Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Досвід
04/03/2012 21:00

SAS: перемагає відважний

    Продовжуємо розповідь про Спеціальну повітряну службу, або SAS (Special Air Service), – еліту британської армії.

    (Закінчення. Початок – «Моменти» №1/2012) 

   Найменший підрозділ – «четвірка»
   Нині Спеціальна повітряна служба складається з трьох полків (два з них – кадровані), інформа­ційно-ана­лі­тич­ного, опе­ративно-дослідного та навчального підрозділів, чотирьох навчальних центрів, крім того, підтримку SAS покладено на дві роти зв’язку та підрозділи армійської авіації. 
   До 22-го полку SAS (дислокується на військовій базі Бредбєрі-Лайнс, що неподалік міста Херефорда) входять штаб та штабна рота, 4 роти спеціального призначення, роти зв’язку та тилового забезпечення.
Рота спецпризначення нараховує 78 військовослужбовців (зокрема – шість офіцерів, командир роти – майор) і складається з чотирьох взводів, які спеціалізуються на парашутній, амфібійній, гірській або автомобільній підготовках. Взвод (офіцер та 15 сержантів і солдатів) поділяється на групи по чотири бійці, що є спеціалістами зв’язку, медицини, підривної справи або лінгвістики й на пристойному рівні володіють ще одним фахом.
На базі полку можна сформувати до 50 розвідувально-диверсійних груп чисельністю 4-16 чоловік (найчастіше кількість бійців кратна чотирьом, оскільки їх утворюють саме ретельно підібрані бойові «четвірки»), в арсеналі яких – десятки видів стрілецької та протитанкової зброї, засобів мінування, хімічних боєприпасів, апаратура зв’язку, кодування, спостереження та цілевказування (до речі, бійці мають право обирати особисту зброю – звісно, у межах дозволеного). Екіпірування може включати цивільний одяг та військову форму противника, гроші та цінності для підкупу місцевих жителів (наприклад, під час «Бурі в пустелі» бійцям SAS видавали пояси із золотими монетами).
   Два інші полки (21-й та 23-й, дислоковані відповідно у Лондоні й Бірмінгемі) мають аналогічну організацію, проте офіційно вони є кадрованими (входять до складу так званої Територіальної армії). Загальна чисельність SAS – близько 700 військовослужбовців. 

   Добір та підготовка тривають понад рік
   SAS комплектують на добровільній основі з кращих сержантів та солдатів Армії й Військово-повітряних сил, що мають певну кваліфікацію (більшість кандидатів – із Парашутного полку). Оскільки всі британські військові є професіона­лами-контрактни­ками, середній вік кандидатів на службу в SAS порівняно солідний – 27-28 років. Вони повинні бути чоловічої статі, середнього зросту, міцної статури, з обличчям європейського типу, без особливих прикмет, і мають прослужити в збройних силах не менше трьох років. 
   Притоку поповнення сприяє не лише пропаганда служби в спецназі як романтичної, цікавої та почесної справи, що дає різнобічну професійну підготовку, але й підвищене грошове забезпечення: для солдатів SAS встановлено максимальний тарифний розряд та спеціальну щоденну надбавку (розмір якої вище, ніж у льотчиків!), тому вважається надзвичайно престижним служити в спецназі – хоча б рядовим чи капралом. Проте одного бажання замало – спочатку кандидати повинні пройти конкурсне випробування (маючи право лише на дві спроби) тривалістю півроку (!), під час якого «відсіюють» 80-98% новобранців!
   Ці іспити, що мають небагато аналогів за жорсткістю та інтенсивністю, проводяться двічі на рік (взимку і влітку) у п’ять етапів: тести з фізичної підготовки та топографії (зокрема, потрібно у військовій формі пробігти півтори милі (2,4 км) не більше ніж за 12 хвилин); перевірка на витривалість та силу волі: щоденні марш-кидки з нарощуваними навантаженням, вінцем яких є 64-кіло­ме­тровий марш пересіченою місцевістю з повною 40-кіло­гра­мовою викладкою тривалістю до 20 годин; перевірка з тактики, топографії, розвідувальної та вогневої підготовки; іспити з парашутної підготовки; нарешті, останні три тижні відпрацьовують навички виживання в екстремальних умовах, рейди в тил противника, переслідування, поведінку в полоні та втечу з нього.
На всіх етапах відбору за допомогою психологічних тестів та повсякденного спостереження безжально «відсіюють» тих, чиї професійні та особистісні якості можуть завадити інтересам подальшої служби. На «щасливців» чекає ще понад півроку інтенсивного навчання: близько 2000 вогневих вправ із десятків видів британської та іноземної зброї, зокрема, стрільба з різних положень, у закритих приміщеннях та з використанням гумових і воскових куль; заняття з тактичної, розвідувальної, гірської, водолазної, медичної та фізичної підготовки (включаючи бойове самбо та карате), а також вивчення засобів зв’язку та топографії, правил керування транспортними засобами – від автомобіля до скутера й каное. Також відпрацьовують 3-тижневий курс виживання та курс парашутної підготовки – до 40 стрибків з різної висоти вдень та вночі в повному спорядженні. Таким чином, іспити та базова підготовка особового складу SAS триває близько 13 міся-
ців (!), лише після цього кандидати укладають перший, трирічний контракт, який згодом можуть продовжити.
Примітно, що капрали та сержанти після прийняття до SAS втрачають свої звання й починають служити рядовими.
Подальше навчання проходить у процесі бойової підготовки підрозділів, що проводять у різних регіонах – від Арктики до тропічних джунглів та пустелі. Вагоме місце в підготовці посідають тривалі марш-кидки по важкопрохідній місцевості на дистанції 50 км і більше та формування навичок ближнього бою: швидкісної стрільби навскидь та рукопашного бою. Передбачені особливі курси для спеціалістів (наприклад, снайперів). Окрім того, бійці SAS вивчають іноземні мови (насамперед арабську та російську), методи ведення психологічної війни, вербування агентури. Деякі аспекти навчання удосконалюють за кордоном (наприклад, у США), також SAS має міцні «родинні» зв’язки з аналогічними формуваннями Австралії, Нової Зеландії, Канади, Німеччини, Нідерландів, Польщі, Ізраїлю, а також із поліцейськими спецпідрозділами Філіппін та Японії.

   Популярні, але анонімні 
   Прямі телерепортажі 1980 року з-під стін іранського посольства стали свого роду дебютним публічним виступом британського спецназу, що спричинив сплеск інтересу громадськості до діяльності SAS, яка, втім, продовжує дбайливо зберігати свої таємниці й вперто утримується від прямих контактів зі ЗМІ. Свідчень про бойову роботу Спеціальної повітряної служби небагато – до них, наприклад, можна зарахувати... комп’ютерну гру «Коунтер-Страйк», популярну серед молоді всього світу – її створювали за допомогою колишніх і нинішніх спецназівців.
   Після першої війни в Персидській затоці опублікували свої спогади колишні члени розвідувальної групи «Браво-2-0»: один із них виступив під псевдонімом «сержант Енді МакНаб», другим був відставний капрал Раян (той самий, хто єдиний з групи зумів дістатися території Сирії) – за цими книжками, які є двома версіями однієї драматичної історії, у 1996 та 1998 роках зняли два художні фільми. Спогади Раяна досить критично сприйняли його однополчани, проте це не завадило Крісу зробити кар’єру письменника, тележурналіста, ведучого телешоу «Як не загинути». Близько десятка книжок опублікував і загадковий «Енді МакНаб»...
   А у 2002 – 2003 роках журналісти телеканалу ­Бі-Бі-Сі зняли серію телепередач, за сценарієм яких групи добровольців – звичайні цивільні громадяни – під керівництвом колишніх бійців SAS проходили випробування та деякі аспекти бойової підготовки спецназу, з поступовим «відсіюванням» учасників. Примітно, що в одній із передач за підсумками виснажливих іспитів кращим бійцем із кількох десятків кандидатів визнали... молоду жінку (насправді поки що SAS залишається суто чоловічим «клубом»). 
   Характерно, що в цьому телешоу ветерани спецназу найчастіше з’являлися із закритими обличчями. А «літературна творчість» відставних спецназівців змусила командування вжити заходів для обмеження витоку інформації: нині новобранці SAS підписують зобов’язання про нерозголошення будь-яких деталей їхньої служби. 
   Утім, система оперативного прикриття діяльності SAS і до того була досить ефективною: наприклад, спецназівці не мають права повідомляти нікому, зокрема членам своїх родин, про те, що вони служать у Спеціальній повітряній службі; вони можуть не повідомляти своє ім’я і не ділитися інформацією під час взаємодії із працівниками поліції, а також не давати свідчень поліції протягом 24 годин після «бойового зіт­кнення»; у разі нагородження солдата SAS медаллю, або у разі його загибелі під час виконання службових обов’язків про це офіційно повідомляють через ту частину, де військово­службовець служив до вступу в SAS (так званий «батьківський полк»); після відставки спецназівцям заборонено повідомляти деталі неофіційних або «чорних» операцій; британський уряд ніколи не дає офіційних коментарів стосовно SAS, а для Міністерства оборони стандартною політикою є необговорення діяльності спецназу... 
   Наприклад, торік жодним чином не коментували офіційно інформацію про участь бійців SAS у бойових діях у Лівії, хоча немає сумнівів у тому, що британські спецназівці знов вели таємну війну в місцях, де 1941 року народжувалася Спеціальна повітряна служба...

Підготував
Сергій КОВАЛЕНКО ,
«Моменти»
 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті