Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Досвід
26/09/2011 8:34

До демократії не йдуть через безладдя

    У порівнянні з українським, західне законодавство конкретніше і жорсткіше нормує порядок проведення демонстрацій і масової ходи. Це і триваліший термін розгляду заявок у великих містах (США), і заборона маскування обличчя (Німеччина), й існування «чорного списку» для організаторів раніше заборонених чи розігнаних демонстрацій (Швеція), і право забороняти будь-які демонстрації на розсуд місцевої влади (Франція), і практика тимчасових мораторіїв (Великобританія) тощо.

    Межі дозволеного визначає громадська безпека
   Україні все це незнайоме, та й навряд чи можливе для неї. Найвірогідніше, такі обмеження стали б родючим ґрунтом для цілої низки категоричних протестів. А то й спровокували б українців звернутися до КК України, ст. 340 якого передбачає відповідальність за перешкоджання проведенню мирних зборів. На щастя чи на жаль, але наше суспільство позбавлене наведених вище умов для висловлення своєї думки, тоді як законодавства всіх розвинених демократичних країн світу не тільки окреслюють демонстрантам чіткі межі дозволеного, а й накладають на них кримінальну відповідальність за їх порушення. За кордоном покарання за це – не тільки штрафи, а й позбавлення волі. В Україні ж на сьогодні відповідальним за безлад, що виник, є лише організатор масового зібрання, до того ж дії його розглядають не за КК, а за КУпАП.
   У західній законодавчій практиці різноманітні публічні заходи чітко розрізняються. Вартові порядку на професіональному рівні визначають, коли відбувається «мирна хода», а коли – «зборища», не плутають «незаконні зібрання» та «публічні безлади». Це дозволяє оперативно, без ланцюжка узгоджень обирати ступінь жорсткості дій. 
   У провідних демократичних країнах світу давно зрозуміли, що обмеження, ефективні в умовах мегаполісу, неприйнятні для регулювання демонстрацій у невеличкому селищі. Тому у практиці Європи та США – надавати місцевій владі широку самостійність. Саме вона визначає допустимість заходів загалом і ступінь жорсткості обмежень, оскільки захищає права більшості. В цьому контексті заслуговує на увагу важливий прецедент, що стався в Америці, демократичний устрій якої захоплює чимало людей. Стався він 1961 року, коли на всі Сполучені Штати прогриміла справа Федерального суду США «Кокс проти Луїзіани». 

   Година обіду – час масових арештів
  14 грудня 1961 року 23-х студентів Південного університету (афро-американського) було заарештовано в центрі Батон-Ружі, штат Луїзіана, за те, що вони пікетували магазини і кафе, які практикували окреме обслуговування білих і кольорових. Це пікетування було частиною загального руху протесту проти расової сегрегації, очолюваного Конгресом за расову рівність (CORE) і панотцем Б. Елтоном Коксом.
  Увечері того ж дня в університетському кампусі відбувся мітинг, на якому виступав Кокс. Студенти вирішили провести демонстрацію протесту наступного дня поблизу будинку суду. На захід вирушили 2 тисячі темношкірих юнаків та дів­чат. Група пройшла і проїхала автобусами й машинами від кампуса до центру Батон-Ружа. При цьому багато ­членів групи було заарештовано під різними приводами, здебільшого за порушення ПДР. За кілька кварталів від будинку суду групу, що зменшилась приблизно до 1500 чоловік, зустріли офіційні особи на чолі з капітаном поліції Фонтом та шефом служби шерифів Клінгом. Шеф поліції дозволив проводити мітинг через дорогу від будинку суду. Там Кокс і вишикував групу. 
  Демонстранти займали близько половини ширини тротуару, не перекриваючи вулиці і не перешкоджаючи рухові. Кокс виступив з невеличкою промовою, в якій стверджував, що вони не збираються застосовувати насильство. «Навіть якби хтось плюнув у нас, ми б не стали плювати у відповідь», – заявив він. Однак наприкінці промови сказав: «Зараз час обіду» і закликав молодь розійтися по найближчих кафе і їдальнях – саме по тих, де «кольорових» відвідувачів обслуговували біля окремих стійок. Кокс закликав студентів просидіти у закладах рівно годину, якщо на їх замовлення не звернуть увагу і не подадуть обіду. Цей план був оцінений поліцією як підбурювання до заворушення, провокування страху і занепокоєння серед білих свідків того, що відбувалося. Шеф поліції взяв мегафон і сказав групі Кокса: «До цього часу ваша демонстрація була більш-менш мирною, але те, що ви робите зараз, є прямим порушенням закону, і воно повинне бути негайно припинене».

  Проїзд на червоне світло – не протест
  Хтось стверджує, що Кокс наказав нікому не розходитися, інші свідки кажуть, що він зробив рукою «зухвалий жест». У будь-якому разі, демонстрація не припинилась. Тоді двоє представників шерифа звернулися до демонстрантів: «Ви чули, що наказав робити шериф? Тепер виконуйте те, що він вам велів». При цьому вони спробували відштовхнути деяких студентів. А через кілька хвилин один із поліцейських підірвав у натовпі гранату зі сльозогінним газом. Ще кілька вибухнули неподалік. Демонстранти розбіглись...
  Наступного дня Кокса було за­арештовано і звинувачено за чотирма пунктами: злочинна змова; порушення громадського порядку; затруднення просування в громадському місці; пікетування перед будинком суду.
У злочинній змові преподобний Кокс був виправданий одразу ж, ще в суді першої інстанції в Луїзіані. За іншими трьома пунктами – звинувачений і засуджений. За порушення порядку і спокою – 4 місяці ув’язнення і 200 доларів штрафу; 5 місяців ув’язнення і 500 доларів штрафу за затруднення пересування; рік ув’язнення і 5 тис. доларів штрафу за пікетування перед будинком суду. Вирок сукупний без поглинання меншого покарання більшим. Кокс апелював до Верховного суду Луїзіани, але той залишив вирок без змін. Була подана апеляція до Верховного суду США.
  Верховний Суд поцікавився, чи демонстранти виявляли агресію, чи була демонстрація контрольована її лідером. Свідки підтвердили, що демонстрація «була добре керованою», «акуратною». За свідченням шерифа, вона набула «небажаного характеру» лише тоді, коли Кокс запропонував перейти до пікетування установ. Цей пункт звинувачення був відхилений судом. З приводу створення перешкод просування Верховний суд Луїзіани вирішив, що тротуар був запруджений достатньо для звинувачення, а Верховний суд США визнав за потрібне докладно сформулювати правову позицію з питання співвідношення свободи слова і зібрань, з одного боку, та підтримання правопорядку загалом і свободи пересування в громадських місцях, зокрема. Саме з цього місця рішення Верховного суду США і взята цитата, яка набула популярності. Суд сказав дослівно так: 
«Апелянт, однак, стверджує, що застосований у цьому випадку статут (штату Луїзіана) – неконституційне обмеження. Це твердження, що грунтується на представлених тут фактах, порушує проблему, з якою цей Суд вже мав справу в багатьох рішеннях, тобто, про право штату чи муніципалітету регулювати використання міських вулиць та інших зручностей, щоб гарантувати народу безпеку і зручність. Конституційна гарантія свободи передбачає існування організованого суспільства, що підтримує громадський порядок, без якого сама свобода може бути втрачена в ексцесах анархії.
  Права на свободу слова і зібрань фундаментальні для нашого демократичного суспільства, однак не означають, що кожний, хто бажає висловити свою думку чи ідею, може зробити це публічно в будь-якому громадському місці чи в будь-який час. Контроль за вуличним рухом є чітким прикладом відповідальності уряду за забезпечення цього необхідного порядку. Обмеження щодо цього розроблено для того, аби забезпечити публічну зручність в інтересах усіх, і захищене від звинувачень у дискримінаційному застосуванні. Воно не може бути проігнорованим під виглядом здійснення якогось громадянського права, яке за інших обставин могло б бути спрямоване на захист». Далі Верховний суд навів два приклади: ніхто не має права їздити на червоне світло, називаючи це формою соціального протесту, і ніхто не має права організувати мітинг посеред Таймс-скверу в годину пік, видаючи це за форму виявлення свободи слова чи свободи зібрань.

  Західні «ліки»: профілактика хаосу
  Між іншим, статут штату Луїзіани і статут Батон-Ружа забороняли будь-які вуличні зібрання в принципі. В суді ж було доведено, що раніше багато масових зборів дозволялися, навіть якщо вони перешкоджали руху, але були узгоджені з чиновниками. І у випадку з Коксом рішення влади було, за оцінкою Верховного суду США, дискримінаційним, статут містечка визнаний неконституційним і таким, що спрямований проти «кольорового» населення, бо чиновники могли виступати як цензори поширюваних ідей, що несумісно з Конституцією. Рішення буквально означає: якщо дозволяєте спонтанні демонстрації, дозволяйте усім. Муніципалітети не можуть вимагати від організаторів акції, щоб вони спочатку представили свої ідеї на розгляд і схвалення. Але й демонстранти не можуть пікетувати, де хочеться і коли хочеться.
  Таким чином, сучасна правова система США в частині регулювання мітингів і масової ходи повністю базується на рішенні Верховного суду «Кокс проти Луїзіани»: в малих містечках рівність доступна, незалежно від ідеології, за узгодженням з владою, а у великих містах діє система законів, що регламентує правила подачі заяви на демонстрацію.
  У штатах і на місцях регулювання цих заходів здійснюється на основі спеціальних інструкцій, які напрацьовуються, як правило, в процесі співробітництва місцевих поліцейських управлінь з юристами, а також на підставі різних постанов судових інстанцій. В Україні ж єдиний спосіб урегулювання проблем, які виникають під час масових заходів, – це безпосереднє втручання правоохоронців у відповідь на конкретні дії учасників: хуліганство, бійки, пиятику у громадських місцях, порушення постанов суду тощо. Такі дезорганізація і безлад майже неможливі на Заході. Ніхто не «відловлюватиме» окремих правопорушників – мітинг чи демонстрацію просто розженуть, пустивши при цьому в хід спецзаходи й спецтехніку в разі спротиву. Отже, якщо в Україні «заліковують» симптоми хвороби, то у провідних демократичних країнах застосовують профілактичні, але, певно, досить гіркі, як на наш смак, “ліки”, аби запобігти масовій епідемії хаосу...

(Далі буде)
Підготувала
Тамара ТРЕТЯК, «ІЗ»
 

друкувати

Коментарi