Михайло Цимбалюк: «Життя – це конкурентна боротьба»

Кожна людина має свої університети життя – хтось, завершивши школу, назавжди полишає будь-які спроби поповнити багаж знань і з головою поринає в процес емпіричного мудрішання без особливих претензій на соціальну статусність. А дехто, навіть досягнувши неабияких освітніх і кар’єрних висот, продовжує із цікавістю пізнавати нове, вдосконалюватися. Не завжди той, хто хоче займатися наукою, легко одержує від долі такий шанс, декому доводиться пройти крізь густі терни випробувань, щоб дістатися омріяної мети. Про ті «терни» поспілкуємося з ректором Львівського державного університету внутрішніх справ генерал-лейтенантом міліції Михайлом Цимбалюком.

Досвід – найцінніший багаж

Хоча, за словами Михайла Михайловича, наука йому давалася легко, та в ній ніколи не шукав простих шляхів. Адже бажання інтегруватися в наукову спільноту в нього виникло тоді, коли він, уже відпрацювавши певний час у царині педагогіки, здобувши три вищі освіти (освітянський фах, управлінська спеціальність і магістратура НАВС) і маючи досвід служби в ОВС, побачив, наскільки багато потрібно зробити теоретикам і практикам, щоб вивести нові формули розбудови правової держави. Михайло Цимбалюк працював на різних посадах і в системі МВС, і на цивільному поприщі. Змушений щодня вирішувати десятки нагальних справ, за неймовірної зайнятості, він знаходив час і для науки. «Тереном» цікавості стала філософія права. Поетапно Цимбалюк захищає кандидатську, а потім і докторську дисертації в галузі юридичних наук, а з-під пера цього автора виходить понад двадцять наукових праць – доробок, гідний звання заслуженого юриста України. Доля розпорядилася так, що нині в нього є можливість надолужити все, що не вдалося раніше, і зробити для науки багато добрих справ.

Зокрема, ідеться про те, що очолюваний ним виш, як і інші ВНЗ системи МВС, нині перебуває у певній змагальній боротьбі, оскільки відомство переживає процес модернізації, який безумовно стосується й освітніх закладів. Нині ще триває дискусія щодо місця кожного такого вишу в сучасній стратегії розвитку відомчої освіти. Наріжними її каменями стають якість, потрібність саме такого фахівця. Та вочевидь головне, що має одержати курсант чи слухач інституту, – упевненість у правильності вибору професії. Інвестовані в навчання державні кошти повинні «конвертуватись» у його високу професійність. А цього можна досягти винятково наближенням до реалій майбутньої практичної діяльності. Цього року в багатьох студентів ЛьвДУВС була додаткова можливість перевірити здобуті знання. Їх активно залучали як волонтерів під час проведення Євро-2012, а курсантів – на охорону громадського порядку. Окрім того, 94 з них, які добре володіють англійською чи німецькою мовами, несли службу в чергових частинах відділків міліції Львова й області. Тож вони набралися досвіду й водночас допомогли краще працювати органам внутрішніх справ, коли до них зверталися іноземці.

«Із тими курсантами посилено займалися підготовкою, щоб вони могли якомога більший обсяг засвоєної теорії перевірити та закріпити на практиці, – розповідає Михайло Цимбалюк. – Цей досвід залишиться в пам’яті назавжди. Знаєте, цивільні волонтери прийшли, потренувалися в комунікації з іноземцями й порозбігалися хто куди, а от наші курсанти здобуті навички в згаданому комплексному практикумі надалі вдосконалять на благо правоохоронної справи. Це дуже важливо, бо вже офіцерами вони матимуть ґрунтовні знання, досвід спілкування не просто із представниками інших країн і культур, а й із такими специфічними маргінальними верствами, як футбольні фанати. Тим паче, місто Лева й надалі розбудовуватиме спортивну та туристичну інфраструктури, тому гостей з-за кордону тут буде безмір.

Я багато роздумував, як повинен розвиватися університет, – веде далі ректор. – Нині серед вишів, що готують юристів, дуже жорстка конкуренція. Тому ми повинні випускати правників високого фахового рівня. Лише так можна вижити в тій боротьбі. Розумію: треба покращувати матеріально-технічну базу, оснащення, тож маємо за всім устигати. Переконаний: міліцейські виші мають право на життя, й вони повинні давати користь не лише системі МВС, а й суспільству».

ледачий вершини не завойовує

Справжній науковець ніколи не відає стану спокою – той, хто прагне досягти вершини, не шукає затишку. І тепер Михайло Цимбалюк має більше часу, аніж донедавна, щоб зануритися саме в царину науки. Це цікаво для нього. Бо одна справа – викроювати хвилини для досліджень і розвідок, коли ти, як мовиться, трудишся в полі, «на землі», а інша – коли працюєш безпосередньо у виші, спілкуєшся з курсантами, читаєш лекції й ведеш наукову роботу. До речі, її в ЛьвДУВС проводять на високому рівні, адже тут працює понад 40 докторів, 250 кандидатів наук – фаховий потенціал закладу величезний. ВНЗ має чотири вісники, де публікують наукові доробки, до того ж курсанти й студенти долучені до цієї творчості, а дехто й перемагає на всеукраїнських конкурсах. Таку молодь тут помічають – їй дають можливість у майбутньому стати науковцями.

«Юридична відомча наука відрізняється від загальної юриспруденції – через специфіку досліджень у сфері правоохорони й захисту прав людини, – зауважує Михайло Михайлович. – Багато колег готують доволі непогані роботи зі згаданого напряму. Приміром, в університеті є вчені спецради із захисту дисертацій у галузі оперативно-розшукової діяльності, філософії права тощо. Основні праці таки мають певне практичне значення, хоча існують полярні думки щодо цього. Та однозначно: вони вносять вклад у розвиток науки. Кожне дослідження, розвідка є продовженням попередніх трудів, надбудовою. Такі праці ініціюють дискусію, збурюють експертне середовище, стають каталізатором диспуту, де, як відомо, зароджується істина. Є дуже цікаві ідеї. Чимало авторів пропонують адаптувати вже відомі технології поліпшення якості правоохоронної роботи й міліцейського сервісу. Усе залежить від того, як втілюватимуть у життя новації відповідальні керівники, наскільки в них вистачить ініціативи та волі довести все до логічного результату. У системі МВС акумулювалися фахівці-юристи різного ґатунку і різних спрямувань. Приємно, що їхніми дослідженнями послуговується не лише міліцейська, а й юридична наука».

з аудиторії – в «окопи»

Добре відомий факт: у практичних підрозділах міліції є багато молодих офіцерів-фахівців із недостатнім рівнем підготовки, здобутим у відомчих вишах. Михайло Цимбалюк знає причину цього: значна частина викладачів, які навчали цю молодь, і дня не працювала в райвідділі, як то кажуть, не нюхала пороху. Наш співрозмовник бував у поліцейських академіях за кордоном, зокрема у США. Там викладач після п’яти років, проведених за лекційною кафедрою, має йти працювати в практичний підрозділ. Такий метод міг би прижитися за відповідного унормування і в Україні. Генерал Цимбалюк як ректор пропонує педагогам, які дещо засиділися в храмі теорії, піти на стажування в підрозділ міліції – «побувати в окопах». Це непросто втілити, але новація може стати дуже корисною. А ще до навчального процесу варто залучати як теперішніх правоохоронців, так і тих, хто вже звільнився на пенсію, або хоче перейти на викладацьку роботу. Особливо цінний той спосіб у системі викладання оперативної справи. Хоча тут є проблема: можна бути класним сищиком, а от педагогом стати судилося не кожному. Це особливий талант.

не заради подяки

«Завжди треба цінувати те, що тобі дала доля, і поспішати працювати, робити добро людям, розуміючи: завтра ти можеш втратити ту нагоду й жалкуватимеш. Хоч би де працював, знаходив однодумців, які хочуть, уміють і можуть трудитися, – одказує Михайло Михайлович. – Я не звик чекати високих оцінок, щедрих подяк, бо потрібно затямити: кожен твій крок оцінять по-різному, але головне – зробити його. Тільки з висоти часу оцінять те, чи треба було діяти саме так. За кожною моєю справою – безліч переживань, недоспаних ночей, та я ні про що не жалкую. Сподіваюся, про нашу спільну працю не жалкують і люди в Рівному, Тернополі, Києві, Полтаві чи Львові. У будь-якій ситуації варто знаходити позитив. Якщо людина налаштована винятково на пошук негативу, вона знищує себе й ту справу, якій намагається служити. Виживати дає можливість тільки утвердження, рух уперед, бо життя – це боротьба».

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»,

Київ – Львів – Київ.

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА

друкувати