупаційних документах він зазначений як трудовий, Яновський – один із найбільших таборів смерті на окупованій території колишнього СРСР. Донині точну кількість його жертв не встановлено, оскільки нацистам вдалося приховати чимало слідів своїх злочинів. Однак точно відомо, що кількість ця сягає багатьох десятків тисяч. За збереженими свідченнями, тільки за травень 1943-го тут були страчені 6 тисяч євреїв.
Нижче табору, під піщаною горою (Піски, Пяськи, Гицель-гора, російською – Гицелі), простягалася Долина смерті, де масово розстрілювали людей. Згідно зі свідченнями на Нюрнберзькому трибуналі, земля там на півтора метра вглиб була просякнута кров’ю.
Ще однією характерною рисою Яновського табору було те, що, окрім декількох ешафотів для страт, гітлерівці влаштували там так звану добровільну шибеницю для тих, хто волів покінчити життя самогубством, бо вже не міг витримати такі знущання.
Що ж там коїлося, якщо добровільно одягнений на шию зашморг був єдиним порятунком? Яке пекло? Вчитайтесь у надруковані нижче рядки: це не кошмарне марення, це – юридичні документи, свідчення, що прозвучали в 1945 році на Нюрнберзькому процесі...
Показання свідка Манусевича, якого допитав за спеціальним дорученням Надзвичайної Державної Комісії старший помічник прокурора Львівської області. Протокол допиту належно оформлений, відповідно до процесуального закону Української Радянської Республіки.
Манусевича фашисти ув’яз­ни­ли в Яновському таборі, де чоловік працював у команді таких, як і він, що спалювали трупи вбитих радянських людей. Після спалення 40 тис. трупів у Яновському таборі команду відправили для аналогічних цілей у табір, розміщений у Лисеницькому лісі.
З протоколу допиту:
«У цьому таборі на фабриці смерті були організовані спеціальні 10-денні курси зі спалювання трупів, на яких навчалося 12 осіб. На курси також прибули люди з таборів Любліна, Варшави та інших, із яких – не можу згадати. Прізвища курсантів не знаю, але це були не рядові, а офіцери. Викладачем на курсах був комендант спалювання полковник Шаллок, який на місці, де викопували й спалювали трупи, розповідав, як практично це робити, роз’яснював будову машини для подрібнення кісток».
«Далі Шаллок пояснював, як розрівняти яму й посадити дерева на цьому місці, де розсипати та як ховати попіл від людських трупів. Такі курси проводили упродовж тривалого часу. За період мого перебування, тобто за п’ять із половиною місяців роботи в Яновському й Лисеницькому таборах, їх пройшли десять партій курсантів».
«Окрім розстрілів, в Яновському таборі застосовувалися різні тортури, а саме: взимку наливали в діжки воду, прив’язували людині руки до ніг і кидали туди. Так вона замерзала. Навколо Яновського табору була дротяна загорожа у два ряди, відстань між якими – 1,2 метра. Туди закидали людину на кілька діб, вона не могла звідти вийти і помирала від голоду й холоду. Але перед тим, як закинути, її забивали до напівсмерті. Вішали людину за шию, ноги й руки, а потім спускали собак, які розривали її. Ставили замість мішені й проводили навчальну стрільбу. Це здебільшого робили гестапівці: Гайне, Міллер, Блюм, начальник табору Вільгауз та інші, прізвища яких не можу згадати. Давали людині в руки склянку і вправлялись у стрільбі: якщо поцілили в склянку, то людину залишали живою, а якщо в руку – одразу розстрілювали, заявляючи: «Ви до праці не здатні, підлягаєте розстрілу». Брали людину за ноги й розривали. Дітей від 1 місяця до 3 років кидали в діжки з водою, там вони тонули. Прив’язували людину до стовпа проти сонця й тримали доти, доки та не вмирала від сонячного удару. Крім цього, у таборі перед тим, як послати на роботу, проводили так звану перевірку фізично здорових чоловіків бігом на 50 метрів на зарослому травою майданчику. Якщо людина добре пробіжить, тобто швидко й не спіткнеться, – залишається живою, якщо заплутається в траві і впаде – розстріл. Трава була вище колін. Жінок підвішували голими за волосся, розгойдували й вони висіли так, доки не вмирали.
Був ще такий випадок: одного хлопця гестапівець Гайне поставив і почав відрізати від його тіла шматки м’яса. А іншому завдав по плечах 28 ударів ножем. Ця людина одужала й працювала в бригаді смерті, але згодом її розстріляли. Біля кухні, під час отри­мання кави, кат Гайне, коли стояла черга, підходив до першого в ній і питав, чому він стоїть попереду, і тут же його розстрілював. Потім розстрілював так ще кількох людей, а потім підходив до останнього в черзі й питав його, чому той стоїть останнім, і одразу ж розстрілював його. Усі ці звірства я бачив на власні очі, перебуваючи в Яновському таборі...».
(Далі буде)
Олександр ІВАЩЕНКО, 
головний редактор 
«Іменем Закону»
друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті