Дачі – тільки членам профспілки
Нині, попри стабілізацію економічного «клімату» в державі, бюджет МВС ще не такий, щоб говорити про повне задоволення правоохоронця в його потребах. Окрім відносно невеликої зарплатні, вартові порядку вимушені стійко витерплювати й інші, скажімо так, необов’язкові «тяготи». Зокрема, нам добре відомо, як і чим на практиці наповнюється гарантований Законом України «Про міліцію» пакет соціальних прав та пільг працівників органів внутрішніх справ. Відверто констатуємо: пакет є, але він напівпорожній. Серед найприкріших недоліків міліцейської служби найважче піддається виправленню ситуація щодо забезпечення житлом. Приміром, лише на Житомирщині на квартобліку перебуває приблизно 600 сімей правоохоронців. Однак як доводить досвід реалізації обласною профспілковою організацією атестованих працівників ОВС низки власних соціальних ініціатив, бажання досягти мети зрушує «камінь» навіть таких хронічних проблем...
Хто думає, той і вирішує
Упродовж останніх чотирьох років тред-юніони житомирської міліції успішно втілюють у життя ідею щодо створення садово-городніх кооперативів (СГК) саме як елемент покращання соціального захисту правоохоронців. Нині в регіоні заснували майже два десятки таких об’єднань. Їх членами стали приблизно 1 тис. правоохоронців та пенсіонерів ОВС. Примітно, що таких масштабів дачно-кооперативного руху у жодному іншому міліцейському гарнізоні України немає. У кількох місцевих СГК дачники вже одержали державні акти на приватне володіння ділянками, оформлення інших наділів активно триває. Переважна більшість з них розміщені неподалік обласного центру, що в перспективі сприятиме житловому будівництву на них, частково вирішуючи квартирне питання в тамтешніх органах внутрішніх справ.
– У квітні 2007-го мене обрали головою житомирської обласної профспілкової організації атестованих працівників ОВС України, – розповідає Петро Шморгун. – До того я мав різноманітний управлінський досвід – у трьох райвідділах був начальником, пізнав усю «гіркоту» міліцейської долі. Свого часу через певну ситуацію у 38 літ вимушено пішов з посади керівника райвідділу на пенсію. Але, як кажуть, не розгубився, знайшов своє поле роботи. Працював заступником селищного голови, а потім відбув трирічну каденцію заступником голови райдержадміністрації. У 2005-му повернувся служити в «органи» на посаду очільника Коростишівського РВ. Коли ж став на чолі міліцейських профспілок краю, звісно, почав думати, що можу корисного зробити людям, які їхні проблеми здатен вирішити. Переконаний: від нашої організації її члени очікували, передусім, підтримки в боротьбі за гідний соціальний і правовий захист. На жаль, на зарплату міліціонера ми безсилі кардинально вплинути, а от допомогти отримати земельну ділянку під забудову або як ресурс нерухомості – це так. Ідея настільки нас захопила, що ми стали нею марити. І ось результат подолання нами справді нелегкого, практично непротореного шляху – це сотні колег, що стали землевласниками, причому значна частина з них набула цього статусу вперше. Опосередковано це неабияк вплинуло і на кількісний вимір обласної організації ПАП ОВС. Нині у 32 наших первинках – понад 3,1 тисячі членів, а це майже 90% атестованого складу міліції Житомирщини. А починав я своє керівництво тут із чотирьох сотень! Причому, нам вдавалося не лише підтримувати згаданий проект, а й повсякчас вести повноцінну роботу зі всебічного захисту людей у міліцейських погонах. Зокрема, представляти та захищати їхні інтереси в судах і на інших рівнях.
Перша «демократична» ділянка
Журналістів «ІЗ» запросили відвідати одну з найбільших і, так би мовити, характерних латифундій, виборених профспілками житомирської міліції. Нас зустріли на київській трасі неподалік КП ДАІ «Кочерів» у Радомишльському районі. Звернувши автівкою із жвавого шосе убік однойменного села, проїжджаємо буквально кілька кілометрів чепурними вуличками, а потім ще трішки попід підлісок. І ось вона – ділянка площею 6 га, яку згодом нам небезпідставно захотілося назвати «демократичною». Все через те, що серед майже 60 кочерівських дачників можна побачити, образно кажучи, всю міліцейську рать з різноманіттям посад, звань та регалій. Тут є сержанти й капітани, полковники й генерали. Щоправда, кожен четвертий уже на пенсії (але ж відомо: колишніх міліціонерів не буває). Всі тутешні садівники-городники є рівноправними сусідами, що пройшли «спецперевірку» життям та нелегкою службою, заслужено отримавши за те чорноземних дванадцять соток.
– Чотири роки тому нам дали «добро» на освоєння цієї території, що мала сільгосппризначення й перебувала в запасі сільради, – розповідає Петро Андрійович. – Та все ж, кожна така ділянка давалася завдяки наполегливості й тривалому ходінню кабінетами різних інстанцій, нескінченним перемовинам із місцевими депутатами й громадою. Річ у тім, що ми не хотіли брати розрізнені наділи, а поставили мету створити цілісний «міліцейський» масив – СГК «Дачний». У вересні 2009-го всі члени цього кооперативу (працівники УМВС та кількох райвідділів внутрішніх справ) одержали державні приватизаційні акти. Це був перший успішний досвід, де напрацьовували механізм втілення ідеї. Коли ж усвідомили, що технологія працює, взялися її поширювати й на інші райони області – Коростишівський, Брусилівський, Бердичівський, Попільнянський. Тепер у 18 таких товариствах перебуває понад 1 тисяча наших людей. Допоки значне будівництво там ще не проводиться – нині в розпалі процес приватизації. Та й далися взнаки кризові явища й невизначеність щодо ринку землі. Тому кочерівський «острів» зовні нагадує цілинний майданчик, хоча фактично, як і в багатьох інших кооперативах, триває повільний, але рішучий рух до повноправного володіння землею. Головне, що уся ця «роздача» відбувалася не кулуарно, не поміж якоюсь групкою «посвячених», а відкрито, з інформуванням усіх підрозділів міліції області.
А місцина та й справді напрочуд вдала з усіх позицій. Які ж тут багаті грибні місця! Поряд – мішаний ліс, із зеленої гущави якого інколи вибігають олені й дикі кабани. Тут простяглася лінія електропередачі, а неподалік – міжнародна траса, скоро буде й природний газ. Проте вдаватися до якихось активних дій із одержаною власністю господарі ділянок не поспішають. Дехто чекає дозволів на будівництво, хтось надумав продати землю, інші ж лише вивчають кон’юнктуру. Загалом перспективи кожного такого кооперативу залежать від згуртованості його членів і зацікавленості голови СГК. Тоді й дорогу можна розбудувати, і комунікації провести, і облагородити територію.
Та найважливіше, про що варто зауважити, – це створення завдяки тред-юніону реальної мотиваційної бази як для подальшої роботи в міліції, так і формування здорової корпоративності й кращого морального клімату в ОВС. Приміром, для житомирського батальйону патрульної служби профспілки «виходили» в селищі Гуйва неподалік обласного центру земельні ділянки, дехто з них отримав площу під фазенду в Кочерові. Цю новину тут зустріли із неабияким позитивом і сподіваннями, адже звичним атрибутом буття патрульного є маленька зарплата й відсутність власного житла. Словом, випала нагода одержати гарантований актив, що в жодному випадку не пропаде. Недарма 65 зі 135 працівників підрозділу завдяки цій ініціативі з часом стали повноправними землевласниками, дехто навіть вже збирає матеріали для майбутнього будівництва. Шморгун пригадує емоції, що вирували на зібранні в батальйоні, коли там урочисто вручали державні акти на землю. Для багатьох це було свято, в декого від хвилювання навіть тремтіли руки.
А чом би й ні?
Петро Шморгун охоче ділиться порадами з колегами із профруху, котрі теж бажають створити потужні дачні співтовариства. Передусім, наголошує він, не варто надто заглиблюватися в межі населеного пункту, тим паче – у лісові масиви: навряд чи так вдасться сформувати земельний «корпоратив». Щонайкраще треба знайти вільну територію, ніким не приватизовану, придатну для проживання, привабливу з погляду розташування комунікацій і шляхів сполучення. Голова РДА чи міста має право звернутися в облраду, щоб цю землю ввели в межі населеного пункту, як у житомирських СГК. От і проляжуть нові вулиці – Офіцерська, Індустріальна...
– Хоч кажуть, що землю вже розібрали, я тисячу разів переконувався, що це неправда, – наголошує Петро Андрійович. – У деяких адміністраціях нас навіть жартома називають «окупантами» через те, що змогли взяти багато наділів. Вільний клаптик можна знайти практично в будь-якому районі. Інше питання, що держава дає сотки безкоштовно, а от за роботу землевпорядників, архітекторів тощо на етапі детального планування масиву й ділянок потрібно трясти гаманцем. Зазвичай на те власник мав віддати 2,2 тисячі гривень. Проте, якщо зважити, що ці матеріали фактично є основою отримання дозволу на забудову, вигода цілком очевидна. Бо тоді шматок поля стає капіталом, вартістю в десятки разів більшою за суму витрачених на оформлення наділу коштів, або предметом застави для кредиту. Так, ми вибрали для проекту справедливий, а тому найскладніший шлях – робити все згідно із законом. Майже півроку в Кочерові на засіданнях сільради аргументовано пояснювали необхідність реалізації нашої ідеї в сенсі соцзахисту правоохоронців. Якось один із керівників райдержадміністрації висловивсь, що «міліція багато для себе бере». А я йому відповів: «Це не міліціонери беруть, а громадяни України – такі, як ви, як лікарі, вчителі чи інженери». Були й інші моменти, проте ми таки все владнали. Раджу колегам наполегливо йти до мети, шукати союзників в особі керівників УМВС, у депутатському корпусі, місцевій владі й обов’язково спілкуватися із громадою, котра в принципі не повинна бути проти таких «бонусів» для своєї міліції. Найщиріше побажання: не беріть хабарів, але прагніть отримати від держави все до крихти. Чуєте, все, що вам належить згідно із законом!
– Справа не лише в корпоративності, яка тут справді відчутна. Он поруч зі мною, генералом, дачником може стати будь-хто із зірочками, личками й зовсім без них! Ви вловили суть усього, що тут зроблено, чи ні? – емоційно долучається до розмови Петро Грозінський, – колишній керівник УМВС Житомирської області, людина, котра після Черевичного піднімала міліцейську службу внутрішньої безпеки. – Тут формується громада з різних поколінь правоохоронців, де ми можемо зустрічатися, спілкуватися, допомагати один одному. А чом би й ні? Людям тепер це дуже цікаво, а спершу ж у позитивне завершення ініціативи мало вірили, бо не звикли до такого щедротного виконання певним лідером узятих зобов’язань.
Петро Андрійович започаткував велику справу. Водночас він – реаліст й усвідомлює, що довести її до кінця вкрай нелегко. Але ж міліціонер, ідучи на пенсію, повинен мати не лише стоптані капці, а й якісь, хоча б невеличкі, блага.
Геннадій КАРПЮК , «ІЗ».
Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА
Коментарi
-
moncler jackets cheap
19/02/2013 10:21
I think we are no where near maximizing the possibilities of technology for connecting with each other
