Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Досвід
18/07/2011 14:00

Спогади про «фосфорний Чорнобиль»

   Середина літа 2007-го була надто спекотною і багатою на різноманітні НП – техніка та конструкції не витримували температурних рекордів, і попри закладений запас міцності, ламалися, наражаючи на небезпеку сотні людей. Надвечір 16 липня всі потяги, які мчали у напрямку Львова, зупинилися. Сталася катастрофа, що сколихнула Західну Україну, а тисячі відпочивальників, які планували провести відпустки на лоні карпатських ландшафтів, замислилися над тим, щоб відмовитися від обраного маршруту. 

    Напевно, більшість читачів уже зрозуміла, що йдеться про сходження з рейок 15 залізничних цистерн із жовтим фосфором на перегоні Ожидів-Красне Львівської залізниці. Шість цистерн зазнали пошкоджень, і речовина, яка в них перевозилася, почала витікати. Від контакту з повітрям фосфор зайнявся – розігріваючись, він розтікався навсібіч – під неушкоджені цистерни і на ліс. Хоча пожежа виникла поза межами населених пунктів, велика небезпека крилася в їдкій хмарі, що накрила з півтора десятка навколишніх сіл, де мешкало понад 11 тисяч жителів.
   Тоді навіть почали ходити чутки про «фосфорний Чорнобиль», від якого постраждало майже дві сотні осіб, серед яких – найбільше працівників пожежно-рятувальних підрозділів ГУ МНС України у Львівській області і залізничників. Утім, свою лепту у подолання наслідків аварії внесли і правоохоронці, зокрема експерти-криміналісти, які виконали значний обсяг важливої роботи. Цей досвід став неоціненною наукою та практикою, яку неможливо пройти заочно.
   Відомо, що горіння фосфору припиняється тільки через унеможливлення його контакту з повітрям. Тому в перші години аварії до місця пожежі стягнули значну кількість людей і техніки, провели часткову вирубку лісу, обвалували межі розливу фосфору. Воду й піноутворювач до перегону доставляли пожежні потяги, забезпечуючи безперебійне охолодження цистерн.
   Для надання допомоги слідчим органам і експертного супроводження літаком до Львова терміново доправили групу фахівців Експертної служби МВС України. Нині я пенсіонер, а тоді займав посаду заступника начальника вибухотехнічної лабораторії ДНДЕКЦ і теж вилетів до місця ожидівської катастрофи разом із колегами. Перед нами поставили завдання – сприяти слідчим у проведенні огляду місця події, аби ідентифікувати цистерни та їхні вузли й частини, зафіксувати і дослідити причини виникнення пошкоджень на них, перевірити наявність та стан запірно-плом­бу­вальних пристроїв. Тоді вдалося вилучити зразки речовини, що спричинила пожежу, вивчити ознаки місць пошкоджень і зробити змиви для дослідження на предмет ймовірної наявності слідів вибухівки. Ці зразки скерували до експертно-криміналіс­тичних установ.
   Працювати доводилося в додатковому захисному спорядженні – обов’язково респіратор, костюм хімзахисту Л-1, адже до деяких цистерн можна було дістатися лише подолавши шар пожежної піни й по пояс у воді. Інколи свою роботу ми могли виконувати, тільки коли надівали пожежні дихальні апарати.
   Серед населення регіону швидко поширювалися різні чутки, які нагнітали й до того непросту обстановку, але зазвичай перебільшували рівень небезпеки. Наприклад, деякі пліткарі казали, що в цистернах із Казахстану перевозився не тільки жовтий фосфор, а щось отруйніше. Місцевий люд настільки збентежився, що вдався до перекриття колії на ст. Красне, вимагаючи прибрати з депо евакуйовані цистерни з підозрілим вмістом. Тоді заступникові міністра внутрішніх справ разом з керівництвом транспортної міліції довелося особисто виїжджати до людей і переконувати їх у безпечності того вантажу.
   До речі, окремих маніпуляцій ми не могли зробити, допоки не надійшли відповідні дозволи на догляд іноземного вантажу. Лише на третю добу нам дозволили взяти проби з усіх цистерн. Цікаво, що завдяки зовні спокійній роботі експертів спало психологічне напруження і серед населення. Чимало цивільних, переконавшись у безпечності та контрольованості ситуації, невдовзі без зайвого остраху і навіть із цікавістю почали дедалі ближче підходити до зони аварії – серед них були представники адміністрацій та журналісти. Згодом міліціонерам, які охороняли місце фосфорного «розливу», доводилося навіть відганяти деяких сміливців, що вишукували легкозаймисті шматки.
   Працювали там, як кажуть, від сходу й до заходу сонця під немилосердною спекою, яка вдень сягала 38° С у тіні. Можливість перевести дух випадала вночі – спали фактично під зірками чистого українського неба, але романтика минала після зміни напряму вітру, коли нас накривала хмара пару та їдкого диму площею до 100 кв. метрів. За 10 днів відрядження наш спецодяг «вигорів» з чорного до коричневого відтінку. В декого з колег порозлазилися черевики. У побутовому плані допомогли підрозділи МНС, які організували адміністративний табір. Ми по кілька разів на день милися і прали одяг користуючись… рукавом з пожежного авто.
Нині ці події згадуємо, усе-таки, не як жахливе випробування, а як шанс, що дав можливість попрацювати з колегами в екстремальних умовах, знайти нових друзів та набути неоціненного досвіду. До речі, з усім здобутим там професійним багажем ми із задоволенням поділилися у фаховому середовищі.

Микола ПОНОМАРЕНКО,
м. Київ  

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті