До демократії не йдуть через безладдя

Американське законодавче регулювання масових заходів відчутно відрізняється від українського. Порівнювати їх – безглуздо, оскільки у Штатах навіть у двох сусідніх містах правила організації демонстрацій можуть значно відрізнятися, адже кожен муніципалітет ухвалює свої акти в цьому питанні, спираючись на власні територіальні, національно-етнічні, криміногенні та інші особливості. В Україні такі «видові» відмінності регіону нині не актуальні. Тож як воно – мітингувати в Америці?

Звідки береться безлад?
Поряд із загальним законодавством, що регулює організацію і проведення демонстрацій, а також визначає повноваження поліції під час їх проведення, в більшості країн діє також спеціальне законодавство, спрямоване на припинення масових заворушень. Між іншим, воно включає відповідні повноваження не тільки поліції, а й армії.
До публічного безладдя законодавство США зараховує будь-які порушення громадського порядку, пов’язані із вчиненням акту насильства групою з трьох або більше осіб. Зокрема, коли це викликає безпосередню небезпеку, призводить до пошкодження чужої власності або травмує іншу особу. Йдеться також про такого роду дії, як незаконне навчання виготовленню і використанню вогнепальної зброї, вибухових речовин та інших засобів, що можуть перешкодити муніципалітетові у виконанні своїх функцій.
Згідно з роз’ясненням Міністерства юстиції США, публічні безлади – це скупчення людей, що вчиняють насильницькі акти або хуліганять, чим становлять загрозу іншим громадянам, власності чи громадському спокою. Склад такого правопорушення, як публічні безлади, передбачений нормативними актами місцевих органів влади (муніципалітетів). За одними установками, такі безлади мають місце вже там, де протиправні дії скоюють двоє людей, за іншими – десятеро. З публічними безладами межує й таке правопорушення, як підбурювання до них – спроба особи залучити інших осіб до публічних заворушень.
Поліції США надано право заарештовувати осіб під час масових скупчень людей чи ставити певні вимоги до мітингувальників, зокрема й вимогу розійтися. Арешти чи вимоги розійтися допустимі, якщо демонстранти порушують розпорядження місцевої влади, тобто не мають дозволу, закликають до насилля та правопорушень. Також неприпустимі блокування руху на вулицях, погрози іншим громадянам, хуліганські та непристойні дії.
В Україні ледь не під час кожного мітингу наявні майже всі наведені вище «неприпустимі дії». І це сприймається як належне. То ми мітингуємо за чи проти демократії?

«Квиток» на мітинг
Практично скрізь у Сполучених Штатах для проведення маніфестації чи мітингу потрібно одержати соціальний дозвіл, що видається на підставі відповідної заяви. Бланк для такої заяви можна знайти на офіційних веб-сайтах місцевих поліцейських управлінь чи, наприклад, Служби національних парків, коли це належить до їх компетенції. Такі дозволи видаються за обов’язковим погодженням з органами пожежної охорони, транспорту й поліції. Тільки з їхньої згоди муніципалітет видає організаторам спеціальний сертифікат, що засвідчує їхнє право на проведення масового заходу. Цей «квиток» вони мають пред’явити за першою ж вимогою представників поліції чи інших офіційних представників муніципалітету.
У разі відсутності дозволу чи порушення одного з його положень місцева влада в США має право припинити захід, аж до використання з цією метою спецзасобів, і затримати його учасників. Законність дій поліції в таких ситуаціях може бути оскаржена спостерігачами із Національної гільдії юристів, яких можуть запросити організатори акції. Крім того, різні наукові товариства проводять спеціальні тренінги з організації і проведення публічних виступів – з метою забезпечення їх відповідності чинному законодавству.
У деяких містах і штатах до вимог муніципалітету входять і такі обов’язкові умови, як заборона проведення публічних заходів поблизу визначених органами влади «зон тиші», урядових кварталів, адміністративних будинків тощо, що спрямовано на забезпечення максимального рівня порядку й безпеки в місцях масового скупчення людей. В іншому разі громадяни, які жодним чином не причетні ні до мітингу, ні до його мети, мусили б постійно страждати через галас під вікнами в робочий час, а також діставатися до роботи, продираючись крізь щільний натовп мітингувальників. З одного боку, це може бути урядовець, якому люди якраз і хочуть влаштувати «солодке життя», а з іншого – фізик-ядерник, відсутність якого на робочому місті може призвести аж до катастрофи.

«Штатні» правила
Вашингтон. Для проведення демонстрації потрібно не менш ніж за 15 днів подати заявку до Служби національних парків столиці, поліцейського управління міста або в поліцію з охорони Капітолія та урядових будинків. У разі задоволення заявки, поданої до Служби національних парків, подальше повідомлення міських служб про проведення заходів, включаючи поліцію, яка за потреби може здійснювати супровід (охорону мітингувальників), виконує ця Служба. Якщо демонстрація проводиться без дозволу, то її учасників негайно заарештовують. За деякими оцінками, щороку, враховуючи учасників навіть дозволених демонстрацій, арештам піддаються в середньому близько тисячі осіб.
Бостон. Порядок одержання дозволу на маніфестацію приблизно такий, як і у Вашингтоні, до того ж мінімальний час подачі заявки формально не встановлений, а подається вона на ім’я керівника транспортного Департаменту мерії, який, власне, і відповідає за регламент проведення таких заходів.
Нью-Йорк. Дозвіл на проведення мітингів і маршів видає міське поліцейське управління. Заявка в трьох примірниках із зазначенням дати, місця, часу і маршруту пересування організатори направляють за 45 днів. При цьому один з примірників повинен бути нотаріально завіреним.
Влада Нью-Йорка має право відхилити прохання, якщо в ньому немає точних відомостей про аналогічні заходи, які відбулися чи плануються на майбутнє, під егідою цих же організаторів. Якщо в акції планується участь декількох організацій, то для кожної з них треба окремий дозвіл.
Причиною відмови може стати і потенційна можливість завдавання серйозного збитку інфраструктурі міста чи навколишньому середовищу. Так, наприклад, 2004 року окружний суд Нью-Йорка визнав законним рішення поліції відмовити в проведенні багатотисячного мітингу протесту проти війни в Іраку та на захист прав національних меншин, який його організатори мали намір провести на великій галявині Центрального парку. Вердикт суду підтвердив право організаторів заходу на його проведення згідно з першою поправкою до Конституції, але запропонував їм зробити це в іншому місці.
Сан-Франциско. Дозвіл на проведення масових заходів також узгоджується з місцевою поліцією. Стандартна анкета, яку заповнюють організатори масової ходи, містить дані про мету акції, місце зустрічі демонстрантів, схему їхнього пересування, опис видів технічних і звукових засобів, які мають бути використаними під час маніфестації. Заявник підписується і під тим, що в разі порушення термінів і часу проведення акції, а також чинних законів будь-ким із його учасників, мітинг може бути достроково припинений владою. В додатку до заявки підписант зобов’язується створити всі необхідні умови для пікетників, передбачивши можливість участі інвалідів та людей з обмеженими можливостями. До обов’язкових вимог належить встановлення необхідної кількості туалетів, усунення можливих перешкод на шляху просування демонстрантів. Якщо демонстранти не планують будь-яких переміщень, то організатори повинні розставити покажчики входу й виходу з місця проведення акції, а також, за потреби, знаки щодо наявності парковок, платних телефонів тощо.
Лос-Анджелес. Дозвіл на проведення публічних маніфестацій оформлюється у спеціальному відділі місцевої поліції. Заявка надається не пізніше, ніж за 40 днів з обов’язковим доданням до неї розписки щодо дотримання норм безпеки. При цьому згоду на акцію дає Рада поліцейського управління міста. Цей орган, у разі потреби, може вносити корективи у плани організаторів стосовно часу, місця й типу демонстрації. Водночас, як виняток, допускається подавання заяви про проведення маніфестації й дещо пізніше, але з роз’ясненням відповідних причин такого кроку.
На відміну від інших міст, у Лос-Анджелесі діє обмеження щодо протяжності маршруту просування демонстрантів: він не повинен перевищувати 5 кілометрів. Крім того, Місто Ангелів – одне з небагатьох, де за дозвіл провести мітинг чи масову ходу треба заплатити 300 доларів (в інших місцях ці заходи проводяться безоплатно). Щоправда, нині, як вказано на офіційному сайті міської поліції, стягнення «дозвільного» збору припинено, але воно може бути поновлене в будь-який момент.
Якщо захід проводиться коштом третіх осіб, то в цьому випадку його організатори повинні мати на руках документ, який підтверджує, що маніфестація організована на кошти спонсорів. Вони ж мають оплатити й усі витрати, пов’язані з можливими змінами у схемі дорожнього руху і з перекриттям вулиць. Якщо поліція не в змозі гарантувати безпеку просування в межах заходу, то це може також послугувати приводом для відмови. В Лос-Анджелесі доволі забюрократизована процедура видавання дозволів на використання під час акцій засобів наочної і звукової агітації, а також транспортних засобів, тимчасових трибун і наметів. Усі ці питання мають бути узгодженими з міською дорожньою службою і пожежною охороною. Своєю чергою, мерія міста може зажадати від організаторів забезпечити учасників заходу необхідними медичними та гігієнічними засобами (пост швидкої допомоги, туалети тощо).