Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Досвід
28/04/2013 16:13

Отаман міліцейського села

Пройшовши гарт міліцейської служби й радіаційне пекло Чорнобиля, відставний полковник міліції Василь Непеляк успішно трудиться як сільський голова рідного прикарпатського села Перерісля.

Василя Непеляка односельці недарма звуть отаманом. Є в його кремезній поставі, незламному характері, твердих християнських переконаннях щось козацьке. Водночас, знаючи Василя Дмитровича десятки років за спільною службою в органах внутрішніх справ, для мене було несподіванкою дізнатися про його творчу натуру. Ще школярем він навчався в музичній школі по класу «баян» і «фортепіано», потім закінчив Калуське культ­освітнє училище за спеціальністю «режисура». До армії працював директором районного будинку культури. А вийшовши на пенсію, взяв у руки пензля й пише чудові картини.

Після армії – а Василь Непеляк служив у внутрішніх військах – та кількарічної роботи на культосвітній ниві він перейшов на службу в міліцію. Починав із посади молодшого інспектора Івано-Франків­ського міськвідділу позавідомчої охорони. Потім вступив на стаціонар Воронезького училища МВС СРСР. Згодом закінчив Київський фінансово-економічний інститут, бо за посадою була потрібна ще й економічна освіта.

За більш ніж двадцять років роботи в органах внутрішніх справ жодного разу не змінив службу, хоча пропозиції з інших підрозділів були. Пройшов шлях від сержанта до полковника міліції, від молодшого інспектора до виконувача обов’язків начальника обласного управління ДСО. Наприкінці 1989-го інспектор пульта Івано-Фран­ків­ського міськ­відділу позавідомчої охорони Василь Непеляк дістав наказ їхати у відрядження в Чорнобильську зону. Тоді вже було добре відомо про радіаційну небезпеку, чимало колег Василя Дмитровича, які звідти повернулися, втратили здоров’я. Але лейтенант міліції Непеляк знав, що таке службовий обов’язок і честь офіцера. Зумів переконати батьків, вагітну дружину, яка чекала на другу дитину, що не можна ховати голову в пісок. Відслужив у десятикілометровій зоні, у самому серці чорнобильського монстра, три місяці без заміни.

«Взвод, яким я командував, називали взводом смертників, – згадує Василь Непеляк. – Ми забезпечували пропускний режим на в’їзді до десятикілометрової зони та атомної станції, супроводжували вантажі на Буряківку – до місця захоронення зараженої техніки, яку вивозили з Прип’яті та Чорнобиля. У взводі було 25 міліціонерів і три електрики із забезпечення роботи охоронно-пожежної сигналізації.

Щоб не допустити в Прип’ять мародерів, місто по периметру обладнали системами охоронної сигналізації «Кактус» і «Георгін», а перші два поверхи будинків під’єд­нали до сигналізації, яку вивели на пульт, що розміщувався в приміщенні відділу міліції в Прип’яті. Цілодобово чергували дві групи. Жителі залишили місто за кілька годин. Брали з собою лише документи, найпотрібніші речі, не завжди й всі кошти. У квартирах було безліч сучасної побутової техніки, новенької сантехніки, одягу, посуду, на які зазіхали злочинці. Затримували мародерів, складали протоколи, доставляли у відділ міліції».

Майже щодня лейтенант міліції Василь Непеляк заїжджав у село Іллінці, в яке почали повертатися жителі. Здебільшого літні люди, які сумували за своєю малою батьківщиною. Їх було близько тридцяти. Правоохоронці привозили самоселам харчі, допомагали заготовляти дрова. Після чергування сержанти й офіцери  – представники різних республік Радянського Союзу – збиралися, розповідали про свій край, звичаї. Командир взводу брав у руки баян – лунали пісні.

«На жаль, були й втрати, – розповідає відставний полковник. – У моєму взводі служив земляк Богдан Кривокульський. Він стояв на посту, коли стався викид радіації. Хмара пішла в його напрямку. Богданові стало зле, бригада швидкої медичної допомоги забрала його у Вишгород, звідти переправили в Київ. Ще зовсім молодим він став інвалідом.

Багатьох діймали напади головного болю, але коли привезли зміну, молодих хлопців, ми попросили керівництво, щоб їх не направляли в Прип’ять. Відпрацювали всі три місяці без заміни».

Згодом Чорнобиль нагадав про себе. Василь Непеляк, який мав до відрядження богатирське здоров’я, занедужав, місяцями лежав у госпіталі. Через хвороби в 44 роки змушений був вийти на пенсію, хоча мав бажання служити. Однак і в цивільному житті він не загубився. Якийсь час завідував сектором правоохоронної та мобілізаційної роботи Надвірнянської райдержадміністрації, працював директором супермаркету й фірми будівельних матеріалів.

«2010-го до мене звернулася громада рідного Перерісля, щоб пішов на вибори сільського голови, – каже Василь Дмитрович. – Не вагався, бо тут виріс, знаю проблеми села, його жителів, маю неабиякий досвід роботи. Завжди старався спілкуватися з простими людьми, які працюють руками, бо від них можна багато чого навчитися.

Найперше йшов із хати в хату, пояснював, розповідав, що будемо робити. Ініціював створення вуличних комітетів, першої в районі громадської ради, козацької та молодіжної організацій. Тому завжди кажу, що не сам роблю, а спільно з громадою. Відремонтували комунальні дороги, прочистили русло річки Стримби, укріпили її береги, звільнили від верболозу. Спорудили на стадіоні роздягальню площею 120 кв. м, де є душові, кімнати для суддів, футболістів. Навели порядок на старому кладовищі, силами громади відкрили новий цвинтар.

Влітку розпочнеться будівництво шкільного спортивного залу. Щодо цього не раз навідувався до очільника облдержадміністрації Михайла Вишиванюка, звертався до свого колишнього керівника, а нині першого заступника голови ОДА Василя Плавюка. Завдяки їм ухвалено рішення про виділення двох із половиною мільйонів гривень. Зроблено експертну оцінку для проведення ремонту дитячого садочку, амбулаторії».

Сільський голова з гордістю показує будинок культури на 550 місць, розповідає, що до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в центрі Перерісля встановлять погруддя Кобзаря. Кошти на нього збирали всією громадою. Місцева футбольна команда – лідер першості району. На території села працює ферма з вирощування індиків, є свій хлібокомбінат, п’ять магазинів, пилорама, столярний цех. У приватному користуванні перебуває близько двох десятків тракторів, власників яких сільський голова залучає для вивезення побутового сміття, розчищення доріг від снігу.

«Зазвичай, мій робочий день розпочинається з шостої ранку, – каже він. – Мені не звикати до такого режиму. Повинен бути добрим батьком для всіх. Комусь потрібно підказати, комусь зауваження зробити. У нас тісна співпраця з двома релігійними громадами, отці Андрій і Василь є членами виконавчого комітету сільської ради. Ми їх інформуємо про проблеми села, вони доводять до пастви. На цьому базується порядок у Перерослі».

Перерісль недарма вважають міліцейським селом. Тут живе близько 20 правоохоронців, частина з них уже на пенсії. Скажімо, майор міліції Володимир Угринчук керує «Беркутом», Богдан Сорочинський – командир взводу «Грифону», старший лейтенант Наталія Комарницька – одна з найкращих слідчих Надвірнянського РВ. Василь Непеляк каже, що тривалий час у Переріслі працювали хороші дільничні інспектори Василь Даців і Микола Федорко. Вони заклали добротний фундамент розуміння між громадою й міліцією, тому серйозних правопорушень у селі майже немає. Авторитет сільського голови й відставного полковника міліції дозволяє вирішувати дрібні питання на місці.

На гербі Переріслі крислатий дуб. На місці першого поселення колись шумів дубовий гай. Безсумнівно, цей мальовничий населений пункт із такими діяльними сільським головою та громадою матиме хороші перспективи.

Ігор ГОЛИНСЬКИЙ, 

Івано-Франківська обл.

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті