Сфера діяльності для небайдужих
Муніципальна гвардія (МГ) – нова «стара» сфера діяльності для 130 колишніх правоохоронців і військових («молодих пенсіонерів») та вчорашніх армійців-строковиків, які добре знають, що таке служба. За зізнанням багатьох дільничних інспекторів, з якими нам вдалося поспілкуватись у Дніпропетровську, гвардійці – неабияка підмога в їхній роботі. Адже «шериф» має цілу купу обов’язків, що ж до часу на їхнє виконання, то його обмаль. Тому без людей, готових допомагати – інформацією, порадою, – не обійтися. Тим паче, практика, коли в дільничних були штатні помічники – сержанти, які навчались у відомчих вишах і розбудовували кар’єру в службі ДІМ, – уже не має колишнього розмаху.
Що ж до МГ, то її створювали на засадах комбінованого фінансування: громада міста офіційно наймає у гвардію працівників і визначає коло їхніх обов’язків. При цьому гвардія, надаючи охоронні й інші послуги, здатна заробляти для себе й міста 2–3 млн гривень щомісяця. Гвардійці забезпечували порядок практично на всіх місцевих велелюдних заходах, вони патрулюють вулиці й парки у вихідні та будні, затримуючи, спільно з міліціонерами, порушників закону. Згадане комунальне підприємство надає охоронні послуги, вартуючи три дніпропетровські кінотеатри, ляльковий театр, офіс міської ради, один із мостів, спорткомплекс, архів та деякі інші структури.
За все, однак, відповідатиме міліціонер
Торік, у липні, МГ стараннями тодішнього дніпропетровського губернатора Олександра Вілкула отримала імпульс для подальшого розвитку. Тоді в межах регіональної програми «Безпечне місто» – єдиної системи безперервного патрулювання вулиць – правоохоронцям області передали майже три десятки патрульних автомобілів «Ssan Yong», обладнаних комп’ютерною технікою, GPS-навігацією й сучасними засобами зв’язку, та три швидкісні моторні катери «UMS 450». Муніципальним гвардійцям теж дісталися солідні подарунки – шість патрульних позашляховиків та два електромобілі.
– Ми дуже задоволені рівнем нашої співпраці з міською владою Дніпропетровська щодо підтримання правопорядку, – розповідає заступник начальника Управління громадської безпеки міліцейського главку області Ігор Внуков. – А понад усе тим, що спільно із гвардійцями стабілізували оперативну ситуацію в районах, найбільше підданих кримінальному впливові. Дільничний завантажений величезним обсягом паперової роботи, тож потрібно шукати шляхи, як зробити його діяльність якомога ефективнішою. Тим більше тепер, з набуттям чинності новим КПК, коли потрібно виконувати чимало доручень слідчого. Свого часу був ліквідований інститут довірених осіб дільничних, скорочено посади помічників ДІМ, при цьому нічого не створено навзаєм. У 1985-му в мене, тоді лейтенанта, на підопічній території було 30 дружинників, які відгукувалися на перше прохання й виходили на патрулювання, нині ж таких охочих треба добряче пошукати. Звісно, то була радянська доба з іншими, так би мовити, «орієнтирами», і з активістами держава розраховувалася за чергування відгулами чи додатковими днями до відпустки, інколи – преміями. Тепер усе значно прагматичніше. Тож поява будь-якої допоміжної структури, на кшталт муніципальної гвардії, – це завжди плюс.
Те, що такі структури вкрай потрібні, доводить саме життя. Приміром, навесні відбувалася операція «Візит» – дільничні мали роздати серед громади свої службові візитки, а заодно – провести низку профілактичних заходів, зокрема бесід із пенсіонерами на тему, як не стати жертвою шахраїв. У Дніпропетровську на підмогу дільничним прийшов увесь актив – двірники, сантехніки, електрики, лікарі, освітяни, просто небайдужі земляки. Допомогли й міські гвардійці, які розповідали громадянам, до кого ті можуть звертатися в разі потреби, як не стати жертвою кримінальників. Словом, де є нагальна потреба в МГ, там вона й працює. Однак головним координатором цієї роботи все одно виступає міліціонер, дільничний. І скільки б йому не дали в підмогу вояків ВВ або гвардійців, саме він, зрештою, відповідатиме за те, чи вдалося забезпечити громадський порядок.
– Охорона громадського порядку – наше спільне із працівниками ОВС завдання, тому перед патрулюванням проходимо інструктаж у райвідділі, – зазначає заступник очільника відділу охорони муніципальної гвардії Дніпропетровська Олег Дементьєв, колишній військовий, а потім – оперативник. – Виїжджаємо «гвардійськими» автівками з правоохоронцями на сімейні конфлікти, порушення громадського порядку. Спільними пішими патрулями вартуємо дніпровську набережну та сквери міста. Забезпечення в нас хороше – є всі спецзасоби, маємо сучасний зв’язок. У міськраді цілодобово працює чергова частина. Зауважу, що ми не лише намагаємося покращити криміногенну ситуацію. Приміром, узимку в складі так званого соціального патруля рятували людей від обмороження: доставляли безхатченків до пунктів допомоги, медзакладів. Завдань для нас вистачає, тому в нас ненормований робочий день. Наприклад, віднедавна почали перевіряти шкільні подвір’я, за інформацією городян викриваємо незаконні пункти приймання брухту й об’єкти грального бізнесу.
Бабусі – цінні «агенти впливу»
Ми завітали до опорного пункту Жовтневого РВВС Дніпропетровська й поспілкувалися з місцевими «шерифами» про життя-буття. Район той густонаселений, типово «спальний», тож тут почасти вчиняють квартирні крадіжки. Оці крадіжки та інциденти на побутовому ґрунті – основний «головняк» інспекторів. Хлопці зізналися: до певної міри їхню роботу полегшують патрульна служба та муніципальна гвардія.
– Люди часто звертаються до нас зі своїми проблемами, зокрема й із тими, що не мають стосунку до підтримання правопорядку. Навіть, коли ліфт не працює чи сусід зверху квартиру залив, телефонують нам, – розповідає старший дільничний інспектор міліції з Жовтневого РВ міліції Дніпропетровська Сергій Сорокотяга. – Звісно, після роздачі візиток нам почали частіше телефонувати. Ми ж тільки «за» – для цього все й робилося. Найчастіше згадують про нас, коли виникають якісь конфлікти в сім’ях, у міжособистісних взаєминах, хтось порушує громадський порядок на дитячих майданчиках, у під’їздах. Доводиться виступати в ролі миротворця. А ще – постійно нагадувати: незнайомців у житло можна впускати лише тоді, коли ви впевнені, що завітав справді дільничний або представник газової служби, а за заміну старих вікон на металопластикові не потрібно платити гроші наперед.
Немов для ілюстрування теми розмови, у відділок причовгали дві бабусі: поінформувати правоохоронців, що до них приходили якісь підозрілі жіночки, які відрекомендувалися працівницями соцзабезу.
– Вони сказали, що прибули із соціальної служби з питань капремонту, – дещо нервуючи, оповідає 86-річна Лідія Ухліна. – А в мене саме залили сусіди кухню. Словом, відчинила двері. Зайшли дві пані. Оглянули стелю, розпитали про все. Я паспорт, свідоцтво про приватизацію на їхнє прохання показала, розписалася на якомусь папірцеві, не читаючи. А згодом почала перейматися, що то за люди були насправді. Може, це шахрайки? Хоч із квартири нічого не зникло, все одно вирішила повідомити про це в міліцію й заразом дізнатися, чи, бува, не сталося вже чогось поганого. А от як вони виглядали – не запам’ятала. Старість – не радість… Років зо п’ять тому сама віддала, наче під гіпнозом, якимсь чоловікові та жінці півтори тисячі гривень. Тоді не одна я впіймалася на гачок аферистів, але в міліцію чомусь не звернулася. А от тепер проявила пильність.
– Лідочка зателефонувала, бо дуже розхвилювалася, – долучається до розмови подруга заявниці Зінаїда. – Я її заспокоїла й пішла з нею у відділок. Мені теж стало страшно: якби це були справжні зловмисниці, то могли б вдарити по голові й обікрасти, чи якийсь папір на підпис підсунути…
Дільничний прийняв заяву від бабусі Лідії, яка, до речі, вперше в житті офіційно зверталася в «шерифську» службу.
– Хлопці мене уважно вислухали й заспокоїли, – зауважує в бесіді з кореспондентами «ІЗ» старенька. – Хвилювало одне: щоби моїх дітей ніякі негідники не зоставили без житла.
– Такі люди дуже довірливі, особливо, коли хтось називає себе представником офіційних структур, – коментує полковник міліції Внуков. – Їм видали візитки й пам’ятки з порадами, як убезпечити себе від різного штибу зловмисників, а наші працівники вже перевірять, чи то справді приходили соцзабезівці. До речі, бабусі – наші цінні «агенти впливу», вони все про все знають, тож маємо ставитися до них дуже делікатно. Якби бабці знали номер телефону дільничного, міліція б оперативно відреагувала на дзвінок і розставила крапки над «і».
P.S. Практика успішної співпраці дніпропетровських гвардійців порядку та дільничних хоч і нетривала, але має позитивні результати. Чи варто її поширювати в інших містах, належить вирішувати громаді. Але те, що самоврядування здатне реально долучитися до наведення порядку в себе вдома й видавати конкретний результат, – доведений факт.
Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».
Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА
Інші статті
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua